АПОСТОЛИ ПЕТРО ТА ПАВЛО

Пам’ять двох великих і першеверховних апостолів Христа, Петра і Павла, наша Церква святкуватиме 30 червня (за Юліанським календарю.- 12 липня за цивільному). Цим двом її великим мужам буде віддавати належне повагу і виражатися вдячність за їх невимовний великий внесок у справу поширення християнської віри і основа нашої Церкви. На їх іконі зображуються два апостола, які тримають Церква, яка символічно зображується у вигляді невеликого візантійського храму. Це тому, що ці два апостола були в дійсності стовпи і наріжні камені, на яких було збудовано священної будівлі Церкви Христової. І їм належить одне свято, і вони зображаться на одній іконі, символізуючи тим самим єдність віри, єдність Церкви, яка створена з різних людей, обрізання – євреїв-яких було звернена місіонерська діяльність Петра, і язичників – ідолопоклонників – над християнізацією яких трудився апостол мов, – Павло. Безумовно, це і послужило причиною, яка викликала складання єдиного свята двох першоверховних апостолів, коли в 258 році 29 червня папа Римський Сикст II переніс в Рим їх святі останки з катакомб св. мученика Севастіана. І це поєднання двох апостолів мало настільки великий успіх, що дуже швидко це свято встав всесвітнім, що святкується «у всіх помісних святих Божих церквах». Інші ж свята апостолів і ця пам’ять їх смерті була затемнення новим святом. Тому дуже рідкісна можна знайти храм, присвячений тільки одному з першеверховних апостолів, і ікону, на якій був би зображений тільки один з них. Навпаки того, немає жодного міста, або країни, де не було б храму або каплиці в ім’я двох Апостолів. Їх ікони нескінченні, незчисленні. Загальна повагу, загальне поклоніння, спільне святкування, як загальним було їх справа, і спільною була їхня місія, і загальною є їх слава. Continue reading

ГОЛОС МОВЧАННЯ: ДУХОВНИЙ ДОСВІД ПРОРОКА ІЛЛІ

Історичні витоки єврейського профетизму хаотичні. Вони поховані під дюнами ентузіастічного і часом маревного досвіду. Дієслово, що походить від navi (пророк), в поворотній формі означає не «пророкувати», а саме «марити», втрачати контроль над власним розумом.

Деякі в зв’язку з цим говорять про «екстатичному» досвіді і пропонують переводити термін «ruah» через «екстаз». Однак екстаз, як ми його розуміємо, – це більш внутрішній досвід, він виробляє менше шуму і зазвичай не супроводжується танцями та музикою. Краще говорити про якийсь харизматичному «ентузіазм», коли з’являється надлишок «ruah», якийсь «excessus mentis» (пор. 2 Кор 5:13), а не спокій містичного захоплення. У докласичних пророків дух надзвичайно активний, навіть надлишковий, аж до спотворення свідомості. Про перші «nevi’im» можна сказати, що всі вони в тій чи іншій мірі причетні до цього патетичного, емоційного досвіду. Continue reading

МАКСИМ СПОВІДНИК І ІОАН ДАМАСКИН ПРО ГНОМІЧНУ ВОЛЮ (ΓΝΏΜΗ) У ХРИСТІ: ЯСНІСТЬ І НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ

Протягом багатьох років я дивувався, чому Максим Сповідник, викладаючи христологічні формулювання в сьомому столітті, в кінцевому підсумку вирішив, що Ісус Христос, будучи повноцінною людиною, володів тільки природною людською волею (θέλημα φυσικὸν). Як відомо, Максим сильно був проти можливості наявності в Ньому «гномічної» (або «дорадчої») волі (γνώμη), на зразок тієї, якою володіють занепалі людські істоти. За словами улюбленого попередника Максима, Григорія Назианзіна, «те, що не сприйнята, що не вилікувано» [1]. Хоча не я один задавався цим питанням, я регулярно піднімав його на численних конференціях по патристиці (останній раз на Оксфордської конференції в 2011 р.) всякий раз, коли люди, що читали доповідь про Максима, хоча б здалеку стосувалися цієї теми. Відповідь, яку я отримую, являє собою в достатній мірі утвердився науковий консенсус, згідно з яким Максим, розробляючи своє розуміння халкедонського визначення, прагнув зрозуміти складну іпостась Христа асиметрично, оскільки. з його точки зору, з обожнення людством Ісуса об’єдналася саме божественна іпостась Сина. У цьому випадку, як він вважав, обожнена могла бути тільки «природна» людська воля, а не гномічна, схильна до коливань. Continue reading

ШЛЯХ ЖИТТЯ І ШЛЯХ СМЕРТІ

Віра твоя спасла тебе. Іди з миром, – каже Христос до жінки, яка на ділі виявила свою віру, яка своєю ревністю, своїм розкаянням принесла Богові себе у жертву, в дар. Не оглядаючись на те, що скажуть про неї люди, вона шукала в Бога за будь-яку ціну помилування і ласки. Розуміючи як вона жила до цього, жінка прийшла в дім фарисея, виражаючи своє смирення у цілуванні ніг Ісусових. Вона пошановує Христа, виливаючи на нього дорогу пахучу олію, обтираючи ноги Його волоссям голови своєї. Вона не знала як ще просити Бога, як ще виявити свою любов, свою віру, своє сподівання, що Господь простить їй і скаже: “Так. Від сьогодні живи по іншому. Я прощаю тобі  те, що було до тепер.” Щоб це виявити яскравіше, Господь мовчки приймає її вияв віри. Коли ж фарисей, який запросив погостити до себе Великого Учителя, міркує в душі: “який він пророк, якщо він не знає що то за жінка до нього торкається?” Він вважає, що вона оскверняє учителя, що вона нечестива і що не повинен пророк дозволяти такій жінці приходити до себе і торкатися своїх ніг. Continue reading

ШАМАНИ, ДУХІВНИКИ І ПСИХОТЕРАПЕВТИ: ПРОБЛЕМИ ПОКАЯННЯ І СПОВІДІ В СВІТЛІ СУЧАСНОГО ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОГО ПЕРЕХОДУ ДО «ПСИХОЛОГІЧНОГО» СУСПІЛЬСТВА

Серед святих таїнств Християнської Церкви, як видається, сповідь найбільшою мірою пов’язана з викликом самому собі. У таїнстві сповіді найбільш гостро постає питання про те, хто ми, як ми розуміємо себе, наші сильні і слабкі сторони в світлі граничної Христової реальності. Виклик, який ставлять перед нами ці духовні виміри буття, приводить нас до проблеми, яку християни не завжди готові подолати: дуже складно подивитися в обличчя нашої психологічної, а також духовної реальності, відсторонившись від нашого неартистичного уявлення про самих себе. Змиритися з реальністю означає сміливо дивитися на більш глибокі рівні особистому житті, на відміну від речей, які відкриваються через одні лише розум і емоції. Не всі люди погодяться з тим, що досягнення глибин свого внутрішнього Я передбачає ряд факторів і в обов’язковому порядку ту силу, яку мав на увазі Христос, говорячи: «Без Мене не можете робити нічого» [1]. Насправді в більшості випадків такий підхід йде врозріз з життям середньостатистичної сучасної людини. Скільки людей готові спуститися на глибину свого психологічного та духовного життя та зробити це, закликаючи Бога, Який, згідно християнської віри, знає все? Які основи і наслідки такого процесу? Continue reading

ПРОПОВІДЬ НА СВЯТО П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ, ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ

«По всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх»  (прокимен Неділі святої П’ятидесятниці) – такими словами Свята Православна Церква у своїх піснеспівах говорить нам про поширення Євангелія Правди апостолами, учнями Христовими та їх послідовниками. Це поширення стало можливим завдяки тому, що апостоли прийнявши Духа Святого відкрито почали без жодного страху проповідувати Христа воскреслого. Цю проповідь перейняли їхні послідовники, які так само без жодного страху перед мучителями сповідували Христа. Ми знаємо багато випадків з житія святих, коли навіть будучи жорстоко мученими, вони не припиняли своєї проповіді, чим навертали все більше людей, які бачили їхні муки та чули слова їхньої проповіді, до віри істинної. І вже за короткий час кількість послідовників Христа, які почали іменувати себе християнами, зросла до величезної кількості по всьому світові утворюючи Церкву Христову, яку заснував Сам Господь. Тому не дивно, що сьогодні дуже часто свято П’ятидесятниці, день зіслання Святого Духа, називають днем народження Церкви. Continue reading

ПИТАННЯ ПРО ВІДДАЛЕНЕ ЗДІЙСНЕННЯ ЄВХАРИСТІЇ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ COVID-19 І РЕАКЦІЯ НА НЬОГО ПРОТЕСТАНТСЬКИХ ЦЕРКОВ

На відміну від багатьох епідемій недавнього минулого, в цьому році бурхлива пандемія коронавірусу з самого початку має виразний релігійний вимір. У ЗМІ обговорюється роль церков в поширенні захворювання, смертність серед священнослужителів значно перевищує показники серед населення в цілому, закриття храмів викликає гарячі суперечки. Внутрішньоцерковне життя також виявилося серйозно порушеним епідемією. Мова тут не тільки про очевидні проблеми в функціонуванні церковної адміністрації або зниженні обсягу пожертвувань від парафіян, але й про зміни в богослужінні і навіть в богослов’і. Священики присвячують «згубної пошесті» проповіді, про позбавлення від нього підносяться спеціально складені молитви. Одним з найгостріших питань, які постали перед Церквами за останні два місяці, постало питання про Євхаристію. Незважаючи на істотні відмінності в богословському розумінні цього таїнства між православними, католиками та протестантами, практично всі християнські Церкви роблять Євхаристію, причому видима, обрядова сторона її у всіх християн виглядає приблизно однаково і складається в спільному споживанні євхаристичних хліба і вина. Це, очевидно, вимагає спільної присутності віруючих, що неможливо в умовах карантину та закритих храмів. Continue reading

ВОЗНЕСІННЯ ГОСПОДНЄ

Слава Воскреслого Господа Ісуса закінчилася на землі вознесінням Його на небо. Христу – Архієреєві майбутніх благ (Євр. 9:11), який приніс Себе Єдиного в жертву за гріхи (Євр. 7:27; 9, 26), належало ввійти не в рукотворну святиню, але в саме Небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас (Євр. 9:24). Про Своє вознесіння Господь сказав ще в Старому Заповіті через Своїх пророків (Пс. 46:6) і в час Свого земного життя передрік: «Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого» (Ін. 20,17). Після вознесіння Спаситель на протязі сорока днів являвся учням, переконуючи їх в істині Свого Воскресіння і підготовляв до Свого возшестя на небо (1 Кор. 15:5-8). Апостол Петро говорить: «Ми з ним їли і пили, як воскрес Він із мертвих» (Діян. 10:41). «Він став перед ними живий із засвідченими багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Боже Царство казав» (Діян. 1:3). Говорив Він їм про Свою Божественну владу на небі і на землі, про Божественне обрання їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, і вчив зберігати все, що Він заповів, обіцяючи бути з Своєю Церквою «повсякчасно аж до кінця віку» (Мт. 28:18-20). Continue reading

«БОГОСЛОВ’Я КАРАНТИНУ» І ВЕЛИКІ АНТИНОМІЇ ВІРИ

Епідемія коронавірусу, яка привела до офіційного оголошення пандемії і, як слідству, до закриття церков, поставила багато питань перед християнами. У Православній Церкві розгорнулася ціла дискусія про духовні причини епідемії та про необхідність суворих заходів, що вимагають припинення публічних богослужінь. Continue reading

ЖИВА ВОДА ВІРИ

Якось довелося Ісусу Христу переходити через Самарію, жителів якої зневажали юдеї й уникали навіть спілкування з ними. І, втомившись, Він присів перепочити біля колодязя на околиці міста, а учні Його пішли до міста, щоб купити щось поїсти. Стояла велика спека і Господь попросив у жінки, що вийшла з ближньої вулиці, набрати з цього колодязя води: «Дай Мені напитися». Здивувалася дуже жінка, що юдей заговорив із нею та ще й води попросив, щоб спрагу втамувати. «Як це Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки?» Господь же відповів їй: «Коли б ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: «Дай Мені напитися», то ти сама просила б у Нього і Він дав би тобі води живої». Continue reading