Покаяння, що досягає своєї кульмінації в сповіді, це повернення до Бога, відновлення зв’язку з Ним і початок спілкування з Ним через молитву. Таким чином, коли ми розуміємо, що батько з притчі про блудного сина – не тільки алегорія духовного батька, Божого свідка, в присутності якого відбувається сповідь, а й Самого Бога, Небесного Отця, «людинолюбного Бога Отця», за словами Євтимія Зігавіноса, тоді ми усвідомлюємо, що сповідь блудного сина – це одночасно і молитва до Бога, діалог з Ним. Отже, мова йде про справжню молитву, особисту молитву, яка, перш ніж прийняти форму покаяння, проходить стадію роздуму, занурення в себе і самокритики. Ця самокритика, почуття провини, як і в випадку з блудним сином, є наслідком сутнісного перетворення, що веде до покаяння і, як було сказано вище, до повернення до Бога і відновлення молитовного спілкування з ним. Continue reading →