На відміну від світської медицини, Церква завжди супроводжувала безнадійних, «безперспективних» хворих до самого порога смерті. Ще донедавна турбота про приречених пацієнтів скорочувалася у медиків до мінімуму: їх забезпечували знеболюючими засобами і відправляли додому. Духовна і навіть просто душевна турбота про цих людей до обов’язків медперсоналу не входили. У найскладніший підсумковий період свого життя пацієнти в більшості випадків не бачили з їхнього боку жодної участі, підтримки, хіба що медики намагалися підтримати помилкову надію пацієнта на одужання, приховували «вирок», грали в лукаву гру, що принижує гідність всіх її учасників. Людина має право подивитися смерті у вічі, зібратися з мужністю перед зустріччю з нею, не бути нею раптово викраденою. Continue reading →