У Старому Завіті жінка згадується в двох розповідях, присвячених створенню людини. Ці розповіді містять найбільші істини. До завдань їх святих творців, натхненних Духом Божим, не входило ні обґрунтувати в онтологічному ключі особливості жіночої природи, ні сформулювати богословську точку зору на створення і особистість жінки. Безсумнівно, і вони перебували під впливом пануючого в ту епоху патріархального духу, коли чоловік панував у всьому. Однак, незважаючи на це, творці Старого Завіту через образи і символи підкреслюють, що і чоловік, і жінка є витворами єдиного благотворного Бога. І чоловік, і жінка, бувши у Божій подобі, мають однакову людську природу. Господь створив чоловіка і жінку створіннями, які доповнюють і підтримують один одного. Кожен з них бачить в іншому і себе самого, і взаємні відмінності. Удвох вони виконують єдину справу і несуть спільну відповідальність за світ навколо них. Ці два унікальних творіння Господь любить, ними Він опікується і їх благословляє. Continue reading
Tag Archives: Богослов’я
ЦЕРКВА «ПОРУЧ» З ЖІНКОЮ
Протягом століть сильний чоловік підкоряв собі слабку жінку і помістив її разом з дитиною на нижній щабель суспільства. З приходом християнства було проголошено рівноправність і рівність обох статей, і Церква – як спільнота святих – на ділі та по суті встала поруч з жінкою, допомагає їй знайти справжній сенс життя та своє покликання. Continue reading
ГРІХ ЯК ФОРМА ЛЮБОВІ
Любов – це причина існування всього творіння і головний критерій його поведінки і способу дій. Про це нам говорить вчення Апостола Павла в його відомому «гімні» любові (1Кор. 13:1-13).
Проте, любов як поведінковий критерій пов’язана не тільки з благочестивою поведінкою, але і з гріхом. Насправді гріх є якоюсь формою любові. Він не може бути чимось іншим, оскільки любов понад усе. Continue reading
ХРИСТИЯНСТВО У СВІТСЬКІЙ ДЕРЖАВІ. ПРОБЛЕМА СУЧАСНОГО СПІВІСНУВАННЯ
Однією з найбільш помітних «візитних карток» ХХ ст. став масовий перехід від релігійної держави, де віросповідання було одним з пунктів державних документів, а релігія обов’язковим предметом в школах (і навіть у ВНЗ), до держави світської, де релігія оголошувалася «приватною справою індивідуума», відбувалося офіційне відділення Церкви від Держави [1]. Подібне відділення повністю вписувалося у перелік фундаментальних прав особистості, яка «може сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати жодної» [2]. При цьому у світській державі віруючі, як індивідууми, так і Церкви, ні в якому разі не виключалися з суспільного життя, за ними залишалися права бути її повноправними суб’єктами. Continue reading
ЯК БУТИ ПРАВИЛЬНИМ «ФУНДАМЕНТАЛІСТОМ»?
«Фундаменталізм» є важкою концепцію для визначення. І труднощі головним чином обумовлені не складністю опису певних дій, вірувань, ідей і основних маркерів, які допомогли б нам відокремити феномен «фундаменталізму» від того, що ним не є. Те, як концепція «фундаменталізм» часто використовується і у громадському дискурсі, і у наукових колах, показує, що головна перешкода полягає у внутрішній логіці, що лежить в основі явних визначень фундаменталізму, що розрізняють дії і ідеї, які «вони» просувають і здійснюють (які можна помітити як «фундаменталізм») та такі ж або схожі дії і ідеї, які здійснюємо «ми». Це означає, що концепція «фундаменталізму» у більшості випадків використовується як страхітливий термін, недоліком описової складовою якого компенсується оціночною складовою. Continue reading
СВІТ ТА ЧЕРНЕЦТВО
Зміна світу впливає на чернецтво. Але чернецтво має залишатися незмінним. Зниження статусу православного чернецтва в епоху секуляризації є неприпустимим.
Церковне життя не повинне піддаватися ніяким впливам. Її постулати зобов’язані зберігатися, чернечі ідеали не слід переглядати. Вони повинні продовжувати дарувати суспільству дух аскези, стриманості і смирення, які так важливі у нашому житті. У період свого розквіту чернецтво дарувало славу Церкви. Зараз же чернецтво представляється світу чимось зайвим, несучасним, марним і навіть шкідливим. Continue reading
СОБОРНИЙ І ІЄРАРХІЧНИЙ УСТРІЙ ЦЕРКВИ ЯК ДАР БОЖИЙ
У даний час ведеться багато дискусій з приводу соборного ладу або так званої соборної системи Церкви. Дійсно, соборний устрій є характерною ознакою Православної Церкви, оскільки управління всіма Помісними Церквами засноване на принципі соборності, на так званому «соборному розумі», а не на думці однієї конкретної людини. У Православній Церкві ми спираємося на рішення Помісних і Вселенських соборів і діємо за принципом «завгодно Святому Духові і нам», «завгодно було Собору», а не керуємося приватними судженнями окремих членів Церкви. Звичайно, у тому випадку, якщо який-небудь член Церкви досяг святості або стану обожнення, тоді він самим своїм життям і своїм наочним прикладом висловлює внутрішній дух Церкви і є авторитетом в питаннях духовного життя. Ось чому часто бувало так, що рішення, які приймалися Помісними і Вселенськими Соборами, ґрунтувалися на позиції деяких святих. Continue reading
ГНОСЕОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ТЕОДИЦЕЇ У СУЧАСНОМУ КОНФЛІКТОЗНАВСТВІ
У наш час – час духовної та економічної кризи посттоталітарного суспільства, що органічно зумовлює загострення конфліктів у всіх сферах суспільного та особистого життя, особливої актуальності набувають питання всестороннього наукового, філософського та богословського вивчення природи конфлікту, причин його виникнення та шляхів подолання, які розглядаються як самостійні об’єкти досліджень. Слід відзначити, що сучасна конфліктологія, яка вивчає вказане коло проблем, на нашу думку, носить переважно прикладний характер, спрямовуючи всі свої зусилля на віднайдення шляхів розв’язання конфлікту, часто не приділяючи достатньої уваги глобальному питанню існування зла взагалі як першопричини будь-яких конфліктів. Continue reading
ПОКАЯННЯ ЗГІДНО ВЧЕННЮ СВТ. ГРИГОРІЯ ПАЛАМИ
Святитель Григорій Палама, як усім відомо, є великим світильником Православної Церкви, який досяг успіху в своєму богослов’ї, яке є плодом його життя у Христі, спрямованому на те, щоб у ту епоху оживити і відродити православне богослов’я у всій його глибині. На Святій Горі говорять, що богослов’я свт. Григорія Палами накрило всі пусті і марні слова минулого і майбутнього. Святий Святогорець починає своє життя на Святій Горі з нашого монастиря, місця нашого покаяння, Великої обителі Ватопед, навчався розумному укладенню та подвижницькому-аскетичному життю у Ватопедського старця прп. Никодима ісихаста. Освічений, завдяки подвижницькому діяльному життю, Духом Святим, свт. Григорій отримав духовну мудрість і став досконалим учителем чеснот і життя у Бозі. Continue reading
СВЯЩЕНСТВО
Для розуміння Першосвященицької місії Господа нашого Ісуса Христа необхідно спершу мати певне уявлення про священство у Старому Заповіті, яке готувало та прообразно представляло Його священство.
Спершу торкнемося історії встановлення священства. У давніх цивілізованих народів які оточували Ізраїль (наприклад Єгипту та Месопотамії), священицьке служіння часто здійснювалося царями цих народів. Правителю допомагало ієрархічно організоване здебільшого спадкове духовенство, часто об’єднане у окрему касту. Зовсім інакше було у давніх старозавітних патріархів – у них не було ані храму, ані особливих священиків Бога Авраама, Ісака та Якова. Патріархи поставили жертовник у землі Ханаанській (Бут.12:7) та приносили жертви Богу (Бут. 22). У них було сімейне священство, властиве багатьом давнім народам. У описі життя патріархів згадуються лишень священики-іноземці (цар-священик Салиму, священик Бога Вишнього Мелхиседек (Бут. 14:18) та жреці фараона (Бут. 41:45;47:22). Коліно Левія ще не мало тоді богослужбових обов’язків (Бут. 34:25-31; 49:5). Continue reading