Церковна історія радянського періоду – один із напрямів сучасної історіографії, вивчення якого значною мірою залежить від політичної, національної й релігійної приналежності дослідників. Історіографію проблеми доцільно поділити на такі групи: західна історіографія, російська й російська діаспорна історіографія, українська й українська діаспорна історіографія, додатково розрізняючи праці світських і церковних істориків. Фінський дослідник радянської церковної історії Арто Луукканен пропонує виділяти окремо «до-архівні» й «постархівні» праці з радянської історії [1]. Зрозуміло, що лише «постархівні» праці українських і російських істориків, тобто праці, написані в період із кінця 1980-х pp., коли банкрутство й розвал радянської політичної системи дали могутній поштовх до наукового зацікавлення історією релігії та Церкви радянського періоду, що раніше розглядалася лише крізь призму панівних ідеологічних постулатів, мають наукову вартість. Винятком є поодинокі праці радянських соціологів, що подають здебільшого достовірний аналіз обрядового життя та релігійного досвіду радянських віруючих [2]. Continue reading
Tag Archives: Історія Київського Православ’я
СУЧАСНА ЦЕРКОВНА МОДЕЛЬ ЯК ПЛАТФОРМА ОБ’ЄДНАННЯ: ДЕСПОТИЧНА АБО СОБОРНОПРАВНА?
Передмова
Проблема об’єднання Українського Православ’я вже вийшла на всеправославний рівень. Цей факт вже підтвердив приїзд в України поважної делегації Вселенського Патріархату, яка зустрілася з керівництвом усіх юрисдикцій: ПЦУ, РПЦвУ, УПЦ КП, а також Президентом Володимиром Зеленським. У цьому ряду окремим пунктом стоїть зустріч з представниками «Софійського Братства», яке переважно об’єднує проукраїнських священиків РПЦвУ та тих, хто раніше належав до цієї юрисдикції. Вочевидь, що на цих зустрічах обмірковувалася платформа на якій могло відбутися об’єднання православних в Україні або, як мінімум, розпочатися цей процес. Але коли казати про головну мету делегації Константинопольського Патріархату – це спроба початку перемов між ПЦУ та РПЦвУ, як найбільших православних юрисдикцій України. Предметний діалог між цими церквами відповідає і інтересам української влади, яка стоїть на позиції «духовної незалежності України. Саме тому був прийнятий закон № 8371 про заборону релігійних організацій, що мають адміністративно-канонічний зв’язок з країною-агресором. Continue reading
ЧОМУ Я НЕ ВІРЮ ОТЦЮ ПЕТРУ КАЗНОВЕЦЬКОМУ?
У мережі поширено листа чернігівського священника о. Петра Казновецького до свого предстоятеля – глави УПЦ Московського патріархату митрополита Онуфрія Березовського. Деякі медіа вже поширили цього листа з радісним заголовком “Духовна крига скресла!”. Ой-вей, як кажуть в одному народі, наближеному до батьківщини Ісуса Галілеянина… Continue reading
«ЛИПКІВСТВО» ЯК ДУХОВНА, КАНОНІЧНА ТА ЕКЛЕЗІОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКИХ ЦЕРКОВ
«Липківство, — цебто церковна анархія, церковний революціонізм, — глибоко охопило українські маси, особливо соціялістичну інтелігенцію, охопило й наше духовенство. І хоч з Церкви Липківського на зовні фактично нічого й нікого вже не позосталося, але воно чорним вороном літає над нашою Церквою й до основ розкладає її з середини й донині… І це власне липківство сильно вдарило по чистоті українського православ’я й позбавило слави нашу Церкву», – застерігав ще в 1950 р. колишній архієпископ Холмський і Підляський, а згодом першоієрарх Української Греко-Православної Церкви в Канаді митрополит Іларіон (проф. І. Огієнко) [1]. Continue reading
ЩЕ РАЗ ПРО ТАК ЗВАНУ «УАПЦ ЛИПКІВСЬКОГО»
«Творець і батько «липківщини» Василь Липківський – це зарозумілий протестант, впертий єретик і відчайдушний церковний революціонер. Він був джерелом нової, так званої народної благодаті, потрібної свого часу більшовикам псевдо-автокефалії, богохульної висвяти єпископів, аморальних київських «канонів»»…
Це цитата професора Михайла Садиленка з його правці присвяченій автокефальному руху самосвятів 20-х років ХХ століття. Хочу тезисами описати важливі моменти вказані професором щодо антиправославного руху липківщини та його катастрофічний вплив на духовне життя Українського Православ’я. Адже, нажаль, і сьогодні в ПЦУ існують шанувальники Василя Липківського. Їх мало, але ними проводиться пропаганда руху який спотворює не просто церковну традицію, а суперечить основам церковного вчення. Continue reading
АРХІЄРЕЙСЬКЕ СЛОВА В ДЕНЬ 35-РІЧЧЯ ПРОГОЛОШЕННЯ ТРЕТЬОГО У ХХ СТОЛІТТІ ВІДРОДЖЕННЯ АВТОКЕФАЛІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ
Нині виповнюється 35 років події, що стала провісником не тільки відродження самостійності Українського Православ’я від московитів, але й відродження Української Держави через 2 роки.
У світлі нинішніх подій можемо спостерегти певну провізоричність цього пам’ятного свята Преображення Господнього 1989 року у Петро-Павлівському храмі Львова, де православна громада на чолі з настоятелем митрофорним протоієреєм Володимиром Яремою – майбутнім Патріярхом Київським Димитрієм – проголосила про вихід із РПЦ та тимчасове підпорядкування Вселенському Константинопольському Патріарху Димитрію, котрий роком раніше відвідвував Львів з нагоди тисячоліття Хрещення Руси, – аж до пошуку ієрархів, що погодяться служити Богові і українському народові, а не імперським амбіціям москви. І через рік вірні УАПЦ обрали першого Патріярха Київського і всієї України Мстислава, котрий понад 100 років тому подібно до нинішніх Героїв здобував незалежність України. Певно тому Бог удостоїв його такої честі, та й, зрештою, випробування. Continue reading
ПРОТОІЄРЕЙ ГЕОРГІЙ РОЙ: МОЯ ВІДПОВІДЬ ЄПАРХІАЛЬНОМУ СУДУ ГРОДНЕНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ РПЦ
Білоруський священик, протоієрей Георгій Рой, через політичне переслідування емігрував в Литву та вийшов з РПЦ. Більш року тому, 6 квітня 2023 р., він був прийнятий в юрисдикцію Константинопольського Патріархату, продовжує своє служіння в Литовському екзархаті Вселенського Патріархату. Також він підтримує Україну, бере участь у різноманітних міжнародних конференціях, здійснює ютуб-трансляцію білоруськомовних богослужінь, публікується в ЗМІ і т.д. Зрозуміло, що все це дуже не подобається Білоруському екзархату Російської Православної Церкви. Тому вони вирішили зладити над о. Георгієм судилище в ліпших традиціях НКВС. Continue reading
РОЗПОВСЮДЖЕННЯ БОГОСЛУЖБОВИХ КНИГ УКРАЇНСЬКИХ БРАТСТВ СЕРЕД СЛОВ’ЯНСЬКИХ НАРОДІВ ГАБСБУРЗЬКОЇ ІМПЕРІЇ: ІСТОРІОГРАФІЯ
Предметом нашої статті є торгівля книгами, надрукованими кирилицею в Польсько-Литовській державі (Речі Посполитій), серед слов’янських народів, які проживали в Габсбурзькій монархії (головним чином в Угорському королівстві). Йдеться лише про слов’янські народи візантійського обряду, тобто про православних сербів, а також про візантійсько-католицьких русинів-українців, об’єднаних з Римом (їх називають карпато- українцями). З іншого боку, богослужбовими книгами кириличного письма користувалися і румуни, які, звичайно, не були слов’янським народом. Їх книготоргівля не може розглядатися в рамках даної доповіді, проте вона має бути згаданою (в “короткому екскурсі”) у зв’язку з українською книготоргівлею. Петро Могила послав багато книг православним румунам у XVII ст. Ми ж досліджуємо історію культури XVII–XVIII ст. слов’янських народів Угорського королівства, які багато богослужбових книг імпортували з українських друкарень. Continue reading
СПРОСТУВАННЯ ЦІКАВОГО ФЕЙКУ АБО ПРО «ВІДКРИТТЯ» ЧЕСЬКОЇ ДОСЛІДНИЦІ
Історія явища, яке вже набуло назву «український патріотичний фейк», ще чекає свого дослідника. Але спростування, що регулярно з’являються на сторінках ЗМІ та соціальних мережах, давно не викликають здивування. Однак недавно відбувся випадок, коли чеська дослідниця Рита Ліонс Кіндлерова (Rita Lyons Kindlerova) виступаючи у Національної бібліотеці Чеської Республіки, озвучила як сенсацію старий фейк про ніби існування в Львові української друкарні ще в 1460 р. Continue reading
РПЦвУ: ПОШУКИ ВИХОДУ З ГЛУХОГО КУТА АБО НОВА СПРОБА МАСКУВАННЯ?
Російська Православна Церква в Україні (далі – РПЦвУ) вже давно перебуває у глухому куті – цей факт визнають практично всі релігієзнавці, як в Україні, так і по-за нею. Останнім часом архієреї цієї структури появляються в ЗМІ тільки для того, щоб черговий раз заявити про «гоніння», які, на їх думку, організує державна влада та Православна Церква України (далі – ПЦУ). Але це аніяк не означає, що РПЦвУ не шукає шляхи для виходу з системної кризи. Одним з таких шляхів є «ініціатива знизу», коли певне коло її священиків йде на якісь «перемови» або «дискусії» з священиками ПЦУ. Нещодавно в Києві відбувся один з таких заходів під гучною назвою «Церква, суспільство, держава: діалог заради єднання та перемоги», на якому, крім духовенства РПЦвУ та ПЦУ, були присутні голова ДЕСС Віктор Єленський та екзарх Вселенського патріарха в Україні, єпископ Команський Михаїл. Continue reading