«Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю»

Мт. 5:5

Це друга заповідь блаженства, на якій Григорій Ніський завважує наступне. Слухач, можливо, скаже, що якщо слідувати розташуванню сходин, то неможливо після Царства Небесного успадкувати землю. Навпаки, якщо слово повинно було слідувати природі речей, то послідовніше було б перед небом згадати про землю, бо з неї буде і наше сходження на небо. Але якщо трохи окрилимося словом і станемо на самому хребті небесного зводу, то знайдемо там небесну землю, призначену на спадок тим, які жили доброчесно; так що не виявиться помилки в порядку слідування блаженств, за яким в Божих обітницях вони запропоновані нам, спочатку небо, а потім земля. Бо видиме небо, що стосується тілесного відчуття, в усьому саме з собою споріднене; і хоча уявляється за місцевою відстанню високим, проте воно нижче духовної сутності, до якої не може сходити помисел, якщо не омине чуттєве. Якщо ж землею називається вищий жереб, то ніскільки не дивуйся цьому: тому що до низькості нашого слуху сходить Слово і сходить до нас тому, що ми не здатні були до Нього піднятися. Тому знайомими нам виразами і словами передає Воно Божественні Таїни… Continue reading →