Пам’ять 16 / 29 вересня
На іконі «Подивись на покору мою» Пресвята Богородиця зображена зображена сидячою і в короні. У правій руці Вона має скіпетр, а лівою підтримує Богонемовля, що стоїть на Її колінах. Богонемовля правою рукою торкається до Її щоці, а в лівій тримає невелику кулю- символ влади над світом.
Вперше ікона Божої Матері «Подивись на покору мою» явилась в 1420 році на Кам’яному озері у Псковській області, близько міста народження святої Київської княгині Ольги. Ця подія відбулася в розраду і підбадьорення псковичів в період великого лиха, «морової пошесті» (голоду та епідемії), яке вибухнуло тоді в Псковської землі. Тоді з правого ока Богородиці почала струменіти кров. Таким чином Пречиста Діва дала псковичам знак – вона сумує про них і готова поспішити на допомогу.
У Псковській літописі зустрічається згадка про цей образ: «В літо 6934 (1426), тієї ж осені, було знамення від ікони святої Богородиці, на Камені озері, у Василя у двору: йшла кров з правого ока, і на місце капала, де стояла , і на шляху йшла кров, як везли від ікони в обрусі, як в Псков проводили ікону Пречистої, місяця вересня в 16, на пам’ять святої великомучениці Євфимії». Ікона була перевезена в Псков. З нею почали здійснювати Хресні ходи і підносити старанні молитви про припинення лих. Заступництвом Богоматері морова пошесть припинилося. З тих пір чудотворний образ став зберігатися в соборному Троїцькому храмі Пскова. У пам’ять цього перенесення, святкування на честь ікони було встановлено 16/29 вересня.
Стародавній образ «Подивись на покору мою» не дійшов до наших днів. У XIX столітті вже не зустрічається згадок про давньою ікону, що знаходилася у Троїцькому соборі.
Списків ікони «Подивись на покору мою» відомо небагато. Один з них прикрашає нині головний храм Київського Свято-Введенського чоловічого монастиря. Пресвята Богородиця прославила його багатьма благодатними знаменнями і чудесами.
Історія написання Київської копії ікони «Подивись на покору мою» досить цікава.
За переказами, ікона ця була написана якоюсь княгинею, яка пішла в монастир, де прийняла схиму з іменем Марія. Вона не тільки мала мистецький талант, але і несла невидимі світу аскетичні подвиги, за що Господь удостоїв її написати Лик Своєю Непорочної Матері. Жінкам не дозволяється дотикатися до мощів, але цієї іконописці, за особливим дозволом найвищих духовних осіб, було таке право даровано. Вона писала ікону кісточкою від мощів, умочуючи її у фарби, замішані на святій воді. Весь цей час схимниця нічого не їла, крім Св. Христових Тайн, і творила Ісусову молитву. У серці своєму вона просила Господа, щоб кожен, хто буде молитися перед цією іконою, отримував угамування своїх скорбот, позбавлення від потреб.
Перед революцією ікона зберігалася у одного протоієрея; коли отця заарештували, перейшла до сина. Той побоявся зберігати релігійну реліквію в умовах терору і подарував її матушці Феофаніі. У той час вона була послушкою Введенського монастиря, у сім років вступивши до обителі, де в чернечому чині служила Богові її тітка.
Коли в 1961 р. обитель розігнали, багато черниць переселилося у Флорівський монастир на Подолі. Цей монастир теж намагалися закрити, але ігуменя Анимаїса відмовилася підписати документ: «Краще руку мені відрубайте». Блаженної Ользі було видіння, як над обителлю кружляли чорні ворони, потім все в Лавру полетіли. Печерську твердиню закрили, а Флоровський встояв. Тут більше тридцяти років і трудилася черниця Феофанія.
Святий образ вона забрала з собою. Ікона велика, храмова, на важкій кипарисової дошці, проте матінка як пушинку перенесла її в заплічному мішку на нове місце проживання. «Як ви її носите?» – Дивувалися люди. «Не я її ношу, вона мене носить».
Перше чудо ікона явила ще у Флорівському монастирі: зцілення глухонімий дівчинки. Поки дорослі ходили по справах, дитина чекала їх у келії. Повернувшись, вони виявили, що хвора німотою від народження дитина розмовляє і чує. «Тьотя на мене дихнула»,- як могла, пояснила дівчинка, кивнувши на Пречисту Богородицю.
За п’ять років до смерті господиня ікони прийняла схиму з іменем Феодори. Коли 89 років від роду вона відійшла до Господа, Введенські черниці, котрі доживали вік у Флорівському, почали радитися, що робити зі святинею? І одностайно вирішили, що місце їй у Введенської обителі. Так Цариця Небесна повернулася в Свій дім, вводячи з Собою в храм спочилу на Неї благодать.
Через деякий час люди помітили, що ікона ніби потемніла: Після святкової Служби Божої її урочисто проводили на реставрацію. Нести зі склом було важко, вирішили зняти кивот. Подив присутніх не було меж! Ікона залишилася, як була, фарби свіжі, чисті – замутилося тільки скло, що покривало ікону. На ньому, строго по контуру, немов легкими крейдяними штрихами відбився силует Богоматері з Немовлям. Найдивовижніше, що зображення на склі виявляє собою негатив: темні місця-білі обличчя, руки, складки – темні.
Випробувала скорботу в земному житті, Пресвята Богородиця чує німи крики наші і складає їх у серці Своєму, одне зітхання, жодна сльоза людська не заховається від нашої Заступниці. Ми кличемо:»Пресвята Богородице, спаси нас», тому що знаємо силу Її молитви, яку Спаситель по любові до Неї тут же виконує.
На честь ікони «Подивись на покору мою» написаний Акафіст, тропар і кондак.
підготував прот. Сергій Горбик.