Український народ багатьом святителям, які просвіщали Сибір, християнізували Росію, яких Росія по 200 років утримувала і не хотіла зачислити до лику святих, служив панахиди і отримував благодатні користі: здоров’я, народження дітей матерями безплідними…
В той же час свого князя (Лже-Димитрія) росіяни впізнати не могли. Така атмосфера єпископів, які ностальгують за часами радянської Росії. Так і українці не впізнають своїх святих. Так ізраїльтяни не впізнали свого Месію. Continue reading
Шанування Богородиці – це, безсумнівно, один з основних найважливіших чинників в річному святковому циклі, літургійної та особливо духовного життя Церкви. Діва Марія, єдина з усіх смертних, яка удостоюється такої честі, що Церква кілька разів зазначає Її пам’ять протягом церковного року, починаючи зі свята Дня Її Різдва (8 вересня), Святої Покрови (1/14 жовтня), Введення в храм (21 листопада), Собору на Її честь (26 грудня, тобто після Різдва Христового), Стрітення (2 лютого, свято господсько-богородичне), Благовіщення (25 березня), і в інші дні пам’яті та поваги з нагоди місцевих чудес, чудес, що явлені через її святі іконі, але в основному в день її Успіння (15/28 серпня). Continue reading
Рішення президента Туреччини Ердогана про повернення храму Святої Софії Константинопольської викликала дуже великий резонанс не тільки у Вселенському Православ’ї, а й міжнародних відносинах. Сьогодні важко перерахувати публікації, у яких аналізуються підстави та наслідки подібного рішення. Однак тільки поодинокі з них спробували, нехай і опосередковано, показати сьогоднішні події як наслідок лівого лібералізму та секуляризації європейських країн [1]. Але, на нашу думку, подібний підхід для аналізу ситуації є дуже поверхневий, що залишає поза увагою справжню підставу подій в Туреччині – сучасний неосинкретизм. Саме він несе дуже велику небезпеку не тільки Православ’ю, а й загалом християнству. У цій статті ми спробуємо розібратись в проблемі та в тому, як вона може вплинути на ситуацію в Україні. Continue reading
Ви — світло світу. Неможливо сховати міста, що стоїть на вершині гори.
Мт. 5:14
Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде!
Мк. 8:34
Історія Українського Православ’я на Буковині була важкою… українці приєдналися до Київської митрополії у 993 р., і з того часу ведуть боротьбу за свою українську ідентичність. Українських православних, бо їх увесь час спробували знищити, особливо у ХІХ та ХХ столітті румуни, росіяни та католики…Але вони вижили, навіть коли їх майже поховали та повстали як «птиця фенікс з попелу» у кінці ХХ ст. …. Continue reading
25 липня / 7 серпня
Свята Анна, рідна бабуся Господа нашого Ісуса Христа, походила з племені Левія та була донькою священика Матфана і Марії. Маттан служив священиком в роки царювання Клеопатри і Сапора (Саворія), перського царя, а також в роки правління Ірода Антіпатра. Маттан мав трьох дочок: Марію, Сови та Анну. Перша з них вийшла заміж в Віфлеємі і народила Соломію, повитуху. Друга його дочка також вийшла заміж в Віфлеємі і народила Єлисавету, мати святого Іоана Предтечі. Continue reading
І. Ранні святі отці та нехристиянські релігії
Ставлення ранніх християн до нехристиянських релігій було обумовлено язичницьким політеїзмом Римської імперії, релігійними аспектами грецької філософії і зв’язками між християнством та іудаїзмом, в тому числі об’єднанням, не без сумніву, єврейських священних книг в християнську Біблію. Деякі ранні християнські мислителі, особливо св. Юстин Мученик (100-165), з обережністю заявляли про існування елементів істини в середовищі язичницьких філософів і єврейських мудреців, тоді як Тертуліан (155-240) дотримувався менш віротерпимої позиції, яка згодом стала переважаючою в християнському середовищі. У більш пізній історичний період Православ’я мало великий, не завжди негативний досвід життя при нехристиянських режимах в Персії, на арабському Близькому Сході та Османській імперії в якості релігійної та культурної меншини. Протягом багатьох століть християнським громадам доводилося існувати в «режимі виживання» при мусульманському правлінні, що ускладнює богословське осмислення релігійної різноманітності в Божественному плані спасіння. Тільки останнім часом православні богослови стали більш системно роздумувати про значення нехристиянських релігій, тим більше що православ’я все частіше стикається з реальністю їх існування, як в країнах православної еміграції в Західній Європі та Північній Америці, так все більшою мірою в країнах православного віросповідання. Сучасне ставлення православних до релігійного різноманіття найчастіше пов’язано з їх ставленням до секуляризму, прав людини та релігійної політики держави. Continue reading
Дiти Божi i дiти диявола пiзнаються так: усякий, хто не творить правди, не є вiд Бога, як i той, хто не любить брата свого. Бо таке є благовiстування, яке ви чули вiд початку, щоб ми любили один одного.
1 Ін. 3:10-11
Серед православних людей дуже швидко розлетілася новина про блюзнірський лот канадської співачки Граймс (Клер Еліс Буше), в якому вона оголосила про продаж частки своєї душі за десять мільйонів доларів [1]. Будучи настільки ж винахідлива, як і її нинішній наречений (Ілон Маск), вона, ймовірно, не очікувала, що ця дурна жарт викличе бурю обурення серед віруючих. Християни стали звертатися до священиків з дещо дивним питанням – чи дійсно можна таким чином продати свою душу, розуміючи під покупцем одвічного ворога роду людського? І, на превеликий жаль, виявилося, що багато хто дійсно вірять в силу «угоди» з дияволом куди більше, ніж в силу церковних таїнств. Тому слід розібратися, звідки взагалі в християнстві присутня ідея такої «угоди». Continue reading
На підставі святоотцівських переказів і безперечно видатну роль Петра в Євангеліях і Діяннях, а особливо на підставі слів Христа, сказаних апостолу після його великого сповідання (Мт. 16:18), вибудувана колосальна структура папства, яка претендує на те, що вона законним чином успадкувала найвище становище в Церкві Христовій з точки зору честі і юрисдикції. З 1870 р. вона стверджує, що папи непогрішимі в будь-яких офіційних висловлюваннях з богословських або моральних питань. Справедливість цих претензій не може не залежати від істинності їх трьох вихідних передумов. Continue reading
Однією з проблем чернечого життя, яка є притаманною практично для всіх Православних Церков, є проблема т.зв. «парафіяльного чернецтва», коли ієромонах виконує обов’язки звичайного парафіяльного священика або співробітника єпархіальних структур. І хоча існує багато робіт видатних богословів та духовників, у яких описується «чернече служіння в миру», реально ми сьогодні маємо проблему спотворення самого місця чернецтва в Церкві. Отже, спробуємо розібратися та висловити деякі думки з цього приводу. Відразу зазначимо, що розглядаємо виключно служіння ієромонахів. Continue reading
Тим, що прийняли священицьке достоїнство, свідченнями та керівництвом служать накреслені правила і постанови, котрі охоче приймаючи, оспівуємо із Богоглаголивим Давидом, до Господа Бога говорячи: «Дорогами свідчень Твоїх я втішався, як найбільшим багатством». Також: «заповідав єси правду, свідчення Твої повіки, врозуми мене, і живий буду». І якщо пророчий голос наказує нам повіки зберігати свідчення Божі, і жити у них, то явним є, що перебувають вони незламно і непохитно. Тому що і боговидець Мойсей так сказав: «не додавай до того і не віднімай від того». І божественний апостол Петро, хвалячись ними, виголошує: «У що бажають проникнути ангели». Так само і Павло сповіщає: «Та коли б навіть ми або ангел з неба став благовістити вам не те, що ми вам благовістили, нехай буде анафема». Оскільки це правильно, і засвідчено нам, то, радіючи з цього, подібно як знайшов би хтось велику користь, божественні правила із насолодою приймаємо, і цілковите й непорушне зберігаємо постановлення цих правил, викладених від всехвальних апостолів, святих труб Духа, і від шести святих Вселенських Соборів, і тих, що помісно збиралися для видання таких заповідей, і від святих отців наших. Бо всі вони від одного і того ж Духа бувши просвічені, корисне узаконили.
1 Правило VII Вселенського Собору 787 р. [1]
За допомогою вище викладеного правила богоносні Отці, які зібралися на VII Вселенському Соборі (787 р), виносять рішення, що характеризує священні канони як плоди Святого Духа, як богонатхнення, тобто і не допускають можливості їх розглядати в якості людських винаходів. Виходячи з такої характеристики стає цілком очевидним що Церква через них має боголюдське управління, а не людське, і що церковні справи які робляться не на підставі священних канонів, а за людськими бажаннями і прагненнями, через особисту зацікавленість священного служіння, завжди руйнуються, розпадаються, бо вони порушують священні канони, нехай навіть із самих добрих намірів, тягнуть за собою жорстоку і нещадну помсту. Continue reading