Міжнародна ситуація, що склалася після Першої світової війни сприяла поширенню православного руху на Підкарпатській Русі. У Хустському окрузі в 1918-1919 рр. у православ’я остаточно перейшли Іза, Кошельово, Нанково, Нижнє Селище, Горінчово, Монастирець, Нижній Бистрий, частина населенняв Хусті, Сокирниці, Шандрові, Данилові, Золотарьові, Велятині, Бороняві, Кривій. У Довжанському окрузі про свій перехід у православ’я заявили Липча іЗаднє. В окрузі Волове — Вучкове й кілька родин з Волового. Більшого розмаху православ’я набуло в східній частині Закарпаття. У Тячівському окрузі управослав’я перейшли Буштино, Чумальово, Угля, Уйбардово, Колодне, Теребля, Кричово, Дулово, Урмезово; у Тересвянському окрузі — Вільхівці,Нересниця, Ганичі, Дубове, Підплеша, менша частина населення у Калинах, Бедевлі, Новоселиці, Широкому Лузі, Тернові, Великому Кривому, Тересві. Вінших округах про свій перехід у православну церкву заявили Великі Лучки, Горонда, Білки, Горбки, Егреш [1]. Continue reading
Tag Archives: УГКЦ
ПОГРОМ У САМБОРІ (ДО ІСТОРІЇ ОБОРОНИ ПРАВОСЛАВ’Я НА ПРИКАРПАТТІ В ПОЧАТКУ 90-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ)
Два роки тому (текст написані в 1992 р. – редакція сайту «Київське Православ’я) православні самбірчани втратили спокій і сон навіть не в переносному значенні, а в буквальному, — для того, щоб зберегти свій храм Різдва Богородиці, вони вдень й вночі чергують під стінами своєї святині. Старі бабусі, літні жінки, молоді хлопці, трударі-чоловіки, навіть діти… Вночі на металевому листі палять багаття, снідають тим, що захопили з дому і — чекають на ґвалт. Греко-католики вже;кілька разів намагалися силою захопити храм, який є останнім православним бастіоном на Прикарпатті. Передостанній раз це було в ніч з 23 на 24 липня 1991 року, коли великий загін міліції в касках і бронежилетах, з щитами і гумовими «демократи заторами», як слушно прозвав народ їхні палиці, напали на беззбройний народ, що знаходився біля храму. Вдарили в дзвони, збіглися православні і храм вдалося відстояти. Тим нападом керував голова Самбірського міськвиконкому Зорян Попадюк, – так би мовити, «перший демократ» біля міського керма. Continue reading
“Богопосвячене життя”
Мене, як то кажуть, “шляки трафляють”, коли чую від уніатів “про покликання до богопосвяченого життя”.
До богопосвяченого життя не потрібно особливого покликання, до нього покликані усі люди.
Протиставляти монашество, навіть в немонашій уніатській версії згромаджень “богопосвячених осіб” богопосвяченому життю кожного християнина є на мою думку чимось протипророднім євангельському духові Церкви Христової.
Не такий страшний Баламанд, як його малюють
Отець Орест-Дмитро Вільчинський знову проявив себе в якості провідного пророка, чи радше найгаласливішої Касcандри антиекуменізму в УГКЦ. У цей раз він у своїй статті «Баламанд: баламутна декларація чи богослови-баламути» – див. http://www.catholicnews.org.ua/balamand-balamutna-deklaratsiya-chi-bogoslovi-balamuti#point, спробував поставити під сумнів значення Баламандського прориву в католицько-православних відносинах.