У кінці 80-х – початку 90-х років ХХ ст., у СРСР, зокрема і в Україні, почали активно діяти десятки, коли не сотні неопротестанських деномінацій та різноманітних сект. Використовуючи духовний вакуум, які створила атеїстична політика радянської влади, вони активно почали вербувати нових адептів не тільки на всьому колишньому радянському просторі, а і в європейських країнах т.зв. «соціалістичного табору». Аналізуючи стрімке поширення громад неопротестантів, потрібно відразу підкреслити, що вони приваблювали та приваблюють людей, які мало знайомі з традиційним християнством, але із запитом на інтуїтивно зрозумілу легку християнську віру і життя без складного догматичного вчення та богослужіння. Новонавернений відразу, без проходження довгого та важкого шляху богопізнання, починав відчувати гордовите самовідчуття себе як людини загалом доброї та гідної. При цьому ватажки неопротестантів особливо підтримують і розвивають у новонавернених почуття, що одразу після початкового «покаяння» він вважається святим і праведним, який має викривати та засуджувати грішників, насамперед православних. Continue reading →