Великий біль!

Я ніколи не очікував відчути на заході свого життя такого болю, як відчував після оголошення рішення Московського Патріархату абсолютно безсоромно проникнути в Африку!

Ми всі знаємо плани панславізму та Третього Риму протягом століть, які за будь-якого політичного режиму, царського, комуністичного чи демократичного, завжди пропагували російські лідери. Але те, що вони реалізуються зараз, викликає у мене велике розчарування за Московський Патріархат, і я глибоко шкодую про братів росіян, яких я так любив з дитинства і десятиліттями служив (з ними) як у своїй єпархії, так і в Південної Кореї в минулому. До сьогодні я вважав, що як би політична влада не тиснула на нинішню правлячу церкву в Росії, її лідери не відступлять від канонів своєї віри, як це робила більшість її пастирів за Сталіна. Іншими словами, я вірив, можливо, наївно, що вони не будуть в односторонньому порядку відкидати канонічне право Православної Церкви, щоб розширити свою владу.

Я думаю, що ті історики, церковні чи світські, що сьогодні-завтра прочитають, міркування Синоду Московського Патріархату про те, що: Московський Патріархат «і тому» вирішив створити Патріарший екзархат в Африці під назвою «Клинський» зрозуміють – це російська державна політика. Бо з якого часу Церква підкоряється проханням деяких священнослужителів іншої юрисдикції (якщо це не фальшивий привід для наївних) і переходить до створення неканонічних структур? Якби це була традиція Церкви, то ми б мали низку подібних протиправних дій. Бо завжди є деякі священнослужителі, які з власних особистих причин, звісно не церковних, просять ірраціональних речей.

За майже півстоліття, що я перебуваю в Кореї та останні роки в Пісідії, я отримав багато подібних «прохань» від духовенства та мирян, невдоволених Московським Патріархатом, якого я ніколи не виправдовував, але завжди радив залишатися слухняним їхньої церковної владі.

Не знаючи, наскільки правдивою є інформація про «прохання» 102 африканських священнослужителів із восьми африканських країн приєднатися до Московського патріархату, відмовившись від стародавнього та історичного Олександрійського патріархату, заснованого апостолом Марком у сучасних православних африканців, але також без знання будь-кого із сміливців, можу запевнити зі свого досвіду, що ніхто не буде серйозним священнослужителем з церковним складом розуму й моралі, а буде експертом із гасу та інтересів маніпулятивного типу. Як і деякі азіатські священики в минулому, які приєдналися до РПЦЗ, бо хотіли бути незалежними від своєї канонічної єпархії і були зачаровані російським ієрархічним (церковним) Царатом.

Після цієї великої агресії ,Московського Патріархату проти Олександрійського Патріархату, а також після того, що він зробив і робить протизаконно та неканонічна зі своєю матір’ю та творцем, тобто з Вселенським Константинопольським Патріархатом, і фактично протягом усього свого існування. Проте для декого з духовенства Константинопольського патріархату, агресія проти Олександрійського патріархату є, за їх логікою москвофілів, просто «природним» продовженням того, що розпочалися задовго до цих незаконних дій. А тепер почекаємо, коли те саме станеться в автокефальних церквах Кіпру та Греції і не тільки!

Нехай прокинуться ті, хто добровільно чи мимоволі підтримує незаконні дії Московського Патріархату, і зрозуміють, яке зло знайде Православна Церква з тактикою протестантського менталітету – створювати російські секти, де заманеться. Нехай усі відповідальні за цю трагічну біду подумають про велике зло, яке буде скоєно у святій справі євангелізації наших африканських братів, і про те, як диявол буде радіти. Чи настав час православній церкві вирішувати це питання на синоді, як це було в 1872 році, засуджуючи розгул етнофілетизму?

+ Сотірій (Трамбас), митрополит Пісідійський.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Φως Φαναρίου