Лазарю! Вийди геть
Ін. 11:43
Возлюблені віруючі!
Чудо воскресіння Лазаря відомо всім нам. Ми чули про Марфу і Марію, сестер Лазаря. Чули, що вони жили неподалік від Єрусалима, у Віфанії, де часто зупинявся Ісус Христос з учнями, стомлені своєю мандрівкою. Ми знаємо також, що Лазар захворів і помер, був похований, але нарешті отримав воскресіння від Господа, Який на очах у всіх викликав його з могили словами: Лазарю! Вийди геть! Continue reading
Вступ
Я довго не міг дерзнути і почати писати, що ж я думаю про людину, відому як святий праведний Іоан Кронштадтський. Може, побоювався, що вона знову встане з гробу і крикне: «прокляну! Заллю кров’ю «Ахіллу»! .. » Continue reading
Кондак 1
Обраний і дивний, отче Онуфрію, зіяючий зорею троїстого життя, ти мене, що зморений страстями гріховними, просвіти, від рани смертельної вилікуй і молитвами твоїми від усіх бід визволи, бо співаю тобі: Радуйся, отче Онуфрій, пресвітлий світильник усього всесвіту.
Ікос 1
Здивовані чини ангельські твоїм, отче, чернечим подвигом, у ньому безупинно у пустелі вдосконалювався єси. Бо три і шістдесят років піст тримав єси, вдостоївся ти з рук ангельських приймати Божественні Святі Таємниці. І нині дуже шануючи тебе, що у співрадості й співрозмові з Ангелами перебуваєш, так співаю тобі, святий Онуфрій: Continue reading
Згідно перекладу з грецької мови, Типікон (Типік) є книга уставу православного богослужіння. У ній є розділи стосовно практичного звершення церковного богослужіння, та про монастирське життя, тобто монастирський устав. Перші Типікони з’явилися із зародженням чернецтва у III-IV-му століттях після Різдва Христового. В них особливим чином розвинені ідеї устрою чернечого життя та вимоги, які повинні виконувати ченці та черниці, щоб досягти вищого морального удосконалення.
Перша чернеча громада була заснована одним із подвижників чернецтва, преподобним Антонієм Великим у 305-му році. Вона складалась із пустельників, які жили в скитах окремо один від одного і називались Лаврами. Його монастирі були перехідною ланкою від анахоретства до суворого гуртожитку (кіновій). Continue reading
Духівник або духовний отець є лікарем, який дбає про наше внутрішнє здоров’я, і береже його. Робить він це не тільки порадами, але віддає цьому все своє життя; не тільки встановленням правил або накладенням покути. Він формує особистісні відносини, які вчать нас вступати у такі ж особистісні відносини з Богом Небесним. Завдяки цим відносинам з духівником учень може зростати духовно. Ці відносини встановлюються, насамперед, через молитву. Духовний отець допомагає своїм дітям, заступаючись за них. Це добре видно з Висловів Отців-Пустельників: «Коли відвідуєш свого духовного отця, скажи: «Молися за мене». Continue reading
На початку IV століття засуджені християни області Кархідона, незважаючи на заборони Діоклетіана, зібралися в неділю і відповіли: «Ми не можемо жити без Вечері Господньої».
Сьогодні ж велика кількість людей, які називають себе православними християнами, зізнаються, що рідко відвідують недільну Євхаристію. Однак Євхаристія, як вчить нас Церква, – це джерело і початок всього християнського життя. В наші дні три чверті молодих людей, що приходять в храм на вінчання, стверджують, що вірують, проте не ходять до церкви. Continue reading
Священне Писання є джерелом віровчення яке дає нам духовну істину, існуючи поза часом, поза простором. Своїми силами Священне Писання – Біблію, навіть високоосвічений чоловік не зумів би написати. Вона написана людиною під дією Духу Святого. Автор Священного Писання та Священного Передання – Господь. Це означає, що Священна історія має у собі абсолютну непогрішну істину. Священне Писання показує, що в історії людства не має нічого випадкового, усе йде за Промислом Божим і людина не може ні прискорити, ні уповільнити будь-який процес. Старий Завіт – це уроки історії, повчальна книга, це те, що необхідне для спасіння людства. Continue reading
Хрест. Скільки змісту укладено в цьому слові. Дивно те, що, хоча спасіння, дароване нам Христом, – це не просто теорія, але життєве переживання, життя це відкривається смертю, умертвінням нашого грішного єства. Ми вмираємо для гріха, щоб знову народитися для Бога. Скільки б не тривало наша тимчасове земне життя, ми не можемо повністю викорінити в собі тягу до зла. І це дає нам безліч можливостей для благородної боротьби проти гріха, яка не припиняється протягом усього нашого земного життя. Ця боротьба за умертвіння гріховності триває і невпинно відновлюється: добровільне «розп’яття» супроводжує все християнське життя. Життя, що проводиться в «розп’ятті», не є відмовленням, як це трактують вороги Христа. Навпаки, це сама позитивна дія. Адже, по суті це відмова від тимчасового заради вічного, від «старого» заради нового, від падіння заради відродження, від гріха заради святості. Це «переселення» в Царство Боже. Continue reading
І. Монастирські статути і правила
Отцем відлюдництва вважається Антоній Великий (251-356 рр. По Р. Х.), в той час як родоначальником спільного життя – преподобний Пахомій (292-348 рр.). Ці два образи чернецтва вперше з’явилися в Єгипті, поширившись згодом до Палестини, Сирії, Малої Азії, а пізніше і у межах Константинополя. З кінця VIII століття є перші згадки про пустельників в Греції, здебільшого на Святій Горі Афон і в Метеорах, паралельно з’являються перші міські обителі в Константинополі. Continue reading
Хоча, ми і знаходимося посеред зими, вчорашній день був хорошим, сонячним. У нас з’явилася надія, що погода і надалі буде м’якою, але ось сьогодні знову настала негода. І ось ми знову замкнені в домі, закинувши всі наші справи. Ми змушені зайняти оборонну позицію і перечекати, поки не пройде негода, яка, як всім нам відомо, явище тимчасове. Подібні зміни погодних умов відбуваються і в нашому духовному житті. Повороти і спотворення є наслідком падіння людини. Після падіння людина, на жаль, втратила свій справжній образ і стала схильною до змін в гірший бік. До падіння вона жила у благодаті Святого Духа. Вона жила відповідно до природи, не маючи ніяких потреб, і як «господар над всяким творінням» панувала над часом, над простором, не будучи спотвореною, бо вона мала досконалу особистість. Однак, захотівши стати Богом за допомогою диявола, як пише блаженної пам’яті Юстин Попович, вона не тільки не стала Богом, а й стала причетною до злого. І ось тепер вона схильна до спотворень, які стали невіддільною частиною її духовного світу, і не має вона влади ні над чим у своїй особистості. І не може вона знати, що вона знайде в ній. Лише сила розуму збереглася у ній і з її допомогою вигадує вона способи спасатися від небезпек, що виникають від спотворень. Це велика мудрість, яка покликана допомогти нам, ченцям, спасатися, бо життя наше є уважне вивчення совісті. Ми враховуємо не тільки результати вчинків, щоб утримуватися від них. Ми враховуємо і ті приводи, які їх викликають. Continue reading