Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам; бо кожен, хто просить одержує, хто шукає знаходить, а хто стукає відчинять йому.

Мт. 7:7-8

Ми невипадково зробили ці слова Ісуса Христа епіграфом до цієї невеликої статті. Адже саме це сталося після опублікування на сайті «Українське Православ’я» та газеті «Відродження» (№24 від 16.06.2022 р.) матеріалу про спробу церковного вшанування одного з найбільших православних діячів Буковини – митрополита Євгена Гакмана (16 березня 1793 – 12 квітня 1873). Вже на протязі кількох днів отримали кілька дуже важливих свідчень з Чернівецького архіву та консультації кількох науковців з Австрії, які істотно доповнюють нашу попередню публікацію, дозволяючи зробити досить цікаві висновки, про які ми розповімо згодом.

Отже, у дослідженні Т. Воробей тільки мимохіть говориться про звернення «Руської Біседи» до «крайового сейму щодо вшанування Євгена Гекмана», яке було здійснено «у 1911 або 1912 рр.». При цьому ніяких посилань не приводиться. Але сьогодні, спираючись на документи «Державного архіву Черновецької області», можем з великою вірогідністю підтвердити цю інформацію, бо маємо в своєму розпорядженні певні документи (док. 1 та док. 2).

Документ 2

Згідно цім документам, датованих п’ятим лютим 1913 р., крайовий маршалок Буковини розповідає про рішення сейму від 19 жовтня 1912 р. щодо «вшанування «перших головних людей краю» крайового маршалка Євдоксія Гормузаки та архієпископа Євгена Гакмана, як державних мужів, що боролись за автономію краю та спорудження на їх честь монументальних бюстів».

Таким чином, робиться зрозумілим, що бачачи гальмування справи вшанування митр. Євгена Гакмана, яке чинив митрополит Володимир Репта через свої прорумунські погляди, українські діячи почали клопотати про його державне-цивільне вшанування. І це прохання було підтримано крайовим сеймом напередодні сороковій річниці від дня смерті вл. Євгена. Що правда, сейм на противагу української спільноті, вирішив вшанувати і світського румунського діяча Євдоксія Гурмузакі (+1874).

Важливість акту, які був прийнятий Буковинськім крайовим сеймом під тиском українців, важко переоцінити, адже він фактично знищував все перепони для церковного вшанування (місцевої канонізації) митрополита Євгена, що свідомо створювали прорумунська та прокатолицька спільноти.

На сьогодні, використовуючи певні документи уряду Австро-Угорської імперії, можна припустити: рішення крайового сейму було схвалено у Відні не раніше кінця весни – початку літа 1913 р. Цілком вірогідно, що з цього часу почалися якісь рухи і в справі канонізації. З цього робиться зрозумілим, чому початок переписці митрополита Володимира Репта з Константинопольським патріархом Германом V, інтронізація якого відбулася 5 лютого 1913 р., орієнтовно датується осінню – початком зими 1913 р.

Разом з тим, можна впевнено сказати: справа з вшануванням митр. Євгена Гекмана, як світським, так і церковним, рухалася. Підтвердження цьому – «Пропозиція чернівецького скульптора Юліуса Зламаля, кавалера ордена Франца Йосифа, щодо виготовлення монументальних бюстів Євдоксіу Гормузаки на честь його 100 річчя та архієпископу Євгену Гакману» (док. 3), яка теж знаходиться в Черновецькому архіві. І хоча цей документ не датований, практично всі згідні з тим, що він був складений не раніше кінця весни 1913 р., адже потрібно було зробити певні розрахунки вартості виготовлення пам’ятників.

На думку австрійських експертів, швидше за все основні гроші на ці бюсти мусив надати імперський уряд та (або місцева влада Буковини). Процес погодження ціни міг зайняти кілька місяців (можливо, що і більш). Також міг бути оголошений збір коштів меценатів, але і це справа не одного дня…

Враховуючи всі факти, зокрема і чернетку листа митр. Володимира до імператора щодо справи канонізації, який датується 27 липня 1914 р., можна певним чином реконструювати події передостанніх кроків перед офіційним актом канонізації та читко визначати початок І Світової війни, як основну причину відкладення церковного прославлення митр. Євгена Гакмана.

На нашу думку, усе попередні процедури, зокрема і виготовлення бюста, були закінчені десь до середини – кінця липня 1914 р. Залишалося тільки встановити пам’ятник, відкрити мощі святителя та підготувати їх до загального поклоніння. І тут виникає один нюанс: Православна Церква Буковини жила по юліанському календарю, а імперія – по григоріанському (дата листа могла бути саме за офіційним, григоріанськім, календарем). Враховуючи, що 1/14 серпня починається Успенський піст, у який традиційно прославлення не здійснюються, швидше за все офіційна публічна канонізація мусила відбутися на Свято Успіння або незабаром після нього. Але 28 липня почалася І Світова війна, коли все це зробилося «не на часі»…

протоієрей Сергій Горбик, «Православний Духовний Центр ап. Івана Богослова» м. Чернівці