Сутність християнського благочестя полягає в тому, щоб вірувати в Єдинородного Бога, Який є істина й істинне світло, і сила Божа, і життя, що Він істинно є все те, що про Нього говориться, як інше, так і раніше іншого те, що Він – Бог істинний, тобто Бог за істинною завжди сущий таким, яким думаємо про Нього і чим іменується; і ніколи не був не сущим, і ніколи не міг бути таким; Якого буття тим, що Він є за сутністю, недоступне ніякому способу осягнення і цікавості. Нас же, як говорить слово премудрості (Прем. 13:5), приводить до пізнання цього буття велич і краса творінь через деяку схожість з тим, що пізнається, тобто даруючи тільки віру (в це буття) через вказівку на його дії, а не знання. Отже коли ця думка твердо тримається всіма християнами, які достойні цього імені, які навчені законом не поклонятися нічому, що не є істинний Бог, а поклонятися Самому Єдинородному Богу, і які сповідують, що Він істинно, а не лжеіменно є Бог. Благочестиве сповідання вважає догматом віру в Єдинородного Бога – «нехай всі шанують Сина, як шанують Отця»(Ін.5:23). Continue reading
Tag Archives: Богослов’я
САМОЗРЕЧЕННЯ ТА ВЗЯТТЯ ХРЕСТА
1. Що означає йти за Ісусом?
Слідувати за Ісусом не означає, як ми часто думаємо, ніби ми повинні залишити все: друзів, родичів, домашніх, роботу, творчість та щоденні інтереси. Це є лише зовнішнім, «просторовим» відходом, а не внутрішнім та світоглядним, як навчає нас богослов’я аскетів і отців-пустельників. Подібного абсолютного наслідування Христа не дотримувалися навіть учні Господа. Вони супроводжували Ісуса лише кілька років, після чого знову повернулися до своїх рідних, роботи та щоденних занять. Однак, їх внутрішній зв’язок з Господом був постійним, а релігійне мислення їх, як учнів, було всеосяжним. Бути учнем Христа – значить «жити з Христом», а не просто бути його послідовником. Йти за Ісусом не є справою двох-трьох років або якоїсь громадською діяльністю, це є питання життя і смерті. Continue reading
ПРО ДУХОВНИЙ СВІТ СЕРЦЯ
«Сину, дай Мені серце» (Притч. 23,26) – саме в цих словах Господа Бога нашого ховається глибока істина і шлях до спасіння, яке не можливе без миру в душі. Кожну мить нашого життя ми стоїмо, наче воїни, на охороні нашого серця, яке постійно атакують думки. І ми вирішуємо, які думки прийняти, пильнуємо чи угодні вони Богу, чи навпаки, саме від нашого рішення залежить життя, яке ми будуємо, бо через свою любов Бог дав нам свободу вибору. Отже, оберігання мир свого серця, свій душевний спокій, який походить лише від Бога і є невідємним на нашому життєвому шляху. Бо те найдорожче, що Бог нам дає, душевний мир, можна втратити через нашу необережність і гріхи всього лише в одну мить. Нам потрібно оберігати наше серце, бо як тільки воно збентежиться чим-небудь, то все нутро наше приходить в безладний рух і розум втрачає здатність правильно мислити. В мирі наша молитва чиста і мила Богу. Сину мій! веди діла твої з лагідністю (Сір.3,17). Серце людини створене Богом для того, щоб воно любило Його єдиного і служило Йому оселею. Але якщо Бог є мир, що перевищує всякий розум, то необхідно, щоб серце, яке бажає прийняти Бога в себе, було мирне і вільне від всякого замішання. Ми і самі не раз помічаємо, що без миру в серці будь-яка справа дуже важко дається, а душа перебуває в неспокої. Тому великий безмовник Арсеній казав: «Усе твоє піклування зверни на те, щоб внутрішнє твоє налаштування було по Бозі, і переможеш зовнішні пристрасті». Отже, коли серце тривожить якась погана думка, пристрасне замішання, не варто кидатися на пристрасть, щоб перемогти її, а варто зійти скоріше в серце і потурбуватися замирити його, ставши на сторожі розумом, який пильнуватиме, які думки впускати, а які ні. Як тільки замириться серце – і боротьбі кінець. Continue reading
ІКОНОШАНУВАННЯ
Шанування ікон встановлювалося в Церкві не відразу. Принаймні у перші століття існування християнства воно не займало помітного місця у християнському благочесті. У найдавніших нам розписах немає «ікон» у власному розуміння цього слова. Частково це були символічні знаки (якір, голуб) і алегорії, – найчастіше запозичені з євангельських притч. І частково старозавітні прообрази та апокаліптичні зображення видінь з книги святого апостола Іоана Богослова. Ці зображення мали, передусім, декоративний, а іноді й дидактичний зміст. «Бо що слово розповіді пропонує для слуху, те мовчазний живопис показує через наслідування.» – говорив Василій Великий. Також є дуже характерною порада преподобного Ніла Синайського: «А святий храм нехай рука вправного живописця наповнить історія Старого і Нового Завіту, щоб і ті, хто не знають грамоти і не можуть читати Божественних Писань, приводили собі на пам’ять мужні подвиги тих, що щиро послужили Богу» (Листи,6:58). Але древні розписи були, справді, свого роду «лицевою Біблією» в обраних уривках і епізодах. Ікони, у вузькому значенні слова, пов’язані не стільки з храмовим розписом, стільки із зображенням на священних предметах. До кінця VI-го століття ікони вже були у всезагальному користуванні. Однак це викликало багато суперечностей щодо іконошанування тому виникла нагальна потреба в богословському обґрунтуванні. Continue reading
РАБ БОЖИЙ АБО РАБІВ ДО РАЮ НЕ ПУСКАЮТЬ
За воєнним правилом древніх переможці робили переможених своїми рабами. Аристотель визначає, що раб – живе знаряддя.[1] Для нього дружба пана з рабом саме як з рабом є неможлива. Не можлива як з рабом, але як з людиною можлива. Така дружба можлива в тій мірі, в якій раб – людина.[2] Отже, древні розрізняли між рабством тілесним і рабством ментальним, духовним. Більше того, з точки зору платоніків, тіло є тюрмою. Християнство ж вчить, що тіло – храм Божий, тому що тіло у Христі: отже, прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі.[3] За Аристотелем, «розсудливий домагається свободи (ή ελευθερία) від страждання»[4], тобто шукає звільнитись від рабства ментального, чуттєвого, однак в дійсності існує лише одна свобода – та свята свобода, яку дарував Христос нам, звільнивши нас від гріха, від зла, від диявола, від прокляття й смерті. Лише ця свята свобода прив’язує до Бога Єдиного та Істинного людину, яка з любові приймає Христа і слідує за Ним, керуючись насамперед серцем, а не логікою, як у Аристотеля чи протестантизмі. Православна Церква передає досвід звільнення від рабства через віру: credo, ut intelligam я вірю, тому я знаю й можу це зрозуміти. Всі інші свободи є неправдивими, примарними, тобто вони є насправді рабством. Обіцяють волю, будучи самі рабами тління [5]. Continue reading
СМЕРТЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ
Воскресіння Христа – це саме приголомшлива подія людської історії, оскільки найбільшою трагедією в людському житті є смерть. Але смерть буває не тільки біологічною. Вона може бути екзистенціальною, соціальною, національною та, нарешті, духовною. У нашої особистій історії бувають моменти, коли ми, перебуваючи без Христа, переживаємо екзистенційну смерть. Continue reading
НАВІЩО БУЛА ПОТРІБНА СПОКУТНА ЖЕРТВА ХРИСТА?
Віра в людське жертвопринесення, яке повинно врятувати людей від якихось великих бід, властива самим диким і примітивним племенам.
Якщо ми говоримо про жертвопринесення полонених, то аналогії тут просто немає, тому що Жертва Христа була цілком добровільною. Але якщо мова йде про добровільні жертви – хоча ці теж бували у язичників – то тут варто поговорити докладніше. Continue reading
ДЕЩО ПРО БОГОСЛУЖІННЯ ВЕЛИКОГО ПОСТУ: СТРАСТНА СЕДМИЦЯ
Великий піст – особливий час церковного року, насичений богослужіннями, більшість яких відбуваються тільки в цей період церковного року. Великий піст став часом відродження й відновлення православних християн.
Великий піст складається з двох головних частин: Чотиридесятниці — 40-денного посту, і Страсної седмиці. Якщо Чотиридесятниця присвячена переважно нашому покаянню й духовному відновленню, то під час Страсної седмиці увага віруючих зосереджена вже не на собі (не на боротьбі зі своїми пристрастями), а на найголовніших подіях у земному житті Сина Божого — останніх днях Його перебування в Єрусалимі, Таємній Вечері, зраді, суді, розп’ятті й смерті, яка через зішестя в пекло переходить у торжество Воскресіння. Continue reading
СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ ПАЛАМА: ОМІЛІЯ XV У ВЕРБНУ НЕДІЛЮ
«У час благоприємний Я почув Тебе, й у день спасіння допоміг Тобі» (Іс.49:8), сказав Бог через Ісаю. Тому добре буде сьогодні звернути увагу до вашої любові слова апостольські: «Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння: відкиньмо діла темряви i зодягнемось у зброю світла. Як удень, будемо поводитися благопристойно»(2 Кор.6:2; Рим.13:12-13), – бо наближається пам’ять спасительних Страстей Христових, наближається і нова, і велика і духовна Пасха, пальма (переможна нагорода) за безпристрасність, початок майбутнього століття. Це сповістив Лазар, що встав та вийшов з пекла; за єдиним велінням та слову Божому, що має владу над життям і смертю, чотириденного повстав із мертвих. І, за натхненням Божественного Духа, діти і незлобивий народ передоспівують Того, Хто від смерті, зводить душі з пекла, дарує вічне життя душі і тіла. І якщо хто бажає життя і хоче бачити добрі дні, «Хто з людей бажає жити і бачити дні благі – стримуй язик свій від зла, і уста твої нехай не будуть облесливі. Ухиляйся від всього злого і роби добро» (Пс.33:13-15). Continue reading
ПРОПОВІДЬ У ЛАЗАРЕВУ СУБОТУ
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
Ось і добігає до завершення дорогі браття і сестри святий піст, час молитви, час стримання, покаяння час споглядання нами віруючими людьми серед храму святої Голгофи, розп’ятого Христа, який ось-ось уже скоро звершить на ньому цю велику таємницю хресної смерті, таємницю входження в смерть заради нашого з вами спасіння!
Але перш ніж ми вступимо у Страсний тиждень, Церква запрошує нас у Віфанію, яка знаходилася недалеко від Єрусалиму. Там жили, як нам каже Свята Євангеліє, друзі Христа: Лазар і дві його сестри – Марфа і Марія. Господь часто приходив до них в будинок, де охоче зупинявся, де знаходив омиротворення. Церква звертає нашу увагу на те, що в Господа були друзі. Так, Він – Син Божий – став істинною і досконалою Людиною. І в ці останні дні, напередодні Пасхи, коли ворожнеча проти Нього виявлялася усе більш відверто, коли вже готувалося Його вбивство, то ці друзі у Віфанії були Йому, особливо дорогі. Continue reading