В 2011 році ми святкували не тільки 90 років від дня утворення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) на чолі з митрополитом Василем Липківським, а й 70-ліття декрету Варшавського митрополита Діонисія (Валединського), який став першим кроком на шляху до організаційного оформлення УАПЦ як помісної церкви з канонічним єпископатом в період Другої світової війни. Ювілейні дати спонукають глибше проаналізувати історичні міфи і стереотипи про український автокефальний рух. Навколо нього сформувались як радянські пропагандистські кліше («УАПЦ — вірна прислужниця фашизму»), так і церковні міфи («УАПЦ — неканонічне, розкольницьке, самосвятське угрупування»), які й дотепер продовжують тиражувати некомпетентні автори. Continue reading
Tag Archives: Історія Київського Православ’я
ДО ІСТОРІЇ ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ ПРЕПОДОБНОЇ ЄФРОСИНІЇ ПОЛОЦЬКОЇ В КИЇВСЬКОМУ ПРАВОСЛАВ’Ї
Однією з найбільш цікавих сторінкою історії Київського Православ’я є історія канонізації і церковного шанування святої преподобної Єфросинії Полоцької. Хоча білоруські дослідники не раз писали про її канонізацію ще в XII ст. [1, ст. 10], деякі російські історики піддають сумнівам вшанування преподобної Єфросинії вже під час Київської Русі (і Полоцького князівства) і відносять його на більш пізній час – максимум до кінця XVI – початку XVII ст.ст. При цьому вони спираються на те, що на Московських Помісних соборах 1547 і 1549 років офіційного визнання канонізації преподобної Єфросинії не відбулося, а служба святий була затверджена РПЦ лише відносно недавно – в 1893 році [2, ст. 22]. Continue reading
ЩИРУ МОЛИТВУ ЧУЖОЮ МОВОЮ НЕ ВОЗНЕСЕШ — КРЕДО ВСЬОГО ЖИТТЯ І ДІЯЛЬНОСТІ ПИЛИПА МОРАЧЕВСЬКОГО
«Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духа, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування» [1]. Мова визначає не лише національний характер людини, але й є своєрідним генетично кодом зв’язку поколінь. Стародавній Волховник застерігає: «Не цурайся Роду свого, його Звичаю та Мови; бо рідна Мова і Звичай зберігають енергію нації». Українська мова, — це найкоштовніше надбання українського народу, його найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думки і сподівання. Continue reading
«ЛИПКІВЩИНА» І ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ВИЗНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЦЕРКОВ
Скрізь чуємо тривожливі запити: чому Українські Церкви не поєднаються? Скрізь бачимо ніби гаряче бажання: нехай наші Церкви поєднаються! Але ці запити чуємо головно серед вірних, — серед Духовенства підіймаються вони мало. І всі ці запити й побажання позостаються голосом вопіющого в пустині, — Церкви не єднаються, навпаки, церковний хаос усе побільшується. Які ж тому причини, які перешкоди поєднатися? Перешкод цих не мало. Continue reading
ПРИЙНЯТО РІШЕННЯ ЗАПРОПОНУВАТИ ПРЕДСТОЯТЕЛЯМ УПЦ КП І УАПЦ НЕВІДКЛАДНО СКЛИКАТИ ОБ’ЄДНАВЧИЙ СОБОР
8 червня 2015 року в приміщенні залу засідань Київської православної богословської академії на території Михайлівського Золотоверхого монастиря відбулося спільне засідання Комісій для ведення діалогу Української Автокефальної Православної Церкви з УПЦ Київського Патріархату і Української Православної Церкви Київського Патріархату з УАПЦ. Continue reading
ПИТАННЯ ПРО МОЖЛИВІСТЬ ВСЕСОБОРНОГО ВИСВЯЧЕННЯ ЄПИСКОПА
Одним із аргументів всесоборної висвяти єпископа був приведений приклад Олександрійської церкви. Що ж, розглянемо наскільки він був можливим і чи взагалі варто посилатися на дану практику.
В доповіді на тему утворення єпископату в Українські Церкві, які були виголошені на засіданні Собору другого дня після відмови екзарха Михаїла висвятити для Української Церкви єпископів, Володимиром Чехівським і прот. Ксенофонтом Соколовським, Чехівський «доводив, що в апостольські часи не було висвяти єпископської, що апостола Павла висвятили на апостольство пророки, які не були єпископами (Діян. 13,1-3), що апостол Тимофій висвячений був покладанням рук пресвітерства (1 Тим. 4,14), і надалі в Олександрійській і Римській Церкві довго єпископа висвячували пресвітери. Continue reading
ДО ПИТАННЯ БОГОСЛУЖБОВОГО ВИКОРИСТАННЯ ТЕКСТІВ ФРАНЦИСКА СКОРИНИ
Перша половина XVI ст. визначилася епохальною подією в історії Київського Православ’я та загалом християнської історії Великого Князівства Литовського – в 1517 році почалася видавнича діяльність Франциска Скорини, а у 1520 р. – ним відкрито першу друкарню на білорусько-українських землях у Вільні. Виникнення білоруського національного друкарства, яке швидко досягло високого рівня, стало чинником відродження білоруської культури. Це мало істотне значення і для України. Адже, у той час культурне життя білоруського та українського народів у багатьох відношеннях становило єдиний процес. Continue reading
СЛУЖЕБНИК І ТРЕБНИК АРХІЄРЕЙСЬКИЙ 1632 року: КОДИКОЛОГІЧНИЙ ОПИС
Служебник і Требник архієрейський, що зберігається в зібранні рукописів бібліотеки Софійського собору (ф. 312, № 60), є списком друкованого видання Служебника, створеного Петром Могилою. В сферу інтересів такої багатогранної особистості, якою був Київський митрополит – політичний та церковний діяч, дипломат, богослов, просвітитель, – входила також важлива робота з виправлення, упорядкування та уніфікації книг богослужебної практики. Служебник, або Літургаріон, який містить чинопослідування трьох літургій – Василія Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Двоєслова, а також основні таїнства та чини, котрі здійснює в церкві архієрей, був представлений на київському помісному соборі 1629 р., ухвалений митрополитом Іовом Борецьким та надрукований утому ж році. Пізніше, у 1639 р., вийшло друге видання Служебника,яке зазнало деяких доповнень. Протягом двох століть цією книгою,разом з відомим Требником Петра Могили 1646 р., керувалося православне духовенство Речі Посполитої, а згодом – Російської імперії. Continue reading
НЕ МОЛИТВОЮ ЄДИНОЮ. УКРАЇНСЬКА МОВА В КИЇВСЬКІЙ РУСІ
В Соборі Св. Софії, де Президенти моляться за Україну, відкрито написи тисячолітньої давнини, на яких присутні майже всі риси сучасної української мови.
Написи свідчать, що кияни XI—XIII століть не були «праросіянами». Були вони праукраїнцями, бо казали – «А ворогов трясцею оточи»! Тому прибічники «російського світу», зокрема сумновідомий Дмітрій Табачнік, пафосно і демонстративно репрезентувавши Ярослава Мудрого в телешоу «Великі Українці» російською, про це «скромно» умовчували. Continue reading
ПРАВОСЛАВНА ІКОНА ВОЗНЕСІННЯ ПОЧ. XVII ст. З г. СЛУЦЬКА
Вознесіння Ісуса Христа на небо на сороковий день по Воскресінню є одним із великих, двунадесятих свят. Образ Вознесіння Господнього обов’язково містився серед ікон святкового ряду іконостасу. Але дана велика ікона з церкви на честь архідиякона Стефана г. Слуцька, не входила у святковий ярус іконостасу, а була храмовою іконою в одній із численних православних слуцьких церков (можливо, спочатку вона перебувала в Воскресенськом храмі). Ікона виконана з великою ретельністю і художньою виразністю. На міцному левкасі майстерно вирізаний по фону рельєфний орнамент з сітчастим рапортом, покритий блискучою позолотою, так само як і накладні дерев’яні профільовані рейки обрамлення. На рамі вмонтовані об’ємні накладки з дерева, що імітують дорогоцінні камені в золотій оправі. Вони немов вплетені у витончений срібний орнамент, блискучий на чорному тлі полів рами. Continue reading