Заходьте в будь-який храм, запитуйте будь-кого про ритуали, віру, традиції тощо. З розмов, які ви матимете, ви побачите наступне:
- Більшість людей не знають, що вони бачать і чують, але роблять це, тому що «так воно робиться». Інші швидко заявлятимуть, що вони обізнані, вони, звичайно, знатимуть це неправильно та з ніг на голову, а деякі треті особи, на жаль, небагато, будуть «вивчати». Звичайно, відвідувачі церкви не єдині. Continue reading
Однією з найбільш помітних «візитних карток» ХХ ст. став масовий перехід від релігійної держави, де віросповідання було одним з пунктів державних документів, а релігія обов’язковим предметом в школах (і навіть у ВНЗ), до держави світської, де релігія оголошувалася «приватною справою індивідуума», відбувалося офіційне відділення Церкви від Держави [1]. Подібне відділення повністю вписувалося у перелік фундаментальних прав особистості, яка «може сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати жодної» [2]. При цьому у світській державі віруючі, як індивідууми, так і Церкви, ні в якому разі не виключалися з суспільного життя, за ними залишалися права бути її повноправними суб’єктами. Continue reading