«Ось, зима вже минула; дощ закінчився, перестав; квіти показалися на землі; час співу настав, і голос горлиці чутний у країні нашій; смоковниці розпустили свої бруньки, і виноградні лози, розквітаючи, виточують пахощі…» (Пісня пісень 2,11-13).
Саме такий настрій переповнює духовенство і вірян Чернівецько-Буковинської єпархії в очікуванні високого гостя — предстоятеля ПЦУ, блаженнішого митрополита Епіфанія на святі всієї Буковини, – 30-ліття Чернівецько-Буковинської єпархії ПЦУ. Continue reading
Саме поняття таїнства (грец. Μυστήριον – таємниця, лат. Sacramentum – присяга, зобов’язання) в деякому роді запозичене Церквою з античної язичницької традиції. Це зовсім не означає, що спочатку таїнств у Церкві не було, це означає, що не існувало філософського осмислення (в категоріях античної філософії) відбуваються ритуальних дій [1], яких Святе Передання знає не так багато – Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Євхаристія, свячення і помазання маслом (прообраз Соборування). Окремо варто виділити Шлюб, який, безсумнівно, визнається таїнством, бо відбувається з волі і при безпосередньому впливі Бога: «Так що вони одним тілом. Отже, що Бог поєднав, людина нехай не розлучає» (Мт. 19:6). Але при цьому про конкретний шлюбний ритуал у Святому Письмі не сказано, крім того, що день одруження святкують молодята та їхні близькі люди. Втім, навіть прямі відсилання до священнодій в Святому Письмі не були для ранньохристиянських авторів достатньою підставою вважати їх таїнствами, про що буде сказано нижче. Античні містерії вимагали від тих, хто брав участь в них віри в спасительну і освячуючу силу священнодійства. Саме в такому вигляді раннє християнство запозичило поняття таїнства / містерії, доповнивши його християнськими смислами (наприклад, особистим благочестям і необхідністю аскетичного подвигу) [2]. При цьому і для античності, і в більш пізні часи як наслідок, стає важливою проблема дієвості таїнств. Continue reading
Його Блаженству Епіфанію Блаженнішому Митрополиту
Київському і всієї України
На загальних єпархіальних зборах митрополит Данило повідомив, що подав заяву Вашому Блаженству на звільнення.
Ми обговорили цю ситуацію і звернули увагу на те, що Владика Данило був учасником першого установчого Собору УАПЦ 5-6 червня 1990 р. Враховуючи його заслуги перед Українською Православною Церквою і те що згідно Статуту ПЦУ єпископ займає кафедру пожиттєво, все духовенство єпархії висловило свою думку, що владика передчасно , поступаючись певним емоціям, хоче покинути єпархію. Одноголосно переконували владику відкликати заяву. Continue reading
Покаяння становило зміст проповіді Чесного Предтечі Іоана: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне» (Мт. 3:2). Але і воно було принципом і змістом проповіді нашого Спасителя: «З того часу Ісус почав проповідувати й промовляти: Покайтеся, наблизилось Царство небесне» (Мт. 4:17), – згідно з Євангелієм від Матвія, а згідно св. Марку: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє» (Мк. 1:15). Continue reading
І. Ранні святі отці та нехристиянські релігії
Ставлення ранніх християн до нехристиянських релігій було обумовлено язичницьким політеїзмом Римської імперії, релігійними аспектами грецької філософії і зв’язками між християнством та іудаїзмом, в тому числі об’єднанням, не без сумніву, єврейських священних книг в християнську Біблію. Деякі ранні християнські мислителі, особливо св. Юстин Мученик (100-165), з обережністю заявляли про існування елементів істини в середовищі язичницьких філософів і єврейських мудреців, тоді як Тертуліан (155-240) дотримувався менш віротерпимої позиції, яка згодом стала переважаючою в християнському середовищі. У більш пізній історичний період Православ’я мало великий, не завжди негативний досвід життя при нехристиянських режимах в Персії, на арабському Близькому Сході та Османській імперії в якості релігійної та культурної меншини. Протягом багатьох століть християнським громадам доводилося існувати в «режимі виживання» при мусульманському правлінні, що ускладнює богословське осмислення релігійної різноманітності в Божественному плані спасіння. Тільки останнім часом православні богослови стали більш системно роздумувати про значення нехристиянських релігій, тим більше що православ’я все частіше стикається з реальністю їх існування, як в країнах православної еміграції в Західній Європі та Північній Америці, так все більшою мірою в країнах православного віросповідання. Сучасне ставлення православних до релігійного різноманіття найчастіше пов’язано з їх ставленням до секуляризму, прав людини та релігійної політики держави. Continue reading
Дiти Божi i дiти диявола пiзнаються так: усякий, хто не творить правди, не є вiд Бога, як i той, хто не любить брата свого. Бо таке є благовiстування, яке ви чули вiд початку, щоб ми любили один одного.
1 Ін. 3:10-11
Серед православних людей дуже швидко розлетілася новина про блюзнірський лот канадської співачки Граймс (Клер Еліс Буше), в якому вона оголосила про продаж частки своєї душі за десять мільйонів доларів [1]. Будучи настільки ж винахідлива, як і її нинішній наречений (Ілон Маск), вона, ймовірно, не очікувала, що ця дурна жарт викличе бурю обурення серед віруючих. Християни стали звертатися до священиків з дещо дивним питанням – чи дійсно можна таким чином продати свою душу, розуміючи під покупцем одвічного ворога роду людського? І, на превеликий жаль, виявилося, що багато хто дійсно вірять в силу «угоди» з дияволом куди більше, ніж в силу церковних таїнств. Тому слід розібратися, звідки взагалі в християнстві присутня ідея такої «угоди». Continue reading
І Слово стало плоттю, і вселилося між нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця (Ін. 1:14). Бо належало, щоб Той, для Якого все i від Якого все, Той, Хто приводить багатьох синив у славу, вождя спасіння їх зробив довершеним через страждання. (Євр. 2:10).
Оскільки образ впав і розбився, то ніхто інший, як тільки Творця повинен був виклопотати його оновлення. «Бо Він сказав — і сталося, Він повелів — і створилося» (Пс. 32:9). Continue reading
На підставі святоотцівських переказів і безперечно видатну роль Петра в Євангеліях і Діяннях, а особливо на підставі слів Христа, сказаних апостолу після його великого сповідання (Мт. 16:18), вибудувана колосальна структура папства, яка претендує на те, що вона законним чином успадкувала найвище становище в Церкві Христовій з точки зору честі і юрисдикції. З 1870 р. вона стверджує, що папи непогрішимі в будь-яких офіційних висловлюваннях з богословських або моральних питань. Справедливість цих претензій не може не залежати від істинності їх трьох вихідних передумов. Continue reading
Пам’ять двох великих і першеверховних апостолів Христа, Петра і Павла, наша Церква святкуватиме 30 червня (за Юліанським календарю.- 12 липня за цивільному). Цим двом її великим мужам буде віддавати належне повагу і виражатися вдячність за їх невимовний великий внесок у справу поширення християнської віри і основа нашої Церкви. На їх іконі зображуються два апостола, які тримають Церква, яка символічно зображується у вигляді невеликого візантійського храму. Це тому, що ці два апостола були в дійсності стовпи і наріжні камені, на яких було збудовано священної будівлі Церкви Христової. І їм належить одне свято, і вони зображаться на одній іконі, символізуючи тим самим єдність віри, єдність Церкви, яка створена з різних людей, обрізання – євреїв-яких було звернена місіонерська діяльність Петра, і язичників – ідолопоклонників – над християнізацією яких трудився апостол мов, – Павло. Безумовно, це і послужило причиною, яка викликала складання єдиного свята двох першоверховних апостолів, коли в 258 році 29 червня папа Римський Сикст II переніс в Рим їх святі останки з катакомб св. мученика Севастіана. І це поєднання двох апостолів мало настільки великий успіх, що дуже швидко це свято встав всесвітнім, що святкується «у всіх помісних святих Божих церквах». Інші ж свята апостолів і ця пам’ять їх смерті була затемнення новим святом. Тому дуже рідкісна можна знайти храм, присвячений тільки одному з першеверховних апостолів, і ікону, на якій був би зображений тільки один з них. Навпаки того, немає жодного міста, або країни, де не було б храму або каплиці в ім’я двох Апостолів. Їх ікони нескінченні, незчисленні. Загальна повагу, загальне поклоніння, спільне святкування, як загальним було їх справа, і спільною була їхня місія, і загальною є їх слава. Continue reading
Історичні витоки єврейського профетизму хаотичні. Вони поховані під дюнами ентузіастічного і часом маревного досвіду. Дієслово, що походить від navi (пророк), в поворотній формі означає не «пророкувати», а саме «марити», втрачати контроль над власним розумом.
Деякі в зв’язку з цим говорять про «екстатичному» досвіді і пропонують переводити термін «ruah» через «екстаз». Однак екстаз, як ми його розуміємо, – це більш внутрішній досвід, він виробляє менше шуму і зазвичай не супроводжується танцями та музикою. Краще говорити про якийсь харизматичному «ентузіазм», коли з’являється надлишок «ruah», якийсь «excessus mentis» (пор. 2 Кор 5:13), а не спокій містичного захоплення. У докласичних пророків дух надзвичайно активний, навіть надлишковий, аж до спотворення свідомості. Про перші «nevi’im» можна сказати, що всі вони в тій чи іншій мірі причетні до цього патетичного, емоційного досвіду. Continue reading