Є хвилини, коли слова здаються бідними і убогими, дурними і незв’язними. Саме в ці хвилини, як би ти не протестував проти цього, збурений гординею і самолюбством, ти змушений визнати, нехай ненадовго, свою нездатність взятися за важку – богословську і агіографічну – тему, щоб розповісти про надлишок самовиснаження (кенозису) святих в ім’я любові і про їх чистому і нехитрому жертовному служінні.

Так відчуваю я себе зараз, починаючи писати про полум’яного воїна пустелі, намагаючись перенести на папір все несказанне і невимовне, що з’єднує і поєднує в своїй всечесній особі авва і наставник чернецтва – преподобний Антоній Великий. Continue reading →