Tag Archives: Афон

ЧИН ОДЯГАННЯ РЯСИ ТА КАМИЛАВКИ, АБО У ЯКІЙ МІРІ ЛЮДИНА, ЩО ПРИЙНЯЛА РЯСОФОРНИЙ ПОСТРИГ НАЛЕЖИТЬ ДО ЧЕРНЕЧОГО ЗВАННЯ

Posted on by

До нашого порталу звернувся один з ченців ПЦУ з питанням про статус людини, над якою здійснили чин одягання ряси та камилавки. Адже сьогодні, через певні модерністки погляди, існує думка, що така людина не вважається ченцем, тому може вільно, без жодних канонічних наслідків, покинути монастир, одружитися та жити звичайним життям мирянина. Дійсно, у деяких Православних Церквах до сьогодні ведуться дискусії щодо цього чину в світлі духовно-канонічних зобов’язань рясофорного члена чернечого братства. За порадою одного афонського ченця-богослова, ми переклали відомий твір, який підписаний «Святогірський Чернець», який найбільш повно відповідає на поставлене нам питання

Редакція «Київського Православ’я» Continue reading →

ПРИНЦИПИ КІНОВІАЛЬНОГО (СПІЛЬНОЖИТИЛЬНОГО) ЧЕРНЕЦТВА ЗГІДНО З ВЧЕННЯМ СВЯТИХ ОТЦІВ (ПРЕПОДОБНІ ПАХОМІЙ, САВА ОСВЯЧЕНИЙ, ФЕОДОР СТУДИТ, АФАНАСІЙ АФОНСЬКИЙ)

Posted on by

Щоб серйозно говорити про основи спільножитильного чернецтва згідно вчення великих отців, потрібно було б провести ціле наукове дослідження, на що немає часу, і до того ж це навряд чи відповідало б очікуванням учасників зустрічі, які прагнуть прояснити критерії та визначити напрямки розвитку сучасного чернецтва. З цієї причини ми постараємося намітити загалом ті початки, які стали незмінними принципами для православного чернецтва. Основоположниками цих початків були, звичайно, преподобні Антоній, Пахомій, Сава Освячений. Закарбував їх святитель Василь Великий, преподобний Феодор Студит, його наслідувач, а також преподобний Афанасій Афонський, який був послідовником вчення преподобного Феодора Студита на Афонській Горі. Continue reading →

ІГУМЕН (НАСТОЯТЕЛЬ) МОНАСТИРЯ: ЯК ПОЄДНУВАТИ ДУХОВНЕ КЕРІВНИЦТВО ТА ВІДНОСИНИ ІЗ ЗОВНІШНІМ СВІТОМ

Posted on by

І Духовний керівник

Святитель Василь Великий, як відомо, пише, що ігумен посідає у монастирі місце Бога, «на образ Христа». Старець Еміліан Симонопетрський у свою чергу пояснює, що настоятель монастиря, що є повнотою Соборної Церкви в одному конкретному місці, є зримою складовою обряду, яка приховує в собі незриме джерело – Бога. Насамперед настоятель є керівником, творцем, який керує і таємно веде душі, вказує їм шлях до досконалості і до таємничого єднання з Христом [1]. Continue reading →

ЛІТУРГІЧНЕ ЖИТТЯ В МОНАСТИРЯХ ТА СЕНС МОНАСТИРСЬКИХ ПОСЛУХІВ. БОГОСЛОВСЬКЕ ТА КАНОНІЧНЕ ЗМІСТ ЧЕРНЕЧИХ ОБІТНИЦЬ.

Posted on by

Чернецьке життя порівнюють з ангельським. Не тому, що ченці намагаються стати безтілесними. Просто їхнє служіння уподібнюється до служіння ангелів. Служіння ангелів полягає в тому, щоб славословити Бога і виконувати послухи, на які Він їх посилає.

Справа ченця – як каже преподобний Роман Солодкоспівець, – є спів Богові. В одному з кондаків преподобним сказано, що спів це має бути «розумним і милозвучним», щоб «злітати як орел у неба». Більшість свого часу монах присвячує тижневому колу богослужінь, спільному для всієї братії. Богослужіння – це не порожня формальність, щоб умилостивити Бога. У ньому ми висловлюємо свою любов і благоговіння і, тільки вкоренивши в собі ці чесноти, чернець стає причасником Божественних таємниць. У богослужінні людина вчиться занурювати себе в діяння Божі, пізнає та співпереживає Його безмежну любов. Богослужіння без благоговіння не може бути. Благоговіння передається богослужбовому настрою та створює глибинний зв’язок з Богом. Continue reading →

ЧЕРНЕЧА ТРАДИЦІЯ ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ У СУЧАСНИХ МОНАСТИРЯХ

Posted on by

Тема, яка мною піднімається у цієї статті, – це чернеча традиція та сучасні монастирі. Спочатку ми повинні уточнити: що ми маємо на увазі, коли говоримо «чернеча традиція», і які бувають різні чернечі традиції у різних Помісних Православних Церквах.

Можна сказати, що кожна Помісна Православна Церква та Свята Гора Афон мають свої місцеві традиції, які стосуються як пастирської, так і особливо чернечої сфери. Однак значення та зміст чернечої традиції для всіх є однаковими. Саме слово «передання» [παραδοσις] у грецькій мові означає щось, що ми «приймаємо та передаємо наступним»; це слово походить від дієслова «парадигма», тобто «беру від одного та передаю іншому». Continue reading →

ЧОМУ ГОСПОДЬ ПОСИЛАЄ ВИПРОБУВАННЯ ТА ГОНІННЯ НА ЦЕРКВУ?

Posted on by

На це запитання відповідає св. прп. Іоан Вишенський Святогорець у своєму пророцтві, сказаному ним в далекому 1588 році:

«Да будуть прокляті владики, архімандрити та ігумени, що занапастили монастирі, і фільварки собі з місць святих поробили, і самі тільки зі своїми слугами та коханцями в них тілесно, мов скоти, випасаються; на святих місцях лежачи, гроші збирають; із тих доходів, що надані на Христових богомільців, дівкам своїм віно готують, синів зодягають, жінок пристроюють, барви (ліберії) справляють, коханців своїх збагачують, карети лаштують, повозові коні ситі та одної масті спрягають, розкоші свої поганські справляють. Continue reading →

БОГОСЛОВСЬКИЙ ВНЕСОК СВЯТИТЕЛЯ ФОТІЯ: ЧУДО ТА ПЕРШІСТЬ ІСТИНИ

Posted on by

І. Чудо істини

Святитель Фотій свого часу був обраним сосудом  Божим. Іншими словами, він був насамперед видатним, справжнім носієм Передання і тому був найвідомішим і, отже, найзначнішим богословом того часу. Його світогляд і богослов’я були виразом буття Церкви і результатом освіти його Святим Духом.

Цей факт, який не є настільки поширеним у Церкві, як хотілося б, протягом усіх наступних століть зігрівав серця віруючих до Фотія і робив його символом та маяком істини.

Тому абсолютно правильно Церква вирішила святкувати його пам’ять (6 лютого) особливим чином, з особливим акцентом. Таким чином, у нас є можливість усвідомити масштаби та глибокий сенс свята. Continue reading →

СУТНІСТЬ УСІХ МОЛИТОВ

Posted on by

Що таке молитва? Молитва є справжнім відчуттям присутності Бога. Це також впевненість у спілкуванні з Богом, з яким людина говорить і якому відкриває глибини свого серця. Кожна з цих природ, людська і божественна, залишається в своїх межах, але людина в молитві сягає Бога, і Бог спускається до людини. Людина пропонує себе Богові через молитву, а Бог пропонує Себе людині. І звідси походить чудове возз’єднання Бога та людини одночасно. Continue reading →

ВІД ОСОБИСТОСТІ ПОСТМОДЕРНУ ДО ОСОБИСТОСТІ

Posted on by

Богослов’я людини, як воно розкривається в ісихастсько-аскетичній традиції, є найбільш вагомим контраргументом постмодерністського індивідуалізму та релятивізму. Аскетика зверненості на себе і свідомого спокою (ісихія) — не психологічне становище, а справжній і єдиний спосіб перетворення «огидної маски» в особистість. Continue reading →

СПАДЩИНА ПАЇСІЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО Є ЗАПОРУКОЮ ДУХОВНОГО ЄДНАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ УКРАЇНЦІВ — СЕРГІЙ ШУМИЛО

Posted on by

Цьогоріч виповнюється 300 років від дня народження українського православного святого Паїсія Величковського (1722 (1723) — 1794 рр.). Він народився 1 січня 1723 року (за новим стилем), що відповідає 21 грудня ‎1722 року за юліанським календарем. Старець і аскет, церковно-культурний діяч, письменник і перекладач, він уславився як духовний наставник на Святій Горі Афон у Греції та в Румунії. Його постать, на відміну від славнозвісного філософа Григорія Сковороди, значно менш відома пересічному українцеві.

Про значення Паїсія Величковського в українській культурі говоримо з українським паїсіаністом, директором Міжнародного інституту афонської спадщини та науковим співробітником Інституту історії України НАН України Сергієм Шумилом. Continue reading →