У попередні роки, тижні і навіть останніми днями я не раз спостерігав – і одного разу навіть підтримав різноманітні засудження Московського Патріарха – його проповідей та вчинків – як єретичних. Ідеологія «Русского миру» була засуджена як неправославна та єретична. «Наказ» Всесвітнього Російського Народного Собору було охарактеризовано як спотворення віровчення. І [літургійне] вшанування патріарха Кирила було поставлене під питання. Все перераховане вище справедливо та обґрунтовано обговорювалося, зокрема, і моїми близькими друзями по всьому світу. І хоча я жодною мірою не виступаю проти своїх колег, які прагнуть вирішити проблему немислимої деградації, до якої може дійти Православна Церква, я все ж таки запитую себе, чи є такий підхід єдиним чи найкращим. Було б гідно, якби православні єпископи засудили Московського Патріарха вольовим соборним рішенням. Так само було б гідним похвали, якби серед православних християн виникла мужня ланцюгова реакція протесту чи захисту від деспотичного пастиря, який сам заблукав (Пс. 118:176). Але коли саме полювання за єрессю стає важливою справою чи бодай має сенс? Continue reading →