В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!
Ось і добігає до завершення, дорогі браття і сестри, Святий Піст, час молитви, час стримання, покаяння час споглядання нами віруючими людьми серед храму Святої Голгофи, розп’ятого Христа, який ось-ось уже скоро звершить на ньому цю велику таємницю хресної смерті, таємницю входження в смерть заради нашого з вами спасіння! Continue reading
Тема, до якої я смиренно приступаю, відноситься до процесу входження в чернече життя конкретно взятої людини. Визначаючи її з самого початку і обмежуючи цим її рамки, ми можемо виділити наступні чотири етапи, які є загальними для всіх людей, але відрізняються для кожної окремої людини тривалістю:
1) період вступу в чернецтво, в чернече братство;
2) період відразу після прийняття постригу і перші 5-7 років після;
3) період від 7 до 20 років; Continue reading
«Свобода в послуху» – тема така ж давня, як саме чернецтво, і кожна епоха вимагає від нас особливій, невсипущої уваги до того, що здається нам настільки суперечливим. Не буду, однак, ухилятися, і спробую висловитися по трьох-чотирьох аспектах, що проявляються сьогодні у більшій мірі, ніж в попередні часи.
По-перше, мені видається, що взаємини між послухом та свободою розгортаються на двох рівнях: Continue reading
Чернецтво – це наріжний камінь у будові Церкви, і бажання єднання по слову Господа Ісуса Христа: «Щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, так і вони нехай будуть в нас єдине» (Ін. 17:21) втілюється у кожній чернечій спільноті, та православному чернецтві загалом.
Кожне чернече братство різноманітне за своїм складом та включає в себе різні особистості з різними характерами. У одного ченця характер простий і м’який, як вата, а в іншого – важкий і твердий, як залізо. І якщо перший чернець радує та надає розраду своєму ігумену, то другий створює для ігумена складності та заспокоює його в меншій мірі, або не заспокоює зовсім. Відносини першого ченця з ігуменом можна уподібнити грі на чудових струнах, тоді як відносини другого – грі на таких струнах, звучання яких викликає самі гіркі й сумні спогади. Саме тому я заздалегідь прошу вибачення, адже поки ви будете читати мою статтю, ваша пам’ять, як на крилах орлиних, буде повертатися до пережитого та витягати з глибин вашого серця як приємні, так і неприємні спогади. Continue reading
«Днесь чистійшая святиня в святая святих вводится».
Пісня церковна
Деякі батьки посвячували в Старому Завіті своїх дітей особливим способом в честь Божу. Ці діти мешкали в окремих будинках біля святині єрусалимської і послуговували священикам і левитам, при їхніх священодійствах. Такий приклад бачимо на молодому Самуїлі, якого мати Анна, просячи Бога за потомка, сказала в своїй молитві : «Господи Саваоф (сил), якщо даш рабі твоїй сім’я чоловіче (сина), то дам його перед тобою в дар до дня смерти його» (1. Цар. 1, 11,). Також побожне подружжя Йоаким і Анна, молячись до Бога, щоби їх зволив поблагословити потомством, обіцяли Богу, що коли їх молитва буде вислухана, вони дитину, яка їм народиться, пожертвують Богу на службу. Коли Бог вислухав, їх молитви і дав їм доньку Марію, привели її на третьому році життя до Єрусалима перед святом посвячення храму. Первосвященик Захарія з Божого натхнення прийняв Марію при вході до святині і попровадив, її аж до святилища, до святая святих, до тої частини святині, де тільки сам, архієрей раз, в рік міг заходити для принесення жертви кадильної. Пам’ять цієї подій обходить сьогодні Свята Церква святом Введення або Входом в храм Пресвятої Діви Марії; величаючи Її піснею: «Сьогодні чистіша святиня в святая святих в водиться. — Марія, ввійшовши, яко трилітня дитина до храму єрусалимського, там при тій церкві живучі, а за думкою інших 14 літ, через увесь той час в молитві і тісному з’єднанні з Богом, прикрашалася найбільшими чеснотами, доки не стала бути гідною Матір’ю Сина Божого, а нашого Спасителя, Ісуса Христа. Гляньмо духовно на ту св. родину, на тих побожних богоотців Йоакима і Анну, що впроваджують свою трилітню донечку Марію до св. церкви и жертвуючи Її Богу, і на тую малу дівчинку Марію, з найбільшою радістю входячи до св. церкви й служачи при ній Богу своїм життям богоугодним, і задумаймося про нинішню науку свята, чого вчать нас праведні Йоаким і Анна всіх батьків християнських щоби і їх діти подібно, як Марія життя своє Богу посвятили і Йому вірно служили. Continue reading
Будь-який православний монастир – це, крім іншого, ще й справжня сім’я, в її центрі – батько, оточений дітьми. Ченці в обителі можуть походити з різних країн, можуть бути дуже різними за віком, освітою, культурними традиціями і особливостями виховання, у кожного з них своє минуле, але всі вони приходять в монастир з однією метою – очиститися від пристрастей, досягти дією Божественної благодаті просвітлення розуму і обожнення. Всі вони приходять або, у всякому разі, повинні приходити, тільки заради любові до Христа, бо саме це становить першу, найголовнішу заповідь Божу: Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і від усього розуміння твого і від усієї душі твоєї (Мт. 22:37). А крім того ще й полюби ближнього свого як самого себе (Мт. 22:39), що служить природним наслідком і свідченням виконання першої заповіді. Continue reading
У наш час на Святій Горі сталося диво відродження чернецтва, і це сталося не завдяки людським зусиллям, а виключно Божою дією і по Божій Волі. Чернецтво відроджене, незважаючи на складні умови сучасності, і встало на шлях, з давніх-давен вказаний святими отцями, – шлях священної безмовності. Руському (Київському – пер.) чернецтву теж знайомі такі періоди розквіту і відродження.
Бог сподобив нас особисто знати преподобних отців: старців Паїсія Святогорця, Порфирія Кавсокалівіта, Єфрема Катунакського, Харлампія Діонісіатського, Йосипа Ватопедського, Еміліана Сімонопетрского і багатьох інших. Continue reading
Євангеліє Господа нашого Ісуса Христа – це блага і радісна звістка, що несе в світ не просто вчення, але нове життя взамін старого. Старе життя поневолене гріхом, пристрастями, тлінням, смертю і управляється дияволом. Незважаючи на всі «природні» радості, воно залишає гіркий присмак, бо це – не справжнє життя, заради якого була створена людина, але життя розтління, нездорове, зазначене почуттям парадоксу, порожнечі і сум’яття. Continue reading
Дорогі брати та сестри
Воля, Бог і Україна… Ці слова сьогодні бринять у душі кожного свідомого українця, – в час військового нападу російських військ на Україну. Ці ж слова були девізом, кредом життя у далекому від нас 1944 році, для ще більш свідомих українців – волинських воїнів УПА. Для тих, які тоді як і ми сьогодні боронимо нашу землю від наступу ноги російського окупанта. Адже саме тоді, наприкінці квітня 1944 р., відбувся славетний Гурбинський бій УПА – один із найбільших боїв воїнів Української Повстанської Армії з комуно-більшовицькими катами України – загонами НКВС. Continue reading
Барколабовській жіночий Свято-Вознесенський монастир був заснований Богданом Статкевичем в 1641 при церкві Іоана Хрестителя. Розташовувався він при злитті річок Лахва і Дніпро, на острові. Керівництво монастирем Богдан Стеткевич доручив Кутеїнському ігумену Іоїлю Труцевичу, який разом з ігуменею Кутеїнського жіночого монастиря обирали настоятельку для Барколабова. Монастир був організований за прикладом жіночого Успенського Кутеїнського монастиря, звідки була переведена частина черниць у новостворену обитель. До 1568 тут було дві церкви – Вознесіння Господнього і на честь Іоана Хрестителя, в обох були влаштовані багато прикрашені кіоти для головної святині – чудотворної ікони Божої Матері, що отримала назву «Барколабовська». У 1594 р була заснована Свято-Георгіївська церква. У 1640 р в монастирі жило 300 черниць. Continue reading