Мене, як то кажуть, “шляки трафляють”, коли чую від уніатів “про покликання до богопосвяченого життя”.
До богопосвяченого життя не потрібно особливого покликання, до нього покликані усі люди.
Протиставляти монашество, навіть в немонашій уніатській версії згромаджень “богопосвячених осіб” богопосвяченому життю кожного християнина є на мою думку чимось протипророднім євангельському духові Церкви Христової.
Він – не просто людина, Він ціла епоха. Про таких людей пишуть книги, встановлюють пам’ятники, їх поставляють, зберігають взірцями для наслідування. Його земна доля змогла вмістити кілька людських доль земних, а людська праця земна, залишиться доброю спадщиною Україні, Українському Православію – основою, наріжним каменем, на якому побудується те майбутнє, якого прагнемо, до якого прямуємо і в яке щиро віримо.
Сумує перш за все Львів, Київ, Полтава, Рівне, сумують Козацькі могили, сумують і моляться за спокій Його душі, безліч тих людей, які мали щастя і честь, знати Владику Митрополита Євсевія, спілкуватися з ним, чути його мудрі, досвідчені думки та поради, роздуми та дотепні жарти, завжди сповнені оптимізму та щирої української, львівської успадкованої вдачі.