«Сердечна подяка має займати перше місце в нашому молитовнику. Після цього має слідувати покаяння і щире душевне розкаяння. Потім повинна йти наше прохання до Царя Всесвіту». Так пише Св. Іоан Ліствичник, ігумен Синайського монастиря, в VII столітті в своїй класичній праці «Лесвиця Божественного сходження». Я не думаю, що він мав намір встановити незаперечне правило, яке не дозволяло б ніяких відхилень. Його метою, скоріше, було позначити звичайний зразок, нормальну послідовність, якої слід дотримуватися у практиці молитви. Дяка, каяття, покаяння: така основна і головна послідовність, яку ми повинні передбачити.

Багатьом може здаватися, що молитися – значить, в основному, просити Бога про щось, розповідати Йому про печалі і потреби інших людей і своїх власних. На відміну від цього, деякі з нас можуть уявити, що молитва повинна починатися з каяття. Але це не те, що має на увазі Ліствичник. Навпаки, до того, як підносити страждання Христа та біль світу, і до того, як звертати свій погляд вниз, на наші непривабливі справи і невдачі, ми повинні поглянути наверх, на красу і славу Божу. Занадто часто наша молитва може приймати форму ремствування перед Богом, скарг і жалю. Але це, як запевняє нас Ліствичник – не справжня молитва.

Важливо також те, що під час Божественної літургії ми не починаємо з акту покаяння, але з проголошення царювання Святої Трійці: «Благословенне Царство Отця, Сина і Святого Духа». Тільки після швидкого зіткнення з образом Царства Небесного ми можемо почати каятися, як ми і повинні. У молитві слід починати не з наших власних потреб, але з Божественної повноти. Такого ж пріоритету мусимо дотримуватися в щоденних ранкових та вечірніх молитвах вдома. Після початкового вигуку «В ім’я Отця і Сина і Святого Духа», зазвичай продовжують: «Слава Тобі, Боже, слава Тобі». Дяка – ось з чого ми починаємо. Як завжди кажуть Святі Отці, «молитва – це стан постійної подяки».

Цей зразок молитви, з подякою і прославлянням на першому місці, також можна знайти в циклі добового кола богослужіння. Згідно староєврейського розуміння часу, яке до сьогодні використовується Церквою, новий день починається не опівночі й не на світанку, а ввечері. Ось чому в Книзі Буття сказано про створення світу: «Був вечір, і був ранок, перший день» (Бут. 1:5): вечір йде перед ранком. Таким чином, Вечірня – це не остання, але початкова служба дня, не епілог, а пролог. Як же тоді починається щоденний цикл літургійної молитви?

Протягом усього року, крім тижні після Великодня, він починається абсолютно так само, з читання або співу Псалма 103 [104]. Це гімн подяки за різноманіття та диво створеного порядку: «Благослови, душе моя, Господа! Господи Боже мій! … Які то численні діла Твої, Господи! Вчинив їх усіх, Ти мудро». За словами Отця Олександра Шмемана, Вечірня «починається з початку, і це значить – в «повторному відкритті», в поклонінні і подяці світу як Божому творінню. Церква, так би мовити, приводить нас в той перший вечір, коли людина, покликана до життя Богом, відкрила очі і побачила, що дає їй Бог і Його любов, побачила всю красу і пишність храму, де вона стояла, і принесла подяку Богу. І в цієї подяці вона стала самою собою … І якщо Церква в Христі, її початковий акт – завжди акт подяки, повернення світу Богу».

Висловивши так нашу радість і вдячність Богу, ми можемо потім звернутися до другої частини нашої молитви, «сповіді і щирого каяття душі», як каже Ліствичник. Але що саме ми маємо на увазі під покаянням? Звичайно, це не просто почуття каяття або жалю, почуття гидоти до себе через нашу гріховність. Ні: це, кажучи словами з тексту «Пастир Єрма», створеного у другому столітті, «велике розуміння». В основі своїй воно позитивно, а не негативно. Буквальний сенс грецького слова μετάνοια, «Метаноя» – «зміна думки». Покаяння – це новий і позитивний погляд на Бога, на наших побратимів та на себе. Це означає не просто озирнутися і подивитися на наше минуле з жалем, але і подивитися вперед, в майбутнє, з надією. Це означає визнати не тільки те, якими нам не вдалося стати, але якими ми, з Божою милістю, зможемо стати. Св. Павло підсумовує суть покаяння, коли говорить: «забуваючи все, що залишилося позаду, йду до того, що попереду. стрімко йду до мети, щоб отримати нагороду вищого Божого звання в Ісусі Христі» (Флп. 3:13-14).

Ми створені для молитви так само, як ми створені, щоб говорити і думати », – стверджує Православний письменник Тіто Колліандер. Молитва – це наша справжня натура; без молитви ми не воістину люди. З цієї причини Св. Павло наказує в Першому посланні до Солунян (1 Сол. 5:17): «Постійно моліться». Він не мав тут на увазі, що ми повинні читати молитви весь час, так як це неможливо; іноді нам потрібно приділяти увагу іншим речам. Але він мав на увазі під молитвою імпліцитну налаштованість, прихований вимір, або спрямованість, яка входить в усі, що ми робимо. Як зауважує Св. Ісак Сирин, святі не припиняють молитися навіть коли вони сплять, бо Святий Дух в них молиться завжди. Насправді, це саме те, чого потребує світ: не просто в людях, які моляться час від часу, але в людях, які самі є молитвою, в яких постійно горить живе полум’я молитви. Такі люди перетворюють світ. «Знайдіть мир душевний, – на цьому наполягає Св. Серафим Саровський, – і тисячі навколо вас знайдуть своє спасіння».

Дозвольте мені закінчити розповіддю, який пояснює суть молитви ще більш повно, ніж її три основні характеристики, з яких я почав статтю. Коли я був хлопчиком, я слухав проповідь, в якій розповідали про випадок з життя, як я думаю, Кюре з Арса, хоча проповідник не згадував його імені. Один старий кожен день проводив у церкві по кільканадцять годин. «Що ти робиш там весь цей час?», – запитали його друзі. «Я молюся», – відповів він. «Молишся! – вигукнули вони, – Напевно, тобі доводиться просити Бога про що ». Він відповів, з деякою запалом: «Я не прошу Бога ні про що». «Тоді що ж ти там робиш?» – запитали вони. І він відповів: «Просто сиджу і дивлюся на Бога, а Бог сидить і дивиться на мене». Коли мені було дванадцять років, я думав, що це – чудове опис молитви. І зараз, сімдесят три роки по тому, я все ще думаю так само. Молитва – це не прохання, а взаємини.

Митрополит Діоклійський Калліст (Уер),

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»