ВІЛЕНСЬКА ОСТРОБРАМСЬКА ІКОНА БОЖОЇ МАТЕРІ

Пам’ять 26 грудня/8 січня

У православних храмах стародавнього білоруського міста Вільня, у числі святинь, що прикрашають стіни і вівтарі древніх і церков та костелів, знаходиться кілька ікон, які в давнину були надбанням Грецької церкви та її послідовників, як у межах Київської Русі так і поза нею.

Однак жодна зі святинь не користується таким шануванням серед населення як Східної, так і Західної Церкви, що не оточена такою благоговінням, як Віленська східна ікона Благовіщеня Пресвятої Богородиці, що знаходиться у Вільні в каплиці на Гострих Воротах і іменована «Остробрамською», поклоніння якої є найбільшим щастям і радістю для всякого віруючого у Всемогутнього Господа. Continue reading

СВЯТИТЕЛЬ ДИМИТРІЙ (РОСТОВСЬКИЙ). СКАЗАННЯ ПРО ПОКЛОНІННЯ ВОЛХВІВ

Коди Ісус народився у Віфлеємі Юдейському, у дні Ірода-царя, тоді волхви зі Сходу прийшли. Не з одної якоїсь східної країни, але з різних, як же показується в Отців святих, — різне про них оповідають. Одні-бо говорять, що вони були з Персії, — це святий Золотоустий, Кирило Олександрійський, Феофілакт та инші. Через те, що в той час найславніше було учення звіздарське. І не міг ніхто у них царем бути, якщо спершу звіздарства навчений не був. Інші ж думають, що вони були з Аравії, — це святий мученик Юстин, Кипріян, Єпіфаній. Через те, що та країна вельми багато мала золота, ладану і смирни (мира). А ще инші думають, що з Ефіопії ті були, адже звідти прийшла колись цариця Савська, тобто Ефіопська, в Єрусалим слухати премудрість Соломонову, що був, за Ієронімовим розумінням, прообразом теперішньої події, тобто приходу волхвів до мисленного Соломона — Христа, що є Божою Премудрістю. Але і Давид говорить: «Ефіопія наперед дала руку свою Богові». Continue reading

СВЯТИТЕЛЬ ДИМИТРІЙ (РОСТОВСЬКИЙ). СЛОВО НА РІЗДВО ХРИСТОВЕ

Коли Спасителевий у світ був прихід, небесний Благовісник пастирям Вифлеємським дає знамення — немовля пеленами сповите і в яслах покладене, каже-бо: «Народився вам днесь Спас, і ось вам знамення — знайдете немовля, сповите у яслах». Подумав би хтось, що не велике це знамення — бачити немовля сповите, як звично є для кожного, що в світі народжується, — немовляті бути сповитому. То було б більше знамення, якби ангел замість свідчення і точного про Різдво Христове завірення подав щось незвичайне: як же волхвам зірку на сході чи як Сивілла Августові показала в сонці Діву, що немовля на руках тримала. Проте якщо хтось захоче приглянутися умовим оком до таїнств, що здійснюються в тому сповитому немовляті, побачить і пізнає, що більше це знамення, як вістка про Різдво Спасителеве, від ангела пастирям сказана, — немовля сповите, що лежить у яслах. Це-бо те немовля, народження якого засіяло світові світлом розуму — ясніше від зір і сонця. І пелени його від хмар ширші, і ясла — від Небес просторіші, в них же лежить неохопний Христос Бог. Звернімо ж умові очі наші на дитинство Христове, Який віки сотворив і від віків приготував нам спасіння. Він, щоб зношеність єства нашого оновити, немовлям на землі з’явився. «Знайдете, — каже, — немовля». Continue reading

СЮЖЕТ ПОКЛОНІННЯ ВОЛХВІВ У СТАРОДАВНЬОЇ БІЛОРУСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ІКОНІ

Різдво. Поклоніння волхвів. 1-а пол. XVI ст. З дер. Дрісвяти Вітебської обл.

У вівтарному і монументальному живопису подія Різдва Христового часто зображується як поклоніння волхвів. Найбільш древнім і досконалим втіленням такого сюжету в білоруському церковному мистецтві є ікона «Поклоніння волхвів» (XVI ст.) З Петропавлівської церкви в Дрісвяти (Браславського району).

Вона займає виключно важливе місце в історії білоруської ікони як фактично єдиний зразок загубленою під час «невідомої війни» з Москвою 1654-1667 рр. гілки білоруського православного іконопису, в якій вплив мистецтва європейської готики і ренесансу віддзеркалені найбільш виразно.

В основу ікони Різдва покладено свідоцтво Євангелія від Матвія про трьох мудреців, що прийшли до Віфлеєму вклонитися Немовляті-Христу: «Коли ж Ісус народився у Вифлеємі Юдейському у дні царя Ірода, волхви  зі сходу прийшли до Єрусалима, кажучи: де є народжений Цар Юдейський? Continue reading

КИЇВ, МАТІР ВСІХ ЦЕРКОВ РУСЬКИХ: ВИРАЖЕННЯ СТАРОДАВНЬОГО ЕКЛЕЗІОЛОГІЧНОГО ПРИНЦИПУ

Автокефалія місцевої (локальної) православної церкви завжди встановлювалася на підставі Апостольського 34-го Канону.

Західні християни ніяк не можуть збагнути і досі, що Православна Церква за своїм устроєм не нагадує ту піраміду, якою є, власне, Римо-католицька церква, ухвали якої приймаються виключно у її центрі, яким є місто Рим. Однак було б єрессю сказати, що у православній церкві відсутній центр, і за своєю структурою вона являє собою децентралізовану, тобто акефальну організацію, не маючи свого глави. Якщо католиків запитують, хто є главою Церкви, вони завжди кажуть: «Папа Римський». Православні ж на те ж питання дають відповідь: «Глава Церкви Господь наш Бог і Спаситель Ісус Христос. «Православна Церква має тільки один харизматичний центр, свого Главу, Яким є Христос; і тільки в одному сенсі: Святий Дух, нероздільний з Сином завжди діє спільно і роздільно з Ним, – Він проявляється у Вселенських Соборах, місцевих і обласних синодах і через пророчого Духа Своїх святих, які утвердили своє життя після виникнення церкви (еклесії). «Бо благодать і дар, що є у Трійці, даються від Отця через Сина в Дусі Святому» «Неможливе наділення даром в нас, крім в Дусі Святому. Все, що відбувається і діється, -то через Слово і Дух». «Дух дійсно невіддільний від Сина» – так вчить нас великий Афанасій Олександрійський. Continue reading

РОЗДУМИ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО СВЯЩЕНИКА. ПРО ЄДНІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Сьогоднішні події котрі відбуваються в нашій Українській державі на моє переконання допомагають нашим людям стрепенутися від байдужості і щось справді робити для об’єднання як у політичному так і в церковному житті. Адже пора уже «не розкидати а збирати каміння».

Віриться, що православні українці підтримують об’єднання українських церков у єдину Помісну Церкву. Адже все більше людей нині розуміє, що нашим ворогам удався план під девізом: «Діли і владарюй». Continue reading

СОБОР КРИМСЬКИХ СВЯТИХ

Пам’ять 15/28 грудня

Сьогодні, коли черевик московського окупанта топче українську землю, коли православні українці в окупованим Криму терплять наругу, святкування Собору Кримських Святих набуває особливого значення.

Історія християнського Криму нерозривно зв’язана з історією Київського Православ’я. Уже в першому, апостольському, столітті Слово Євангельської проповіді приніс сюди святий апостол Андрій Первозванний. До цієї ж епохи належить християнська місія священомученика Климента, єпископа Римського, прийняв мученицьку кончину в Криму, а в четвертому столітті в Криму діяло вже п’ять єпархій. Саме в древньому Херсонесі прийняв хрещення святий рівноапостольний Київський князь Володимир та поніс світло Христової віри по всій землі України. Багато святих, подвижників та святителів, подібно яскравому духовному суцвіттю прикрасили Український Крим подвигами освіти Християнського, мучеництва і сповідання. Будемо ж вчитися у них великому терпінню, вірі, любові, працьовитості. Будемо невпинно зберігати в серцях наших пам’ять про їх нетлінний подвиг: «Величаємо вас, усі святі, що в Українському Криму засяяли , і шануємо святу пам’ять вашу, бо ви моліть за нас Христа Бога нашого». Continue reading

МОВА ЦЕРКВИ І МОВА СВІТУ – ДИАЛОГ АБО КАНФЛИКТ

Іноді в мене складається враження, що вивчати традиції Церкви означає бути готовим до багатьох дивовижних відкриттів. Так я був вражений, знайшовши в творіннях свт. Григорія Богослова (+389/390 р) наступний рядок: ««Новатори»- це нерозумна назва передбачливих» [1]. Continue reading

ЗНАЧЕННЯ ВОГНЮ В ЯЗИЧНИЦТВІ ТА ХРИСТИЯНСТВІ ТА ЗАБОБОНИ ПОВ’ЯЗАНІ З НИМ

Досліджуючи язичницькі обряди можна зробити висновок, що вогонь був там невід’ємним атрибутом. «В дохристиянський період, за доби родового побуту, наші пращури в більшості віддавали своїх покійників вогню – спалю­вали, і вірили, що душі з вогнем відлітають на небо, у вирій де вічне літо, вічнозелено, високоврожайно «в месте злачнем», куди птиці, вісники неба відлітають на зиму, звідтіля приносять весну» [2, cт. 75]. Continue reading

«ПІД ТИХИЙ СПІВ І ПРИ ЗАКРИТИХ ВІКНАХ…»

Вчора, 18 грудня 2014 р., у Львові в Свято-Онуфрієвському монастирі перепоховали останки першодрукаря Івана Федоровича. Разом з ним перепоховали його сина та інших ктиторів давньої обителі.

Про це колись мріяв герой України Борис Возницький. Перепоховання пройшло тихо і спокійно. Здається, що духовенства було більше аніж мирян. Continue reading