СЛОВО В НЕДІЛЮ САМАРЯНКИ

А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне

Ін. 4:14

Нинішня неділя має устійнену назву – самарянки, але тема неділі, розпочата із середи – свята переполовення П’ятидесятниці – і провідною темою є вода – жива вода, вода безсмертя, вода премудрости. Continue reading

ЩЕ РАЗ ПРО ЦЕРКОВНІ НАГОРОДИ…

Після візиту Блаженнішого Митрополита Епіфанія на Волинь, у місцевих пабліках розгорнулися дискусії стосовно нагороджень місцевих діячів церковними відзнаками – орденами, медалями та грамотами.

Не всі вважають нагороджених достойними тих нагород.

Тож, як людина церковна, спробую пояснити ситуацію. Continue reading

СМИРЕННІСТЬ, ЗЛОВЖИВАННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: РОЗДУМИ ЩОДО СИТУАЦІЇ НАВКОЛО РПЦВУ

Насамперед, я хотіла б сказати про дві речі. У 2009-2019 роках я брала найактивнішу участь у житті Української Православної Церкви Московського патріархату (сьогодні – РПЦвУ) – від співу на кліросі та допомоги священикові-монаху в місцевій парафії під Києвом до допомоги єпископу під час міжнародних поїздок та перекладу для міжнародних екуменічних делегацій у Лаврі, митрополії та Київської духовної академії. По-друге, я є одним із авторів нещодавньої заяви проти застосування насильства при врегулюванні конфліктів між церковними громадами в Україні, яка була складена невдовзі після конфлікту між ПЦУ та РПЦвУ навколо церковної будівлі в Івано-Франківську. Я проти насильства та протиправних дій у церквах і навколо них, де б вони не відбувалися. Continue reading

КОЛИ РІШЕННЯ СОБОРІВ ПОМІСНИХ ТА ВСЕПРАВОСЛАВНИХ Є ПРИЙНЯТНИМИ ТА Є ОБОВ’ЯЗКОВИМИ ДЛЯ ЦЕРКОВНОЇ ПОВНОТИ?

Інститут Соборності у свідомості Церкви є інституційним органом, який приймає рішення щодо управління Церквою та точного формулювання її доктрин. Іншими словами, Соборність є святим духовним способом, яким безперечно визначаються віра і життя Церкви. Таким чином, забезпечується інституційна єдність Церкви, але також і її всесвітність, універсальність. Інститут Соборності, таким чином, є вираженням єдності між Помісними Церквами, а й виразом єдиної Церкви по всьому світу. Continue reading

ЖІНКИ В БІБЛІЇ

Жіноцтво — це більша частина суспільства. Про жінок написано багато. Жінка надихала художників, поетів, прозаїків, істориків, які створювали безцінні художні полотна, витвори літературного мистецтва та історичні праці. І як би «сильніша стать» не старалась підкорити, а часом навіть поневолити жінку, перетворюючи її на рабиню, вона, як той міфічний Фенікс, знову і знову встає із «попелу» недолугих людських традицій, усім своїм єством заявляючи, що вона, як і Адам, — вінець Божого творіння, рівна чоловікові і за передвічним промислом має виконувати унікальну роль, на яку нездатний чоловік, як би він цього не хотів. Створюючи Єву не із землі, а з ребра вже існуючого Адама, Творець «вмонтував» у її єство щось таємниче, що не піддається жодному дослідженню. Навіть проживши з дружиною півстоліття і більше, чоловік змушений визнати, що жінка так і залишається незбагненною для нього. Можливо, саме ця незбагненність є силою жінки, яка ховається за уявною слабкістю, що так приваблює чоловіка, робить його героєм або рабом, вельможею або невдахою. На жаль, не всі чоловіки здатні визнати, що своїми успіхами, кар’єрою і популярністю вони мали б завдячувати непомітному впливу особи, якій вони віддали своє серце, а іноді і розум. Біблія та історія відкривають, що від доброго чи поганого впливу жінки не раз залежали долі не лише окремих держав, а й великих світових імперій. Continue reading

ПРО ВЕРБЛЮДІВ ТА КОМАРІВ

Я пишу цю статтю, коли розгортаються драматичні події, пов’язані з вигнанням ченців РПЦвУ (УПЦ МП) під керівництвом митрополита Онуфрія з Києво-Печерської Лаври. Драма одночасно сумна, цілком зрозуміла та скандальна. Continue reading

ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА ВАРФОЛОМІЯ НА ПАСХУ 2023 РОКУ

+ Варфоломій

З Божого Милосердя,

Архієпископ Константинополя-Нового Риму і Вселенський Патріарх

До повноти Церкви:

Нехай Благодать, Мир і Милосердя Христа Воскреслого у Славі буде з усіма вами

Високочесні браття ієрархи,

Дорогі улюблені діти,

Дійшовши з Божою благодаттю до всеспасительного Воскресіння Господнього, через яке була знищена влада смерті і відкрилися райські браму для всього роду людського, звертаємося до всіх вас із пасхальними вітаннями та сердечними побажаннями, як ми проголошуємо клич «Христос Воскрес», який дарує радість світу. Continue reading

НЕ МОЖЕ БРАМА ПЕКЕЛЬНА НАС ЗДОЛАТИ…

«Ось ми йдемо в Єрусалим і Син Людський буде виданий первосвященикам і книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам, – сказав Ісус Христос учням по дорозі в це священне місто. – І насміхатися будуть над Ним, і плюватимуть на Нього, і битимуть Його, і вб’ють Його, але третього дня Він воскресне»

Мк. 10:33-34

Цими словами Ісус передвіщав Свої майбутні страждання на Голгофі, бо Він наперед знав усі подробиці того, що з Ним буде в Єрусалимі, але сміливо йшов назустріч найвищому випробуванню – послужити спасінню всього світу, спасінню всіх, хто живе в ньому, навіть тих, які розіпнуть Його на хресті. Continue reading

ТРАНСГУМАНІЗМ: КІНЕЦЬ ЕВОЛЮЦІЇ, АПОФЕОЗ ТІЛЕСНОЇ ЛЮДИНИ, ПІДГОТОВКА ТА ШЛЯХ ДО АНТИХРИСТА

«Той, хто не може повірити в Христа, повинен і віритиме в антихриста» (єромонах Серафим Роуз) [1]

І. Трансгуманізм: зміїне збочення

Трансгуманізм — це найновіший і, можливо, останній прояв спокуси і брехні сатани по відношенню до людини: стати Богом без Бога. «У день, коли ви скуштуєте їх, відкриються очі ваші, і ви будете, як боги» (Бут. 3:5). У своїй відмові від Боголюдини Христа заради створення зворотного, людинобога [2], ясно видно, що суть трансгуманізму є повністю сатанинською. Неозброєним оком видно зміїне збочення волі Божої та плану Бога — згідно з яким людина має стати «богом за благодаттю» — через хибну заяву про те, що вона стане Богом, змінивши людську природу. Саме це сповідують і пророки трансгуманізму. Continue reading

ПОСТ-ПАТРИСТИЧНЕ БОГОСЛОВ’Я, АБО ЗА МЕЖАМИ НЕОПАТРИСТИНОГО СИНТЕЗУ

Можливо, мені краще від початку прямо заявити наступне. На мою думку, не підлягає сумніву, що не може бути православного богослов’я, яке не звертається до отців Церкви. Що б не малося на увазі під «синтезом за межами неопатристики», не йдеться про те, щоб відійти від святих отців. Як мені здається, принципова підстава для такої заяви полягає в наступному: ми, православні, не збираємо нашу віру з підручних матеріалів, а отримуємо її і отримуємо її від апостолів саме через святих отців. Моя віра — не сума моїх уявлень про Бога, мир, Христа і так далі, вона — участь у чомусь більшому, ніж я сам, у тому, що мені було передано. Насправді мені здається, що ми, православні, згодні в цьому. Єдине, чому ми говоримо про «пост-патристичне богослов’я», — це незадоволеність, яка відчувається в багатьох колах, незадоволеність тим різновидом богослов’я, який домінував у минулому столітті. Це богослов’я іменувало само себе святоотцівським, «патристичним» або, використовуючи найпоширенішу назву, «неопатристичним». Тому слова в назві моєї доповіді «пост-патристичне православне богослов’я» слід розуміти в значенні «богослов’я за межами неопатристиного синтезу». Але є реальна небезпека того, що ми зрозуміємо, що ми прийняли неопатристичне бачення стану православного богослов’я навіть у нашому прагненні протистояти йому. Для о. Георгія Флоровського «неопатристичний синтез» був способом уникнути такого богослов’я, яке Микола Зернов назвав «російським релігійним відродженням». Флоровський дивився цього богослов’я як у кульмінацію «вавилонського полону російської церкви», яскравими прикладами якого були софіологія Соловйова, Флоренського і Булгакова. Ця позиція неявно припускає, що такі богослови, як Булгаков, не знали і не хотіли знати ні отців, ні Церкви. Як мені здається, є реальна небезпека того, що ми самі станемо так вважати і задовольняймось занадто спрощеним протиставленням, з одного боку, так званого ліберального богослов’я Бухарєва — Соловйова — Булгакова (принаймні, так його називає Поль Вальєр і під його впливом, автори), а з іншого боку, «неопатристиного синтезу». Захищаючи цей останній, ми можемо почати вважати його «постпатристичним». Проте зовсім не так, що богослови на кшталт Павла Флоренського і Сергія Булгакова не знали отців, вони зовсім не принижували їх значення для богослов’я. У своїй праці, присвяченій Євхаристії, Булгаков в такий спосіб характеризує свій метод: Continue reading