Ще не встигли висохнути чорнила під Зверненням Верховної Ради України до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання автокефального статусу Українському Православ’ю, як вже з’явилася «релігійна аналітика», яка доводила не тільки «неканонічність» самого звернення, а і, власне, неможливість надання Українському Православ’ю помісного статусу. Continue reading
Tag Archives: Історія Київського Православ’я
СВЯТИЙ ФЕДІР СТУДИТ: ПОХВАЛЬНЕ СЛОВО НА РІЗДВО ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА
Навіть уподібнюючись якомусь голосистому солов’ю, що солодкоголосно співає в весняні часи, наше слово змогло б тільки в малому ступені оспівати великий голос, народжений сьогодні. Якщо ж хто слабкий голосом і сипле вельми, як зможе оспівати велику пророків славу, як славить неабияку апостолів честь, як прославить чудові мучеників двері? Ще й на те зверни увагу, що стосовно інших святих один іншому склав похвали: більший – більшого і смиренний – смиренному; цього ж, нині прославляється, перш інших – сам Христос Істина. Сказав адже: «Між народженими від жінок більшого над Іоаном Хрестителем не буде». Якщо ж існує така видатна похвала великому Предтечі в вищевказаному слові, то хіба знадобиться кому-небудь наше малослів’я, о бажаючі слухати? Нітрохи. Але ми, віддаючи рабський обов’язок і виконуючи отцівський чин і немов освятившись від одного тільки поминання Предтечі, до відваги своєї приступили. Continue reading
НАЙДАВНІШІ ПРАВОСЛАВНІ ХРАМИ БІЛОРУСІ
Благовіщенська церква в Вітебську
Благовіщенську церкву на березі Західної Двіни зводили одночасно з Вітебськом. За однією з версій, храм був закладений княгинею Ольгою в 974 році, який вважається датою заснування міста. Відповідно до іншої, його будівництво пов’язують з ім’ям князя Ольгерда. Втім, до єдиної згоди про час зведення святині історики так і не прийшли. Найчастіше екскурсоводи називають Благовіщенську церкву пам’ятником древньої полоцької архітектури першої половини XII століття. Continue reading
«СЛАВА ГРАДОВ ЧЕРНІГОВА І ТОБОЛЬСКА»
У стихирі служби святителю Іоану, митрополиту Тобольському є прекрасні слова, які коротко характеризують два найвеличніші періоди його життя: «Ти єси слава градов Чернігова і Тобольська…». Чернігів зображає собою Україну, а Тобольськ звісно ж далеку Сибір, куди засилали українців для того, щоб просвітити тамтешнє населення світлом християнської віри. Випускники Києво-Могилянської академії, праведні і освічені мужі, їхали туди неохоче, бо це була духовна і фізична каторга. Так намагалися російські царі зламати дух найбільш освічених, найбільш волелюбних архіпастирів-українців. Не став винятком і митрополит Іоан Максимович. За підрахунком К. В. Харламповича, із 127 архиєреїв, які займали великоросійські кафедри в 1700-1762 рр., 70 були вихідцями із України і Білорусії, 47 – із Великоросії, а 10 – із інших православних країн. Відтак, чим вищим було становище архиєрея, тим доля малоросів була більшою. П`ять із шести архиєреїв, які засідали у Святійшому урядуючому синоді в 1746 р., були українцями; в 1751 р. всі 9 архиєреїв-синодалів були українцями [10; с. 486-487]. Continue reading
ВИДАННЯ ФРАНЦИСКА СКОРИНИ ЯК СПАДЩИНА КИЇВСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я
Одним з найбільш дискусійних питань про приналежність спадщини Ф. Скорини – це питання про її місце в загальній спадщині Київського (Білоруського та Українського) Православ’я. Ряд дослідників справедливо вважає, що спадщина Ф. Скорини, або принаймні її велика частина, належить до білоруської частини спільної культурної спадщини Київської православної митрополії Константинопольського Патріархату. Їх опоненти заперечують це твердження, ґрунтуючись на конфесійній приналежності першодрукаря, а також на відсутність благословення його діяльності з боку архієреїв Київської православної митрополії і комерційний (або загально-просвітницький, гуманістичний) характер видавничої діяльності Ф. Скорини. У даній статті ми спробуємо розібратися в цій дискусії. Continue reading
ЛЮБЕЦЬКА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ
Своє найменування Любецька ікона Божої Матері отримала від містечка Любеч поблизу Чернігова. За переказами явлення ікони відбулося в одинадцятому столітті. У той час Любеч був одним з найвідоміших міст Київської Русі. У ньому жив небагатий м’ясник з сім’єю. Одного разу старший син наслідуючи роботі батька схопив ніж і став грати з ним. Ненароком він завдав смертельну рану молодшому братові. У страху хлопчик сховався в грубку. В цей час в будинок увійшла мати. Вона не знала, що в грубці хтось ховався і розтопила її. Дитина почав горіти. В хату повернувся господар. Він побачив, що сталося і в гніві з силою вдарив дружину, від чого та померла. У великому горі він пішов на берег Дніпра, сів у човник і поплив за течією. Від горя і сліз чоловік заснув, а коли прокинувся, то побачив, що човен не попливла до Києва, а причалила у Любеча. На березі стояла ікона Божої Матері. Нещасний кинувся на коліна перед образом і став молитися їй, а потім взяв в руки ікону і пішов з нею додому. Його радості не було меж, коли він побачив, що вся сім’я його жива і неушкоджена. Continue reading
ПІВСТОЛІТТЯ НА ПЕРШОСВЯТИТЕЛЬСЬКІЙ КИЇВСЬКІЙ КАФЕДРІ
Коли відкрити каталог Київських православних митрополитів, то ми побачимо, що Патріарх Філарет найдовше очолює Київську кафедру. Після нього найбільше, приблизно 34 роки був на Київській кафедрі митрополит Кирило (з 1247 по 1281 рр.), а потім 22 роки, керував митрополит Фотій (з 1409 по 1437 рр.); 20 років (з 1837 по 1857 рр.) Київською кафедрою керував митрополит Філарет (Амфітеатров). Якщо взяти навіть увесь християнський світ – православний і католицький, то рівних за терміном керівництва Церквою Святійшому Патріарху Філарету також немає. Continue reading
ПРЕПОДОБНИЙ ІОВ ПОЧАЇВСЬКИЙ
Пам’ять 6/19 травня
Іов Почаївський, Іван Залізо (1550—1651) — православний святий, ігумен Почаївського монастиря, ієромонах, автор збірки моральних порад і повчань «Пчола Почаївська». У своєму звеличенні «чернечої бідності» як найвищої моральної цінності він доходить до того, що вимагає поширення її на світських людей. Єдине, що світська людина може мати більше від ченця, це дружина; в усьому іншому мирянин і чернець повинні суворо дотримуватися принципу некористолюбства. Continue reading
ДІЯЛЬНІСТЬ ПІНСЬКОГО БОГОЯВЛЕНСЬКОГО БРАТСЬКОГО МОНАСТИРЯ В XVII – XX СТ.СТ.
Пінський Богоявленський чоловічий монастир виник на межі XVI – XVII ст. За одними даними, він вже існував в 1596 році і його архімандрит Єлисей брав участь в Брестському церковному соборі. Однак, більш точним є факт, що обитель була заснована, завдяки турботам шляхтянки Раїси Макарівни Гарабурди (або Яніни Галабурдінай), дружини Слонимського судді, на початку XVII ст. Вона мала дерев’яні житлові будинки на ділянці землі, який називався «Полозовщина». Сюди Раїса Макарівна поселила ченців Лещинської обителі, яка за наказом короля Сигізмунда III була передана уніатам. Потім вона побудувала келії для ченців. Continue reading
ПОІМЕННЕ ПОМИНАННЯ ВЛАДИ НА ЛІТУРГІЇ В ТРАДИЦІЇ КИЇВСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я
- Служебник. Вільня, 1583. Великий вхід
Підставою написання цієї невеликої статті стала дискусія про іменне поминання глави держави під час Святої літургії, а особливо під час Великого входу, що виникла через відновлення подібного поминання в Московському Патріархаті.
У процесі дискусії, яка розгорнулася в соціальних сітках, деякі священики Української Православної Церкви Київського Патріархату та українські науковці поставили під сумнів як канонічність подібного поминання влади, так і існування подібної історичної традиції в Київському (Українському та Білоруському) Православ’ї. Для справдження або заперечення подобного ствердження ми звернулися до деяких рукописних, а головним чином до друкованих Служебників Київської Православної митрополії XIV – XVIII століть, а також зробили спробу дослідити виникнення сучасної форми поминання. При цьому ми абстрагуємося від конкретних осіб глав держав, як історичних, так і сучасних. Continue reading