Дорогі брати і сестри!
Дорогі співвітчизники!
Дорогі й улюблені у Христі львів’яни!
З огляду на події останніх днів і особливо останньої ночі та ситуації, що склалася у нашій державі у зв’язку із ними, вважаю, що не можу залишатись осторонь.
Перш за все заявляю про цілковиту підтримку позиції нашої Церкви та її Предстоятеля Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, викладеної в офіційній заяві від 1 грудня 2013 року. Continue reading
Кондак 1
Вибраний Воєводою сил небесних і заступником роду людського, Архістратиже Михаїле! В опіці Твоїй і під покровом крил Твоїх перебуває кожна небесна і земна справа Троїчного Бога нашого. Але окреме призначення доручив Тобі Цар Небесний у послухові Твоєму земному, щоб став Ти особливим Охоронцем і Заступником двох величних міст земних, які стали оселями Небесними. Таким є Єрусалим – земна оселя Господа, та одвічний наш Київ – оселя Божої Матері. Віками спасаєш Ти їх та оберігаєш. За таку вірність Твою прийми подяку сердець наших і сповнений щирості та пошани ось цей піснеспів: Continue reading
Костянтин-Василь Острозький був сином Великого гетьмана Литовського Костянтина Івановича (1460-1530) та його другої жінки – Олександри Слуцької. Він народився 12 лютого 1526 року у м. Турові, де й пройшли його дитячі роки. Княжич підростав у атмосфері слави свого батька, якого за мужність, знання військової справи та численні перемоги над татарами називали Руським Сципіоном і Литовським Ганнібалом. Як було зазначено на його надгробку, він одержав 63 перемоги над татарами. За перемогу над 80-тисячним московським військом в битві під Оршею 8 вересня 1514 року король Зигмунт І двічі удостоїв його тріумфального в’їзду до Кракова та Вільно і надав йому право ставити свою печатку на червоному воску [3]. Крім короля це могли робити лише найвизначніші магнати, які кров’ю боронили землі батьківщини. Костянтин Іванович був одним з найбагатших і найвпливовіших політичних діячів свого часу і великим поборником Православної віри. За свідченням сучасників-іновірців, він був „настільки набожним у своїй грецькій вірі, що русини вважали його святим” [19,237]. Князь збудував Троїцьку та Миколаївську церкви у Вільно, сприяв відкриттю в тому ж місті друкарні Франциска Скорини на початку 1520-ж років. Ще раніше в кінці XV ст. допомагав друкареві Швайтполю Фіолю, який першим почав друкувати книги церковно-слов’янською мовою. Надав йому під друкарню свій власний будинок у Кракові [17,91]. Папський легат Пізо в листі до папи Льва Х 1514 року характеризував К.І. Острозького такими словами: «У себе вдома він благочестивіший за Нуму, а відвагою не поступається Ромулу. Єдине, чого бракує йому до інших дарів духу та видатних чеснот, то це, що він схизматик. І якби його вдалося навернути до лона святої матері церкви, то за ним би потяглось нескінченне число люду, настільки багато серед своїх важать його ім’я та авторитет» [17,80]. Continue reading
Пам’ять 4/17 листопада
Митрополит Павло, у миру Петро Конюшкевич, народився у 1705 році в місті Самборі на Галичині. За своїм соціальним походженням належав до шляхетного та заможного роду самбірських міщан.
З раннього дитинства Петро відзначався лагідною вдачею, був обдарованим хлопцем, дуже рано вивчив грамоту. Домашнє виховання тоді полягало виключно у вивченні букваря, часослова, псалтиря, нотного співу і письма, тобто тих наук, які були в початкових слов’яно-латинських школах. Continue reading
Невеличке містечко Почаїв, що зараз входить до складу Кременецького району Тернопільської області, добре знане в Україні (та й за її межами). Це місце релігійного паломництва.
І дійсно, коли потрапляєш у ці краї, відчувається якась незвична енергетика землі. Не випадково тут народилося стільки видатних людей. Із цих країв походили славнозвісний Дмитро Байда-Вишневецький, засновник Запорозької Січі, добре знаний класик польської літератури Юліуш Словацький, один із найвизначніших українських прозаїків ХХ століття Улас Самчук… Цей список можна продовжувати. Continue reading
Дар чудес, нетлінність тіла та мироточивість стають джерелом великого й широкого культу св. Димитрія не лише в Греції, але й по цілій Слов`янщині. До його гробу з року в рік з усіх країв йдуть сотні й тисячі паломників. Він допомагає в кожній біді та потребі. Воїни обирають його за свого опікуна. На українській землі культ Св. Димитрія прийшов, очевидно, разом із Аскольдовим хрещенням Русі у 860 р. Цьому міг також сприяти слов’янський просвітитель і проповідник християнства Кирило (бл. 827-869 рр.), який теж народився у місті Солуні. Він взимку 860-861 рр. перебував у Херсонесі, де спілкувався із руськими книжниками і ознайомився з Євангелієм та псалтирем, писаним руськими письменниками (ще до винайдення Кирилом нової слов’янської абетки). Згодом у Київській Русі та в Україні було зведено чимало церков та монастирів на честь святого Димитрія. А свої перемоги українські полководці пояснювали саме небесним покровительством цього святого. Continue reading
Пам’ять 26 жовтня/8 листопада
Належність святителя Феофіла до Київської митрополії, а через це до Київського Православ’я, дуже сумнівна. Але, задумом Божим, його мощі спочивають у Дальних (преподобного Феодосія) печерах Києво-Печерської Лаврі. Continue reading
Статтю присвячено розгляду історичного минулого Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря у XV – XVI ст. Розкривається питання монастирських надбань та благоустрою обителі. Подаються відомості про видатних провідників благочестя монастиря. Continue reading
Пам’ять 25 жовтня/7 листопада
Преподобний Мартирий, затворник Києво-Печерський, здійснював свій чернечий подвиг у кінці ХІІІ – початку XIV століття.
Пам’ять преподобного тривало згадується в рукописах та друках Києво-Печерської лаври, звідки була перенесена в «Полний христианский месяцеслов» (Київ, 1875). Але про життя цього преподобного отця нічого невідомо. Можна думати, що преподобний Мартирий спасався через подвиг затвору. Continue reading
Міжвоєнний період став важливим етапом еволюції волинського православного духовенства, коли соціальна група намагалася зберегти корпоративні ознаки, а нові суспільно-політичні обставини вплинули на джерела поповнення, освітній рівень, чисельність та національну ідентифікацію її представників.
На момент падіння імперії Романових вище духовенство Православної церкви в Україні було представлене винятково росіянами [1]. На Волині, крім правлячого архієрея, було іще тривікарних єпископи – у Крем’янці, Володимирі-Волинському та Острозі[2]. Усі вони також були росіянами за національністю. Continue reading