«Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться» (Мт. 5:4)
Коли людина уяснить собі свої провини перед Богом, свою нікчемність, убогість та недосконалість, безперечно вона почне сумувати, плакати й смирятися та благати у Бога помочі. Людські ж недосконалості та помилки вона почне пробачати, а не осуджувати. Більше того, буде поспішати допомогти кожному нещасному в його помилках та нерозважностях. Continue reading
«Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю» (Мт. 5: 5)
Заповіді Блаженства, дані Господом нашим Ісусом Христом людині, як шлях до істинного спасіння, у розумінні святитетя Григорія Ниського «подібні до сходин, якими йдуть вгору: коли стануть на першу, з неї піднімаються на ту, яка лежить вище, і друга знову веде того, хто сходить на третю, а ця – на наступну, і ця наступна – на ту, яка за нею, таким чином той, хто піднімається зі сходинки, на якій стоїть, піднімається завжди на вищу і досягає вершини свого сходження». Continue reading
«Побачивши народ, Він зійшов на гору, а коли сів, приступили до Нього ученики Його. І відкривши уста Свої, навчав їх, кажучи: “Блаженні убогі духом, бо їхнє Царство Небесне» (Мт. 5:1-3)
Саме цими словами розпочинається навчання Ісуса в Євангелії, окреслене євангелистом Матфеєм як Нагірна проповідь. Ісус обходив всю Галилейську землю, щоб проповідувати в синагогах Євангеліє Царства Божого і звершувати чудесні зцілення (Мт 4: 23). Така жива діяльність означає, що Христос збирав навколо себе безліч народу і тут, Господь, Якого прообразував ще у Старому Завіті пророк Мойсей, виходить на гору та спрямовує до своїх учнів слова-повчання, блаженства, які є дороговказом кожній людині на шляху до істинного щастя та святості. Continue reading
Дорогі парафіяни, святу Безкровну Жертву дарував нам сам Сотворитель і Спаситель наш. Наша Жертва Безкровна, але вона повторює Жертву криваву невинної людини, Яка змилосердилася над нами. Спаситель наш Ісус Христос, як людина, і наше пекло взяв на Себе, а нам залишив спомин Своєї святої жертви і наказав: це творіть на спомин про мене. Кожного разу, коли ми збираємося, приходимо на цю Жертву любові, споминаємо Його страждання, Його проповідь, Його мораль небесну, щоб дух наш, нашу свідомість, нашу духовну природу відродити і зробити спільною з Його духовною природою, щоб бути з Ним усю вічність. Він наказав нам: хто буде їсти від Тіла Мого і пити від Крові, той буде мати життя у собі і Христос Спаситель того воскресить в останній день. Відповідно до цього протилежне — хто не буде спільником жертви, не буде мати частки із Спасителем. Continue reading
У кінці серпня – початку вересня 2020 р. на сайті «Синодального Управління Військового Духовенства» (далі СУВД) ПЦУ, його сторінках у соціальних мережах, з’явилося кілька розпоряджень, які викликали бурхливу реакцію духовенства та вірних. Це обміркування викрило певні організаційно-канонічні проблеми, які до цього часу залишалися дещо прихованими. Керуючись словами Ісуса Христа: «усяке царство, що розділилося в собі, запустіє» (Мт. 12:25) та «Щоб усі були єдине» (Ін. 17:21), ми звернулися до досвіду інших Православних Церков, з наміром не тільки проаналізувати українську проблему, а і надати певні рекомендації щодо усунення негараздів. Continue reading
Український народ багатьом святителям, які просвіщали Сибір, християнізували Росію, яких Росія по 200 років утримувала і не хотіла зачислити до лику святих, служив панахиди і отримував благодатні користі: здоров’я, народження дітей матерями безплідними…
В той же час свого князя (Лже-Димитрія) росіяни впізнати не могли. Така атмосфера єпископів, які ностальгують за часами радянської Росії. Так і українці не впізнають своїх святих. Так ізраїльтяни не впізнали свого Месію. Continue reading
Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх.
Ін. 15:13
Мученики Господні! / Благословенна земля, зрошена вашою кров’ю, / і святі монастирі, що прийняли тіла ваші: / бо ви перемогли ворогів своїх подвигом своїм / і мужньо Христа сповідали
З тропаря мученикам, глас 2.
Цей текст народився у 2010 р., коли в Білорусі жорстко розігнали «Площу»…. Але сьогодні він знову став актуальним, коли білоруський народ повстав за Правду Христову та свою Свободу! Внесли деякі правки, бо спротив темряві набувв значно більшою потужності, а темрява вдалася до вбивства борців за Правду. Молячись за перемогу, ми висловлює підтримку та вдячність кожному, хто сьогодні на площах і вулицях білоруських міст та селищ, хто в зневоленні та терпить тортури…. Ви всі – мученики Христові! Предстоятель Православної Церкви України, кожний архієрей, священик та вірний сьогодні моляться за білоруський народ, моляться за кожного, хто покутує від сатаніського режиму…. Тому сьогодні ми об’єднані в молитовній скорботі та радисті одночасно. Засмучені, бо багато чесних, гідних, мужніх білорусів постраждали від насильства безбожної та богоборчої влади: поранені, невинно засуджені, кинуті до в’язниці, зазнають тортур та страждань. За них ми піднімаємо свої молитви. Радісні, бо Господь показав у тих білоруських героях, які вийшли на вулиці Мінська та інших міст та селищ, найчистішу душу білоруського народу, її незламну волю боротися за Правду Христову. Continue reading
Рішення президента Туреччини Ердогана про повернення храму Святої Софії Константинопольської викликала дуже великий резонанс не тільки у Вселенському Православ’ї, а й міжнародних відносинах. Сьогодні важко перерахувати публікації, у яких аналізуються підстави та наслідки подібного рішення. Однак тільки поодинокі з них спробували, нехай і опосередковано, показати сьогоднішні події як наслідок лівого лібералізму та секуляризації європейських країн [1]. Але, на нашу думку, подібний підхід для аналізу ситуації є дуже поверхневий, що залишає поза увагою справжню підставу подій в Туреччині – сучасний неосинкретизм. Саме він несе дуже велику небезпеку не тільки Православ’ю, а й загалом християнству. У цій статті ми спробуємо розібратись в проблемі та в тому, як вона може вплинути на ситуацію в Україні. Continue reading
Ви — світло світу. Неможливо сховати міста, що стоїть на вершині гори.
Мт. 5:14
Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде!
Мк. 8:34
Історія Українського Православ’я на Буковині була важкою… українці приєдналися до Київської митрополії у 993 р., і з того часу ведуть боротьбу за свою українську ідентичність. Українських православних, бо їх увесь час спробували знищити, особливо у ХІХ та ХХ столітті румуни, росіяни та католики…Але вони вижили, навіть коли їх майже поховали та повстали як «птиця фенікс з попелу» у кінці ХХ ст. …. Continue reading
«Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав; квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій; смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі…» (Пісня пісень 2,11-13).
Саме такий настрій переповнює духовенство і вірян Чернівецько-Буковинської єпархії в очікуванні високого гостя — предстоятеля ПЦУ, блаженнішого митрополита Епіфанія на святі всієї Буковини, – 30-ліття Чернівецько-Буковинської єпархії ПЦУ. Continue reading