Священні канони є найважливішим джерелом канонічного права, оскільки містять найбільш достовірні відомості не тільки з церковних питань, що виникали в розглянуту епоху, а й про способи їх вирішення Церквою. Однак оцінка канонів як джерела канонічного права передбачає об’єктивний підхід до проблеми Боголюдської природи Церкви, її духовної сутності і особливої історичної місії. Отже, необхідно відрізняти тимчасові передумови і буквальне історично обумовлений зміст цих канонів від вираженої в них совісті Церкви у вирішенні безперервно виникаючих питань, щоб уникнути неправильне тлумачення змісту одкровення у Христі. Ця відмінність є надзвичайно важкою, оскільки в канонах церковна совість виражається в історично і морфологічно обумовленій формі по відношенню до кожної розв’язуваної проблеми і до панівних в цю епоху умов. Очевидно, що провести цю відмінність можна лише на основі історично-канонічного дослідження. Для цього, однак, необхідно спеціально розглянути і оцінити інші джерела історії Церкви та прийняти до уваги деякі основні екклісіологічні передумови, без яких неможливо правильне тлумачення правил. Continue reading →