МИРОТВОРЧА РОЛЬ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ У СУЧАСНИХ СУСПІЛЬСТВАХ

І. Вступ

Вже минуло перше десятиліття нового, XXI, століття, яке називають віком глобалізації та плюралістичного суспільства.

В останні десятиліття на нашій планеті ми бачимо стрімку зміну – перетворення всесвіту на суміжність та сусідство. Це не що інше, як плюралізм. Під терміном «плюралізм» ми розуміємо змішання людей, націй та рас, а також різних релігійних конфесій та релігій. Це змішання та взаємоспілкування між людьми вимагає від нас осмислення не лише з соціологічної, економічної та політичної точок зору, а й з богословської точки зору. Continue reading →

ДУХ ХРИСТИЯНСЬКОЇ СВОБОДИ. ПАМ’ЯТІ АРХІЄПИСКОПА ГРОДНЕНСЬКОГО АРТЕМІЯ (КИЩЕНКО)

Дух християнської свободи – дар, який у пострадянському православ’ї сприйняли та оцінили, на жаль, не багато. Людина радянської формації, позбавлена досвіду внутрішньої свободи, здебільшого не змогла відкрити православ’я як звільнення. Скоріше навпаки, занурення у церковне життя стало зручною заміною радянської ідеології. Шлях формування пострадянської громадянської релігії, який набув тепер таких шокуючих форм, був поступовим і для багатьох далеко не очевидним. Для багатьох, але не для всіх… Continue reading →

МИТРОПОЛИТ ПЕРГАМСЬКИЙ ІОАН (ЗІЗІУЛАС) І ЄДНІСТЬ ХРИСТИЯН

Митрополит Пергамський Іоан Зізіулас (1931-2023) протягом свого довгого богословсько плідного життя отримав безліч високих відзнак від Православних Церков та інославних, а також від академічних і світських організацій у Греції та за кордоном. Але, мабуть, жоден богослов Православ’я нашого часу не був об’єктом таких і стільки образ, як митрополит Іоанн. Я не маю на увазі добросовісну критику, яка, зрештою, становить честь і презумпцію якості грубої думки. Я маю на увазі потік неповаги та образ, які десятиліттями ллються на нього з крайніх фундаменталістських, антиекуменічних, «ультраортодоксальних» кіл. Найбільш відомий у світі православний богослов, піонер у відновленні християнської єдності, був систематично звинувачений противниками екуменізму як зрадник Православ’я саме через його ключовий внесок у діалог. Достатньо простого пошуку в Інтернеті, щоб підтвердити сумну правду цього вислову. Continue reading →

ЩЕ РАЗ ПРО ЦЕРКОВНІ НАГОРОДИ…

Після візиту Блаженнішого Митрополита Епіфанія на Волинь, у місцевих пабліках розгорнулися дискусії стосовно нагороджень місцевих діячів церковними відзнаками – орденами, медалями та грамотами.

Не всі вважають нагороджених достойними тих нагород.

Тож, як людина церковна, спробую пояснити ситуацію. Continue reading →

КОЛИ РІШЕННЯ СОБОРІВ ПОМІСНИХ ТА ВСЕПРАВОСЛАВНИХ Є ПРИЙНЯТНИМИ ТА Є ОБОВ’ЯЗКОВИМИ ДЛЯ ЦЕРКОВНОЇ ПОВНОТИ?

Інститут Соборності у свідомості Церкви є інституційним органом, який приймає рішення щодо управління Церквою та точного формулювання її доктрин. Іншими словами, Соборність є святим духовним способом, яким безперечно визначаються віра і життя Церкви. Таким чином, забезпечується інституційна єдність Церкви, але також і її всесвітність, універсальність. Інститут Соборності, таким чином, є вираженням єдності між Помісними Церквами, а й виразом єдиної Церкви по всьому світу. Continue reading →

«НЕ ВСЕ ТЕ ЗОЛОТО, ЩО БЛИЩИТЬ…»: ДО ІСТОРІЇ ОДНІЄЇ ДИВНОЇ?! КАНОНІЗАЦІЇ

На початку липня 2008 р., Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату канонізував Київського митрополита Іова Борецького (+1631) як святителя. Здавалося б, що цілком нормальне рішення, адже він прославився як оборонця православ’я, чудовий полеміст та науковець, який став головою Київської митрополії Константинопольського Патріархату в часі відродження її ієрархії. Однак саме ця подія викає досить неоднозначну реакцію, як у світлі зриву колишнім Київським митрополитом Філаретом об’єднавчого процесу під егідою Вселенського Патріарха Варфоломія в 2008 р., так і агресії Росії проти України…

Отже, на початку звернемось до певних фактів життя та діяльності митрополита Іова Борецького, які «чомусь»?! не були враховані колишнім очільником Київського Патріархату. Continue reading →

ВЕЛИКИЙ ПІСТ ЯК ЗАПРОШЕННЯ: «ПРИЙТИ І ПОБАЧИТИ»

Наступного дня захотів Він піти в Галілею. І знайшов Він Пилипа та й каже йому: Іди за Мною! А Пилип із Віфсаїди походив, із міста Андрія й Петра. Пилип Нафанаїла знаходить та й каже йому: Ми знайшли Того, що про Нього писав був Мойсей у Законі й Пророки, Ісуса, сина Йосипового, із Назарету. І сказав йому Нафанаїл: Та хіба ж може бути з Назарету що добре? Пилип йому каже: Прийди та побач. Ісус, угледівши Нафанаїла, що до Нього йде, говорить про нього: Ото справді ізраїльтянин, що немає в нім підступу! Говорить Йому Нафанаїл: Звідки знаєш мене? Ісус відповів і до нього сказав: Я бачив тебе ще давніш, ніж Пилип тебе кликав, як під фіґовим деревом був ти. Відповів Йому Нафанаїл: Учителю, Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлів! Ісус відповів і до нього сказав: Через те віриш ти, що сказав Я тобі, що під фіґовим деревом бачив тебе? Більш від цього побачиш! І Він каже йому: Поправді, поправді кажу вам: Відтепер ви побачите небо відкрите та Ангелів Божих, що на Людського Сина підіймаються та спускаються.

Ін. 1:43-51

Одного разу, коли я закінчив літургію, до мене підійшов чоловік із досить дивним запитанням: «Чи все це потрібно?» Під «усім цим» він мав на увазі літургію, облачення, ікони в церкві тощо. Він був харизматичним євангелістом і, безперечно, для нього все це було зайвим. Я подивився на нього, задумався і сказав: «Це те, що нам дано, і це для нас святе. У нас немає причин це змінювати». Continue reading →

БОГОСЛОВСЬКИЙ ВНЕСОК СВЯТИТЕЛЯ ФОТІЯ: ЧУДО ТА ПЕРШІСТЬ ІСТИНИ

І. Чудо істини

Святитель Фотій свого часу був обраним сосудом  Божим. Іншими словами, він був насамперед видатним, справжнім носієм Передання і тому був найвідомішим і, отже, найзначнішим богословом того часу. Його світогляд і богослов’я були виразом буття Церкви і результатом освіти його Святим Духом.

Цей факт, який не є настільки поширеним у Церкві, як хотілося б, протягом усіх наступних століть зігрівав серця віруючих до Фотія і робив його символом та маяком істини.

Тому абсолютно правильно Церква вирішила святкувати його пам’ять (6 лютого) особливим чином, з особливим акцентом. Таким чином, у нас є можливість усвідомити масштаби та глибокий сенс свята. Continue reading →

РОСІЯ ТА УКРАЇНА З ІСТОРИЧНОЇ ТА БОГОСЛОВСЬКОЇ ТОЧКИ ЗОРУ

У попередньому своєму тексті під назвою «Історико-етнологічне становлення України» я згадував, що географічний простір сучасної України був заселений у минулому слов’янами-скандинавами-русинами-білорусами і був багатоетнічним населенням, у в якому переважав слов’янський елемент. Часом на нього претендували монголо-татари, литовці, поляки, козаки та росіяни. Україна була місцем постійних воєн і претензій. Після розпаду козацтва в XVII столітті Україна була поділена між Росією та Польщею-Литвою. Continue reading →

СПАДЩИНА ПАЇСІЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО Є ЗАПОРУКОЮ ДУХОВНОГО ЄДНАННЯ ПРАВОСЛАВНИХ УКРАЇНЦІВ — СЕРГІЙ ШУМИЛО

Цьогоріч виповнюється 300 років від дня народження українського православного святого Паїсія Величковського (1722 (1723) — 1794 рр.). Він народився 1 січня 1723 року (за новим стилем), що відповідає 21 грудня ‎1722 року за юліанським календарем. Старець і аскет, церковно-культурний діяч, письменник і перекладач, він уславився як духовний наставник на Святій Горі Афон у Греції та в Румунії. Його постать, на відміну від славнозвісного філософа Григорія Сковороди, значно менш відома пересічному українцеві.

Про значення Паїсія Величковського в українській культурі говоримо з українським паїсіаністом, директором Міжнародного інституту афонської спадщини та науковим співробітником Інституту історії України НАН України Сергієм Шумилом. Continue reading →