Tag Archives: Історія Київського Православ’я

ЖИТІЄ СВЯТОГО БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ГЛІБА, НАРЕЧЕНОГО У СВЯТОМУ ХРЕЩЕННІ ДАВИДОМ

Posted on by

Пам’ять 5 / 18 вересня

Благовірний князь Гліб був сином великого рівноапостольного князя Володимира, від однієї матері з Борисом. За глибокої і щирої любові до нової християнське вірі, по ніжній братської любові вони були кращими і улюбленими синами святого Володимира. Святий Гліб ще за життя батька в уділ отримав місто Муром, де з 1010 по 1015 рр. намагався поширити християнську віру серед наполегливих і грубих язичників.

Благовірний князь Гліб – один з перших мучеників-страстотерпців Київського Православ’я. Він постраждав разом зі своїм братом – благовірним князем Борисом (у святому хрещенні Романом). Після вбивства святого Бориса Святополк послав до його молодшого брата Глібу гінця з помилковим звісткою про хворобу вже помер до того часу їх батька, великого князя Володимира, для того, щоб підступно вбити можливого претендента на Київський престол. Обман вдався, і Гліб з невеликою дружиною поспішив до Києва. Попередження брата Ярослава, зустрівши його у Смоленська, не зупинило святого, який сам був вихований в правилах християнської віри і не міг припустити такого злодійства з боку їх брата Святополка. Недалеко від Смоленська човен вбивць наздогнала човен Гліба, який не опирався, а тільки лагідно молив пощадити його зовсім ще юне життя. Однак за наказом холоднокровних убивць власний кухар Гліба перерізав йому горло. Але смертельні поранений мученик не мав злоби на забойні, бо загинув заради Господа. Це сталося 5 вересня 1015. Тіло князя було поховано в пустельному місці неподалік Смоленська, «між двома колодами», тобто в простому дерев’яної труні. Continue reading →

ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИК АФАНАСІЙ, ІГУМЕН БРЕСТСЬКИЙ

Posted on by

Пам’ять 5 / 18 вересня

«О, якби вірно зважені були крики мої, і разом з ними поклали на ваги страждання моє! Воно вірно перетягнуло б пісок морів!» (Іов 6:2-3) – міг би згадати слова багатостраждального Іова преподобний мученик Афанасій, ігумен Брестський, що боровся мечем духовним за православну віру, гнаний і вбитий відступниками, синами неправди.

Преподобний мученик Афанасій народився біля 1595-1600 року в небагатій православній родині, імовірно, що зубожіла шляхтича (судячи з тому, що служив майбутній ігумен учителем при дворі магната). Можливо, він був з родини міського ремісника – як сам на те вказує в мемуарах, називаючи себе «нендзим Человеком, простым, гарбарчиком, калугером убогим». Як це часто буває, у нас немає відомостей ні про місце народження, ні про мирське ім’я святого; невідомо також, чим є ім’я «Пилипович» – прізвищем або по ім’ям по батькові. Continue reading →

ПРЕПОДОБНІ АНТОНІЙ І ФЕОДОСІЙ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКІ

Posted on by

Пам’ять 2/15 вересня

Ви – світло світу. Не може сховатися місто, яке стоїть на верху гори. І не запалюють світильник,щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить всім у домі. Так нехай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного.

Мф. (5:14-16)

Засновник Києво-печерської лаври святий Антоній народився на початку XI століття в місті Любечі (поблизу Чернігова) і в хрещенні був названий Антипою. З юних років він відчув потяг до вищого духовного життя і наважився йти на Афон. В одній з обителей Афона він прийняв постриг і почав усамітнене життя в печері біля цього монастиря, яку досі показують. Коли він здобув у своїх подвигах духовну досвідченість, ігумен дав йому послух, щоб він йшов на Русь і насадив чернецтво в цій новопросвіченій християнській країні. Антоній покорився. Коли преподобний Антоній прийшов до Києва, тут було вже декілька монастирів, заснованих за бажанням князів греками. Але святий Антоній не обрав жодного з них, оселився в двосажневій печері, викопаній пресвітером Іларіоном. Це було в 1051 р. Тут святий Антоній продовжував подвиги суворого чернечого життя, якими славився на Афоні: їжею його були чорний хліб через день і вода в дуже помірній кількості. Незабаром слава про нього рознеслася не лише по Києву, але і по інших руських містах. Багато хто приходив до нього за духовною порадою і благословенням. Деякі стали проситися до нього на проживання. Першим був прийнятий Никон, саном ієрей, другим преподобний Феодосій. Continue reading →

ЦЕРКОВНЕ НОВОЛІТТЯ: ЗАГАЛЬНА ІСТОРІЯ ТА БОГОСЛУЖБОВА ТРАДИЦІЯ КИЇВСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я

Posted on by

1. Історія святкування

Свято церковного Новоліття встановлений святими отцями I Вселенського собору, які визначили починати з 1 вересня (за новим стилем – 14 вересня) числення церковного року.

Це визначення Святих Отців пов’язано з тим, що імператор Костянтин Великий, здобувши 1 вересня 312 року перемогу над Максентієм, дарував християнам повну свободу сповідувати свою віру. Саме тому, Отці Першого Вселенського Собору, які відбувся в 325 році,  на згадку про це визначили починати Новий рік з 1 вересня, як дня, який був початком «свободи християнської». Continue reading →

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНО-ЦЕРКОВНИЙ РУХ НА ВОЛИНІ

Posted on by

Протягом 20 – 30-х рр. ХХ ст. православна церква на Волині знаходилась у важкому становищі. Вона зазнавала тиск з боку польської влади та римо-католицької церкви, що зумовило рух за незалежність та українізацію церкви.

Сучасні вітчизняні вчені чимало уваги приділяють українізаційному процесу зазначеного періоду. Це, зокрема, праці В. Борщевича [1], І. Власовського [3], М. Кучерепи [9], Н. Стоколос [15], Б. Савчука [14], які висвітлюють історію та характер національно-церковного руху на Волині. Відомим організатором церковного руху був А. Річинський. Науковці А. Ко-лодний, А. Гудима та О. Саган опублікували ряд робіт, присвячених діяльності й творчій спадщині А. Річинського. Проте недостатньо висвітленою проблемою залишається діяльність А. Річинського щодо українізації православної церкви на Волині в міжвоєнний період. Тому метою роботи є спроба висвітлити участь А. Річинського у проведенні Луцького з’їзду 1927 р. та простежити хід церковного з’їзду в процесі українізації релігійного життя на Волині. Continue reading →

ПРЕПОДОБНИЙ ІОВ ПОЧАЇВСЬКИЙ (ВІДШУКАННЯ МОЩІВ)

Posted on by

Пам’ять 28 серпня/10 вересня

Після татарської навали вся Україна була спустошена й розорена, майже збезлюділа. Через сто років її звільнило білоруське військо Великого Князівства Литовського під предводительством благовірного князя Ольгерда

В 1559 р. приїхав на Волинь грецький митрополит Неофіт і привіз із собою чудотворну ікону Божий Матері. По голосу Господа він залишив її в будинку благочестивої поміщиці Ганни Гойської.

В 1596 р. над православною вірою, по промислу Божому, вибухнула страшне біда: справа була в тім, що, переслідуючи православних, польський уряд намагався зробити так, щоб єпископські кафедри заміщалися особами не стійкими в православ’ї, і ці єпископи погодилися визнати владу папи на соборі, скликаному в Бресті. Continue reading →

ПРЕПОДОБНИЙ СВЯЩЕНОМУЧЕНИК КУКША І ПРЕПОДОБНИЙ ПИМЕН ПІСНИК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКІ

Posted on by

Пам’ять 27 серпня / 9 вересня

Преподобний священомученик Кукша і преподобний Пимен Пісник були ченцями Києва-Печерського монастиря та відійшли до Господа в один день – 27 серпня (після 1114 р.).

Преподобний священомученик Кукша проповідував у в’ятичів у часи святителя Феоктиста, єпископа Чернігівського (1113-1123; пам’ять 5 серпня). В’ятичі, серед яких проповідував і прийняв кончину преподобний священомученик Кукша, жили по річці Оці, займали місцевість Орловської і Калузької областей. Вони були язичниками. Преподобний Нестор Літописець (пам’ять 27 жовтня), описуючи в’ятичів, обурювався їх мерзенними звичаями і додавав, що вони так живуть «навіть і до нинішнього дня», залишаючись незнайомими з Законом Божим і творячи свій закон. Continue reading →

ОСЕРЕДОК ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ’Я НА ВОЛИНІ

Posted on by

Історія Православ’я на Волині, міста Луцька – нерозривно пов’язана з діяльністю Луцького Хрестовоздвиженського братства. Виникнення його диктувалося особливими умовами, які склалися у той час на західноукраїнських землях, що в 1569 році за Люблінською Унією між Литвою та Польщею відійшла під протекторат останньої. Жорстка політика тотального окатоличення, полонізація українського населення, яку проводила Польща, або як вона тоді називалась Річ Посполита, призвела до руйнівних наслідків: православна віра переслідувалась, а православних позбавляли громадянських прав.
Зрадивши своїй православній вірі український єпископат, з корисливих міркувань, в 1596 році пішов на унію з католицькою Церквою проти волі православного населення. В зв’язку з цим наступ на права і свободи православних українців значно посилився: православні храми нищились, перебудовувались під католицькі, діяльність православної Церкви обмежувалась.  Continue reading →

ПРЕПОДОБНИЙ АВРААМІЙ КИЄВА-ПЕЧЕРСЬКИЙ, ПРАЦЬОВИТИЙ

Posted on by

Пам’ять 21 серпня / 3 вересня

Преподобний Авраамій, працьовитий, Києва-Печерський. На старовинній іконі Печерських чудотворців Антонієвій печери преп. Аврамій названий ігуменом; точно з тим же саном відомий він у старовинних святцях Києва-Печерської лаври. Якщо так, то він у 1396 р. поховав біля труни преподобного Феодосія князя Скірігайла – Іоана, убієнного слугами у Вишгороді. Continue reading →

ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА НА ВОЛИНІ У 30-Х РОКАХ ХХ СТ.

Posted on by

Волинь у 30-х рр ХХ ст. перебувала у складі Другої Речі Посполитої, в якій домінуючою релігією був католицизм. Волинський край же споконвічно був православним. Постає питання: яким шляхом розвивалася державна політика Другої Речі Посполитої стосовно православної церкви на Волині? Другій за чисельністю після Римо-Католицької Православній церкві належало зайняти своє місце в політичній системі міжвоєнної Польщі.

Для тогочасної Волині Православ’я було однією із форм національного життя. Цю обставину усвідомлювала польська влада. Крім того, основна маса духовенства мала проросійські настрої, що загрожувало державності Польщі. Тому польській державі довелось маневрувати між наростаючим українським національно-церковним рухом та реакційним духовенством і керівництвом Церкви, щоб перетворити її спочатку на лояльну до існуючого устрою, а згодом і на підтримуючу силу. Перевага тієї чи іншої політичної течії в Польщі змінювала лише акценти церковної політики, мета ж залишалась одна – перетворити православних українців на лояльний до існуючого ладу елемент шляхом державної, церковної та національної асиміляції.[1] Continue reading →