СВЯТИТЕЛЬСЬКИМИ СТОПАМИ: ВСЕ МИНЕТЬСЯ, ОДНА ПРАВДА ЗОСТАНЕТЬСЯ

У п’ятницю, 12 квітня 2013 р., в будинку культури села Васловівці Заставнівського району відбувся круглий стіл на тему: «Митрополит Євген (Гакман) – повернення із забуття», присвячений 220-й річниці з дня народження та 140-й річниці з дня смерті цього видатного релігійного і громадського діяча, уродженця села Васловівці. Організатором заходу вперше за роки незалежності України виступила районна організація Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (голова – Світлана Масловська).

Радує, що нарешті місцева влада визнала заслуги свого земляка Митрополита Євгена. В розмові взяли участь науковці, громадські діячі, працівники культури і навіть священики Московського Патріархату. Заходи, присвячені Митрополитові Євгену. Чернівецько-Буковинська Митрополія Української Православної Церкви Київського Патріархату проводить у його ріднім селі щороку без будь-якої участі та підтримки місцевої влади, з участю окремих мешканців села, бо інші з батюшкою Іваном, настоятелем сільської церкви Московського Патріархату, не визнають УПЦ Київського Патріархату. Continue reading

ЩЕ РАЗ ПРО СПРОБУ ВШАНУВАННЯ МИТРОПОЛИТА ЄВГЕНА ГАКМАНА У 1912 – 1914 РОКАХ

Документ 1Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому.

Мт. 7:7-8

Ми невипадково зробили ці слова Ісуса Христа епіграфом до цієї невеликої статті. Адже саме це сталося після опублікування на сайті «Українське Православ’я» та газеті «Відродження» (№24 від 16.06.2022 р.) матеріалу про спробу церковного вшанування одного з найбільших православних діячів Буковини – митрополита Євгена Гакмана (16 березня 1793 – 12 квітня 1873). Вже на протязі кількох днів отримали кілька дуже важливих свідчень з Чернівецького архіву та консультації кількох науковців з Австрії, які істотно доповнюють нашу попередню публікацію, дозволяючи зробити досить цікаві висновки, про які ми розповімо згодом. Continue reading

ЩОДО ВИСЛОВІВ ТА ПОЗИЦІЇ ПАПИ ФРАНЦИСКА…

Мені вже все одно чи Папа має більш проросійську позицію як у бесіді з єзуїтами 16 травня 2022 р., чи більш проукраїнську як у бесіді з Мариновичем і Колядою днями. Проблема ось у чому. Папа відмовся від християнського соціального вчення, яке засуджує тероризм як абсолютне зло і засуджує феномен терористичних держав, називає обов’язком боротьбу з тероризмом.

Папа замість соціального вчення у питання війни і миру став спиратися на власні гадки, на власні переживання. Це було помітно мені ще в Енцикліці «Всі брати». Наголос на тому, що треба приймати будь кого Іншого, яким би не був Інший, став шляхом в нікуди, якщо ми не можемо зупинити Іншого, коли він став злочинцем. Повага до злочинця має бути в тому, що ми вважаємо його повнолітнім і відповідальним за свої вчинки, а тому за вчинене зло має бути покарання. Якщо ми вважаємо, що злочинець ще колись цивілізується, християнізується, олюдниться і тому тепер треба терпіти від нього будь які злочини – то це шлях, на якому ми не поважаємо ні його людську гідність, ні власну людську гідність. І це шлях, на якому ми в ніщо перетворюємо людську гідність жертв. Continue reading

ВШАНУВАННЯ МИТРОПОЛИТА ЄВГЕНА (ГАКМАНА): ІСТОРІЯ НЕЗАКІНЧЕНОЇ КАНОНІЗАЦІЇ

І. Вступ

Перший Митрополит Буковини і Далмації Євген (Гакман) (16 березня 1793 – 12 квітня 1873) є одним з найвидатніших українських православних діячів Буковини. Важко переоцінити його роль у становленні та обороні Українського Православ’я в час Австро-Угорської імперії, а його життя та діяльність ще чекає ґрунтовного дослідження. Але в цьому невеликому дослідженні ми хочемо торкнутися спроб його вшанування саме в церковному плані – прославлення в чині святителя.

До недавнього часу жодних документальних свідчень про спроби канонізації Митрополита Євгена в кінці ХІХ – на початку ХХ століть в Україні знайти не вдавалося. І це не дивно, адже архів Буковинської Митрополії зазнав кілька суттєвих руйнацій: вивезення частини документів до Санкт-Петербурга під час окупації Буковини московською армією (1914 р.); вивезення до Москви під час приєднання до СРСР (1940 р.) та вилучення частини документів у 1946-1948 рр. Чи були всі ці документи об’єднані в якийсь спільний фонд одного з історичних архівів СРСР, невідомо… Continue reading

ПАТРІОТИЗМ І ВІЙНА

Природно, найбільш людина буде любити свою сім’ю і рідних, з якими вона виросла, а по-друге, всю країну, народ, до якого вона належить. З цим народом пов’язані і державні та громадянські зобов’язання, і культура, і звичаї. Людина прив’язана до свого народу, своєї батьківщини і любить їх. Ця любов до Батьківщини є той християнський патріотизм, проти якого так сильно борються космополіти. Continue reading