В ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Якщо хочеш досконалим бути продай майно твоє і роздай убогим, тоді будеш мати скарб на небі. Свята Церква сьогодні до нашої побожної уваги подає Євангеліє, як людина прагне здобути високе місце у небі після смерті, але прив’язана до земного і дочасного, а про вічне немає уяви.
Що таке досконалість, якою хотів заволодіти багатий юнак? Continue reading
Останнім часом кілька парафій зрештою зрозуміли, що є Українська Церква канонічна та благодатна – така ж, як досі виглядала і московська, тож захотіли змінити підпорядкування від Церкви московської до української УПЦ (ПЦУ). Віруючим здавалося, що все необхідне вже зроблено державою, Верховною Радою, Президентом і воно має силу на державному рівні. Навіть сподівалися, що їх будуть змушувати перереєстровуватися в Українську Церкву. Та добрі справи так просто і так легко не робляться. Тільки погані справи самі собою робляться, а також ті справи, які не мають майбутнього робляться швидко і, як видається, дуже досконало. Народна мудрість говорить, що той, кому вдалося напрочуд швидко та досконало побудувати хату, у ній жити не буде, а якщо й буде жити, то його діти цією будівлею тішитись не будуть. Ті справи, які легко даються, майбутнього не мають. Якась така правда у цьому світі. Навіть не знаю, дорогі віряни, що вам сказати. Ні прокурори, ні судді, ні адвокати, ні поліція, ані влада наша не за нами. Здається, що всі наші, усі будують Україну, ніби і в Бога вірять, а очікуваних позитивних результатів годі дочекатися. Але чому так? Не знаю чи правда, але мої міркування такі. Continue reading
Якби ви мали віру як зерно гірчичне, то сказали б цій горі кинься в море і не засумнівалися б, то б так і сталося. Свята церква показує нам – на що здатна віра, і що ми втратили в Адамі. Господь Бог є вічна правда і не може дозволити неправди. І наказав Господь Бог Адамові, кажучи» Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти. Але з дерева знання добра й зла – не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш» (Буття 2:16-17). Continue reading
Я Пастир добрий. Я є двері, хто через них увійде, знайде спокій, знайде пасовище. Хто приходить іншим способом, - той не дверима входить, а перелазить тайно, і той є злодій, а не пастир. А Я добрий Пастир.
Ін. 10:1-15. 27-30
Ісус Христос є єдина істина, єдина правда, яка в цьому світі дарована людям для спасіння. І коли ми сьогодні з вами святкуємо 1031-шу річницю з дня хрещення Києва і України-Руси, ми згадуємо великих наших подвижників. Таким подвижником православної віри був святий рівноапостольний князь Володимир, бабка якого прийняла християнство і навчила свого онука Володимира християнської віри. Він, зійшовши на престолі Київський, побачив потребу в єдності свого народу, в єдності племен, які між собою перебували у постійних змаганнях, суперечках, що руйнувало державу Київську. Коли він помислив про це, він став перед вибором шляху для досягнення єдності держави. Князь Володимир стояв перед дилемою: як їх об’єднати? Як об’єднати тих, хто тягне кожен у свій бік. Але святий Великий князь Володимир знайшов єдиний вірний шлях. Цим шляхом для єдності держави Київської України-Руси була церква, була віра в Єдиного Істинного Бога. Він поступово, мудро, виважено привів весь народ української землі до віри в Єдиного Бога, до розуміння проповіді Христової і, зрештою, до просвітлення у таїнстві Хрещення. Continue reading
«Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17:21). Для християнина, який роздумував над сенсом свого існування під час земного життя, є основною метою побудувати Царство Боже всередині себе самого. Але настільки велична, предивна і незрозуміла на перших етапах духовного життя ця ціль, що здається недосяжною. Вона недосяжна для нас, людей, бо ми є порох, але нічого неможливого немає для Бога.
Налаштувати зв’язок з Богом, взаємодіяти з Ним – це те, що потрібно кожному без винятку, навіть якщо людина не усвідомлює це. Цього всього досягли святі. Та Бог дав нам у приклад святих ще і для того, щоб ми зрозуміли, що кожен з нас, за Його допомогою, може досягти духовних вершин, як це зробили ті, яких ми називаємо святими. «Тож будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт 5:48). Continue reading
Під впливом українського питання йдуть дискусії про «першість» у Церкві. Деякі люди відкидають її, а інші неправильно тлумачать. Римо-католики зазвичай інтерпретують першість як есенціалізм, а деякі сучасні православні богослови трактують його з точки зору персоналізму.
Моя мета в цій статті полягає не в тому, щоб викладати теологічні аспекти проблеми, а в тому, щоб підкреслити той факт, що в Православній Церкві ми більше говоримо про синодальний та ієрархічний устрій Церкви. Будуть висвітлені деякі погляди, на яких я раніше наголошував в інших контекстах. Continue reading
Сутність християнського благочестя полягає в тому, щоб вірувати в Єдинородного Бога, Який є істина й істинне світло, і сила Божа, і життя, що Він істинно є все те, що про Нього говориться, як інше, так і раніше іншого те, що Він – Бог істинний, тобто Бог за істинною завжди сущий таким, яким думаємо про Нього і чим іменується; і ніколи не був не сущим, і ніколи не міг бути таким; Якого буття тим, що Він є за сутністю, недоступне ніякому способу осягнення і цікавості. Нас же, як говорить слово премудрості (Прем. 13:5), приводить до пізнання цього буття велич і краса творінь через деяку схожість з тим, що пізнається, тобто даруючи тільки віру (в це буття) через вказівку на його дії, а не знання. Отже коли ця думка твердо тримається всіма християнами, які достойні цього імені, які навчені законом не поклонятися нічому, що не є істинний Бог, а поклонятися Самому Єдинородному Богу, і які сповідують, що Він істинно, а не лжеіменно є Бог. Благочестиве сповідання вважає догматом віру в Єдинородного Бога – «нехай всі шанують Сина, як шанують Отця»(Ін.5:23). Continue reading
«Сину, дай Мені серце» (Притч. 23,26) – саме в цих словах Господа Бога нашого ховається глибока істина і шлях до спасіння, яке не можливе без миру в душі. Кожну мить нашого життя ми стоїмо, наче воїни, на охороні нашого серця, яке постійно атакують думки. І ми вирішуємо, які думки прийняти, пильнуємо чи угодні вони Богу, чи навпаки, саме від нашого рішення залежить життя, яке ми будуємо, бо через свою любов Бог дав нам свободу вибору. Отже, оберігання мир свого серця, свій душевний спокій, який походить лише від Бога і є невідємним на нашому життєвому шляху. Бо те найдорожче, що Бог нам дає, душевний мир, можна втратити через нашу необережність і гріхи всього лише в одну мить. Нам потрібно оберігати наше серце, бо як тільки воно збентежиться чим-небудь, то все нутро наше приходить в безладний рух і розум втрачає здатність правильно мислити. В мирі наша молитва чиста і мила Богу. Сину мій! веди діла твої з лагідністю (Сір.3,17). Серце людини створене Богом для того, щоб воно любило Його єдиного і служило Йому оселею. Але якщо Бог є мир, що перевищує всякий розум, то необхідно, щоб серце, яке бажає прийняти Бога в себе, було мирне і вільне від всякого замішання. Ми і самі не раз помічаємо, що без миру в серці будь-яка справа дуже важко дається, а душа перебуває в неспокої. Тому великий безмовник Арсеній казав: «Усе твоє піклування зверни на те, щоб внутрішнє твоє налаштування було по Бозі, і переможеш зовнішні пристрасті». Отже, коли серце тривожить якась погана думка, пристрасне замішання, не варто кидатися на пристрасть, щоб перемогти її, а варто зійти скоріше в серце і потурбуватися замирити його, ставши на сторожі розумом, який пильнуватиме, які думки впускати, а які ні. Як тільки замириться серце – і боротьбі кінець. Continue reading
Шанування ікон встановлювалося в Церкві не відразу. Принаймні у перші століття існування християнства воно не займало помітного місця у християнському благочесті. У найдавніших нам розписах немає «ікон» у власному розуміння цього слова. Частково це були символічні знаки (якір, голуб) і алегорії, – найчастіше запозичені з євангельських притч. І частково старозавітні прообрази та апокаліптичні зображення видінь з книги святого апостола Іоана Богослова. Ці зображення мали, передусім, декоративний, а іноді й дидактичний зміст. «Бо що слово розповіді пропонує для слуху, те мовчазний живопис показує через наслідування.» – говорив Василій Великий. Також є дуже характерною порада преподобного Ніла Синайського: «А святий храм нехай рука вправного живописця наповнить історія Старого і Нового Завіту, щоб і ті, хто не знають грамоти і не можуть читати Божественних Писань, приводили собі на пам’ять мужні подвиги тих, що щиро послужили Богу» (Листи,6:58). Але древні розписи були, справді, свого роду «лицевою Біблією» в обраних уривках і епізодах. Ікони, у вузькому значенні слова, пов’язані не стільки з храмовим розписом, стільки із зображенням на священних предметах. До кінця VI-го століття ікони вже були у всезагальному користуванні. Однак це викликало багато суперечностей щодо іконошанування тому виникла нагальна потреба в богословському обґрунтуванні. Continue reading
За воєнним правилом древніх переможці робили переможених своїми рабами. Аристотель визначає, що раб – живе знаряддя.[1] Для нього дружба пана з рабом саме як з рабом є неможлива. Не можлива як з рабом, але як з людиною можлива. Така дружба можлива в тій мірі, в якій раб – людина.[2] Отже, древні розрізняли між рабством тілесним і рабством ментальним, духовним. Більше того, з точки зору платоніків, тіло є тюрмою. Християнство ж вчить, що тіло – храм Божий, тому що тіло у Христі: отже, прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі.[3] За Аристотелем, «розсудливий домагається свободи (ή ελευθερία) від страждання»[4], тобто шукає звільнитись від рабства ментального, чуттєвого, однак в дійсності існує лише одна свобода – та свята свобода, яку дарував Христос нам, звільнивши нас від гріха, від зла, від диявола, від прокляття й смерті. Лише ця свята свобода прив’язує до Бога Єдиного та Істинного людину, яка з любові приймає Христа і слідує за Ним, керуючись насамперед серцем, а не логікою, як у Аристотеля чи протестантизмі. Православна Церква передає досвід звільнення від рабства через віру: credo, ut intelligam я вірю, тому я знаю й можу це зрозуміти. Всі інші свободи є неправдивими, примарними, тобто вони є насправді рабством. Обіцяють волю, будучи самі рабами тління [5]. Continue reading