ХАБАРНИЦТВО. ЩО ПРО ЦЕ КАЖЕ ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА?

В ХХІ-ше століття Україна ввійшла з потужним рвінням до Святої Правди, але українці зіштовхнулись на цьому шляху з потужною перешкодою, яка дісталась нам у спадок у вигляді ментальності раба й шахрая, бездарного ледаря й хабарника.

Юриспруденція визначає хабар як «прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди [хабара], а так само прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи не вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.» (ст. 368 ККУ).  Continue reading

СЛОВО НА СВЯТО РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Добрий приклад побожності і доброчесного життя дають нам святі та праведні Яким і Анна. Це святе подружжя жило у щирій і взаємній згоді, в тихості і смиренні. Одна тільки була в них печаль, вони були бездітні. Вони не нарікали на Бога, тільки щиро молилися Богу, твердо вірили і надіялися, що Бог зглянеться на них. їх праведність, віра і надія на Бога були винагородженні. Continue reading

СУЧАСНІЙ МОЛОДІ УКРАЇНИ ПОСВЯЧУЄТЬСЯ

Успішне суспільство – це правдолюбне, високоморальне, духовне й богобоязне суспільство. Таке суспільство благословенне Богом і не знає ні хвороб, ні злиднів, а вороги не сміють порушувати кордон його держави (Повторення Закону 7,12-16). Духовенство Православної Церкви Київського Патріархату десятиліттями уже взиває до українського суспільства стати на шлях віри й правди, а можновладців дбати про свій народ, не викривлюючи правди і суду. Однак люди, які залишили своє серце і розум в полоні псевдо-православної безбожної Росії, не чули духовенства Помісної Православної Церкви України і до нині ще не збагнуть, хто та що і чому вбиває нашу націю, найкращих представників українського народу. «Людям, – як каже Ліна Костенко – не те що позакладало вуха – людям позакладало душі». У цих реаліях втрачається надія достукатись до свідомості й душі покоління, яке вийшло з духовного Єгипту – радянської Росії. Однак за понад два десятки літ в Україні виросло нове покоління, яке знає відчуття свободи, але ще стоїть перед небезпекою загубитись у світі облесливому та лукавому. Щоб бути процвітаючим суспільством, підростаюче покоління повинно покласти за основу свого життя правду, віру і любов. Апостол Павло повчає нас, молодих людей: «юнацьких похотей уникай, а тримайся правди, вiри, любови, миру з усiма, хто кличе Господа вiд чистого серця» (2Тим. 2:22). Continue reading

СЛОВО В НЕДІЛЮ 27-му ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

Старійшина собору з обуренням сказав.

Лк. 13:14

Христос прийшов на світ, щоб научити нас віри в правдивого Бога і вказати, як маємо жити праведно в тій Божій вірі, щоб ми стали гідними вічного спасіння. Оці настанови Христос робив всюди і словом і ділом. Христос перестерігає людей перед недоброю наукою злих вчителів. Такими вчителями були книжники і фарисеї. Вони переробляли віровчення на свій лад. Христос викривав їх облуду через, що стягнув на себе їхню ненависть. За те вони на кожному кроці старалися, щоб його звинуватити в чому-небудь і погубити. Христос знав їх злобу і задуми, але незважаючи, на те завжди сміливо стояв в обороні правди. Приклад такої сміливої оборони подає нам святе Євангеліє. Continue reading

МОВА ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТЬ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ

Релігія завжди займала чільне місце в житті українців. На думку науковців, «завдяки ряду обставин свого національного буття, історії і особливостям своєї національної духовності український народ завжди був одним із найбільш релігійних народів світу. Релігійність свідомості українців, з одного боку, є наслідком впливів на їх духовний світ різних релігійних чинників, з другого – продуктом зовнішніх щодо кожного з них факторів: географічних, історичних, етнопсихологічних, господарських, соціально-психологічних тощо» [4, с. 5].

Мовою церкви на території сучасної України з давніх часів була церковнослов’янська (староболгарська за походженням), а згодом і національна українська мова. Шлях української мови до церкви був досить складний і тернистий, однак, як слушно зауважував Іван Огієнко, «кожна віра найміцніше зв’язана з рідною мовою народу, бо рідна мова – то основний родючий ґрунт кожної віри», «рідна мова – шлях до Бога» [9, с. 23]. Continue reading