30 червня 1941 року Українські Національні Збори з ініціативи Організації українських націоналістів революційної, проголосили у Львові Акт про відновлення Української держави. Акт відновлення Української Держави підтримали українські церковні ієрархи, адже згідно Канонів Православної Церкви – відродження Української Держави означало і відродження Української Автокефальної Православної Церкви. Що увійде до історії, як Друге відродження УАПЦ. 10 липня 1941 року митрополит Луцький Полікарп (Сікорський), майбутній Першоієрарх Української Автокефальної Православної Церкви на звільнених українських землях поширив своє архіпастирське послання у зв’язку з проголошенням Акту про відновлення Української Держави. Continue reading
Tag Archives: Волинь
МАСШТАБИ ТА НАБУТКИ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОЇ ПРАЦІ ПРАВОСЛАВНИХ БРАТСТВ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ У 80-90 РР ХІХ СТ.
Становище православ’я на українських землях, приєднаних до Росії після поділу Польщі, було важким. Ставлення російської влади до релігійного життя на західноукраїнських землях зазнало відчутних змін після повстання 1830-1831 рр. Політика російського уряду мала на меті, зокрема, нівелювання національних особливостей та знищення національної культури народів, які опинилися під її владою. «Обрусение инородцев» – таким було завдання імперської політики, початок якій поклало царювання Миколи І в першій половині ХІХ ст. [17, ст. 147]. Continue reading
ЧЕТВЕРТИНСЬКИЙ ПСАЛТИР: ХТО І ЯК ВИДАВ ПЕРШУ ДРУКОВАНУ КНИГУ НА ВОЛИНІ
- Титульна сторінка четвертенського «Псалтиря» (« Пам’ятки книжкового мистецтва: каталог стародруків, виданих на Україні / Я. П. Запаско, Я. Д. Ісаєвич. – Львів: Вища школа, 1981. – 136 с. : іл. Кн. 1. ст. 44)
«Псалтир» вийшов у XVII столітті при монастирі, патроном якого був князь Григорій Четвертинський. У ті часи книгодрукування було доступне тільки дуже заможним і впливовим представникам шляхти.
У матеріалі дізнаєтеся, чому князь, який мав усе, підтримував релігію і освіту.
МІСТЕЧКО СТАРА ЧЕТВЕРТНЯ
Сучасне село Четвертня Маневицького району у першій половині XVII століття було середнім для того часу урбанізованим приватновласницьким поселенням, тобто містечком і називалося Стара Четвертня. Воно розташувалося на правому березі Стиру, рукави якого утворювали чимало островів.
За подимним реєстром від 1629 року у містечку нараховувалось 214 димів, а ще 43 – у присілку Залюбеч, який тепер у складі села. Сучасні науковці визначають так званий «коефіцієнт диму», за допомогою якого можна приблизно порахувати кількість населення. Тож виглядає, що у Старій Четвертні тоді проживало в межах 1,5-2 тисячі жителів. Continue reading
ДЕРМАНСЬКИЙ СВЯТОТРОЇЦЬКИЙ МОНАСТИР НА ВОЛИНІ І СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ПЕРЕКЛАД ПСЕВДОАНТОНІЄВОЇ «ПЧОЛИ» (1599)
Серед культурних центрів України ХУІ-ХУІІ ст. вагоме місце посідали монастирі. Одним із найвизначніших і найзаможніших на зламі цих століть був Дерманський Святотроїцький монастир біля Острога, заснований близько середини XV століття князем Василем Федоровичем Острозьким. Його нащадки теж постійно опікувалися монастирем. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. керівні посади тут з ініціативи Констанитина-Василя Острозького посідала низка видатних книжників і діячів Церкви. Між 1575 і 1580 рр. управителем Дерманського монастиря призначено друкаря Івана Федорова, ігуменами згодом були архімандрит Геннадій (1591-1601), Ісакій Борискович (1602-1605), Ісайя Балабан (1608-1616), Рафаїл Жиморський (1616-1623), Єзекіїль Курцевич (1623-1625), Мелетій Смотрицький (1625-1633). Continue reading
ДАНИЛО БРАТКОВСЬКИЙ У СУСПІЛЬНО-РЕЛІГІЙНОМУ ЖИТТІ ВОЛИНІ ОСТАННЬОЇ ТРЕТИНИ XVII – ПОЧАТКУ XVIII СТ.
Вступ
Постать Данила Братковського досі лишається маловідомою для вітчизняних науковців. Пояснюється це, на наш погляд, низьким інтересом українських учених до історії Галичини і Волині другої половини XVII – початку XVII! ст. Згідно з традицією народницької та державницької історіографії, у згаданий період визначальні події, пов’язані з вітчизняною історією, відбувалися на території Лівобережної та Правобережної України, де тривала державотворча діяльність українського козацтва. У той же час складні та суперечливі процеси, які в цей час переживало українське суспільство Волині та Галичини, лишається без належної уваги вітчизняних науковців. Під цим кутом зору видається цілком природнім, що українські дослідники зосереджували свою увагу на останніх роках життя Данила Братковського, пов’язаних з його участю в повстанні Семена Палія. Натомість попередня служба Речі Посполитій, участь у діяльності Луцького братства та поетична спадщина лишалися до останнього часу майже невідомими. Continue reading
НАШІ ПОПЕРЕДНИКИ. СЛУЖИМО БОГУ І УКРАЇНІ
- Шатро похідної церкви Київської Русі (Радзивіллівський літопис)
«Служити народові – то служити Богові»
митрополит Іларіон (Огієнко)
Київське Православ’я завжди було і є зі своїм народом. Не було такої доби в історії Київської Русі, коли б наша Свята Православна Церква не поділяла з своїм народом його біду і радості, не була в самому серці всіх доленосних подій українського православного народу.
Вже з часів Київської Русі, православні священики брали активну участь у обороні нашої Батьківщині. Про це свідчить «Повість врем’яних літ», «Іпатіївський літопис», «Радзивіллівський літопис» та інші історичні документи. Істориками особливо відзначається активна участь священиків та ченців православних монастирів Київської Русі в її обороні під час татарської навали в ХІІІ столітті, коли православні храми перетворювалися на останні твердині оборони від агресора. Continue reading
АРХІЄПИСКОП ВІТАЛІЙ МАКСИМЕНКО – ПЕРШИЙ БУДІВНИЧИЙ «КОЗАЦЬКИХ МОГИЛ»
Понад три з половиною століття минуло з того часу , як замовкли останні громовиці Берестецької битви. Тисячі козацьких лицарів рясно вкрили тілом і напоїли кров’ю поле героїчно-трагічної битви. Над полем бою залягла метрва тиша, яку лише час від часу порушував крик гайвороння, що злетілося на багату здобич. В плині часу губилися сліди битви, зникали насипи, вали, шанці.
Минали роки за роками, і там, де колись були непрохідні багнища, все висохло, і ті місця, що були загачені козацькими тілами, стали родити хлібом. Не раз блискучий леміш плуга виорював кості славних предків. Лежали ці кості розкидані по землі без усякої пошани, і тільки сиві хмарі плакали над ними холодними сльозами. Але настав цей довгожданий час, коли український народ вклонився останкам, котрі довгі роки топтав і нищив. Continue reading
ВОЛИНСЬКА ІКОНА «СВЯТІ АНТОНІЙ І ФЕОДОСІЙ ПЕЧЕРСЬКІ»
Волинська ікона «Святі Антоній і Феодосій Печеські» датується першою половиною XVIII ст. Походить із церкви Рiздва Богородиці с. Хворостiв Любомльського деканату. Матеріали: дерево, левкас, темпера, гравіювання, срiблення. Експонується у Музеї волинської ікони.
Шанування преподобних Антонія і Феодосія в нас розпочалося дуже рано: ще у земному житті преподобних вважали за святих Божих і до Києва з різних куточків Русі приходили до Печерської обителі люди, щоб отримати в них благословення. У Києво-Печерському патерику, створеному на початку ХІІІ ст. ченцями Нестором, Полікарпом та Симеоном, Антоній і Феодосій прославлялись поряд з іншими святими подвижниками, літописцями, живописцями. Continue reading
ОСОБИСТИЙ КОМЕНТАР ІЄРОМОНАХА ОНУФРІЯ (ЛЯДИ) ЩОДО ПОДІЙ с. СОЛОНЕВА РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ УКРАЇНИ
У червні-липні 2014 р. Б. в с. Солонів Радивилівського району Рівненської області відбулася знаменна і водночас неординарна подія – перехід церковної громади УПЦ Московського Патріархату в юрисдикцію УПЦ Київського Патріархату.
Подія ця сталася після довголітнього аналізу вірних храму св. вмц. Параскеви П’ятниці с. Солонів того, в якій Церкві вони знаходяться (якого підпорядкування) і те, кому призиває служити місцевий, тоді ще настоятель прот. Юрій Сопіга (УПЦ МП). Останньою краплею в «чаші роздумів і вагань» стали події Українського майдану 2013-2014 рр., а особливо війна на Сході України, яка триває по сьогодні. Коли вірні села просили священика Юрія молитися за жертв Небесної сотні, справедливо відчуваючи у цьому свій християнський обов’язок і патріотизм, то він це просто проігнорував, хоч як пастир мав би бути сам ініціатором таких поминань, молитов за добробут, мир та спокій в Україні. Continue reading
КНЯЗЬ КОСТЯНТИН–ВАСИЛЬ ОСТРОЗЬКИЙ – ЗАХИСНИК І ПОБОРНИК ПРАВОСЛАВНОЇ ВІРИ
Костянтин-Василь Острозький був сином Великого гетьмана Литовського Костянтина Івановича (1460-1530) та його другої жінки – Олександри Слуцької. Він народився 12 лютого 1526 року у м. Турові, де й пройшли його дитячі роки. Княжич підростав у атмосфері слави свого батька, якого за мужність, знання військової справи та численні перемоги над татарами називали Руським Сципіоном і Литовським Ганнібалом. Як було зазначено на його надгробку, він одержав 63 перемоги над татарами. За перемогу над 80-тисячним московським військом в битві під Оршею 8 вересня 1514 року король Зигмунт І двічі удостоїв його тріумфального в’їзду до Кракова та Вільно і надав йому право ставити свою печатку на червоному воску [3]. Крім короля це могли робити лише найвизначніші магнати, які кров’ю боронили землі батьківщини. Костянтин Іванович був одним з найбагатших і найвпливовіших політичних діячів свого часу і великим поборником Православної віри. За свідченням сучасників-іновірців, він був „настільки набожним у своїй грецькій вірі, що русини вважали його святим” [19,237]. Князь збудував Троїцьку та Миколаївську церкви у Вільно, сприяв відкриттю в тому ж місті друкарні Франциска Скорини на початку 1520-ж років. Ще раніше в кінці XV ст. допомагав друкареві Швайтполю Фіолю, який першим почав друкувати книги церковно-слов’янською мовою. Надав йому під друкарню свій власний будинок у Кракові [17,91]. Папський легат Пізо в листі до папи Льва Х 1514 року характеризував К.І. Острозького такими словами: «У себе вдома він благочестивіший за Нуму, а відвагою не поступається Ромулу. Єдине, чого бракує йому до інших дарів духу та видатних чеснот, то це, що він схизматик. І якби його вдалося навернути до лона святої матері церкви, то за ним би потяглось нескінченне число люду, настільки багато серед своїх важать його ім’я та авторитет» [17,80]. Continue reading