ЗАГРОЗИ ВСЕЛЕНСЬКОМУ ПАТРІАРХУ З БОКУ ТУРЕЧЧИНИ ТА РОСІЇ

В основу статті покладено виступ Рокі Сісона, офіційного представника архонтів Вселенського патріархату на конференції з людського виміру, що відбулася з ініціативи Організації з безпеки та співробітництва в Європі 30 вересня – 11 жовтня 2024 року у Варшаві.

______________________________________________________________________

Ліквідація Вселенського патріархату в Константинополі та грецької православної громади в Туреччині стала б не тільки кричущим порушенням прав людини, але й надала б Росії колосальні можливості для поширення своїх імперіалістичних амбіцій та авантюризму у глобальному масштабі. Continue reading

ОНОВЛЕННЯ ВІРИ ПІСЛЯ ВІЙНИ: ЧИ ГОТОВА ЦЕРКВА В РОСІЇ СТАТИ НА ШЛЯХ ЗМІН?

Щоб поділення в тілі не було, а щоб члени однаково дбали один про одного. І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішяться.

1 Кор. 12:25-26

Відповідальність Московського патріархату за Російсько-Українську війну, що триває, є очевидною. Такою ж очевидною є криза, в якій вона опиниться після закінчення війни та падіння путінського режиму. Зливаючись із цим режимом, Московський патріархат неминуче розділить із ним наслідки його краху. Continue reading

СТАНОВИЩЕ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В ПОВОЄННІЙ РАДЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ: КРИТИЧНИЙ ОГЛЯД ІСТОРІОГРАФІЇ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX ст.

Церковна історія радянського періоду – один із напрямів сучасної історіографії, вивчення якого значною мірою залежить від політичної, національної й релігійної приналежності дослідників. Історіографію проблеми доцільно поділити на такі групи: західна історіографія, російська й російська діаспорна історіографія, українська й українська діаспорна історіографія, додатково розрізняючи праці світських і церковних істориків. Фінський дослідник радянської церковної історії Арто Луукканен пропонує виділяти окремо «до-архівні» й «постархівні» праці з радянської історії [1]. Зрозуміло, що лише «постархівні» праці українських і російських істориків, тобто праці, написані в період із кінця 1980-х pp., коли банкрутство й розвал радянської політичної системи дали могутній поштовх до наукового зацікавлення історією релігії та Церкви радянського періоду, що раніше розглядалася лише крізь призму панівних ідеологічних постулатів, мають наукову вартість. Винятком є поодинокі праці радянських соціологів, що подають здебільшого достовірний аналіз обрядового життя та релігійного досвіду радянських віруючих [2]. Continue reading

ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ХРИСТОЛОГІЇ У ВІЗАНТІЙСЬКОМУ БОГОСЛУЖІННІ

Візантійські богослужбові тексти, які вживаються в Православних Церквах, є для христології, що цікавиться історією, справжнім скарбом. Вони якнайкраще передають таємницю Боговтілення, відображаючи при цьому різні богословські суперечки, які мали місце в Церкві в першому тисячолітті. Continue reading

СУЧАСНА ЦЕРКОВНА МОДЕЛЬ ЯК ПЛАТФОРМА ОБ’ЄДНАННЯ: ДЕСПОТИЧНА АБО СОБОРНОПРАВНА?

Передмова

Проблема об’єднання Українського Православ’я вже вийшла на всеправославний рівень. Цей факт вже підтвердив приїзд в України поважної делегації Вселенського Патріархату, яка зустрілася з керівництвом усіх юрисдикцій: ПЦУ, РПЦвУ, УПЦ КП, а також Президентом Володимиром Зеленським. У цьому ряду окремим пунктом стоїть зустріч з представниками «Софійського Братства», яке переважно об’єднує проукраїнських священиків РПЦвУ та тих, хто раніше належав до цієї юрисдикції. Вочевидь, що на цих зустрічах обмірковувалася платформа на якій могло відбутися об’єднання православних в Україні або, як мінімум, розпочатися цей процес. Але коли казати про головну мету делегації Константинопольського Патріархату – це спроба початку перемов між ПЦУ та РПЦвУ, як найбільших православних юрисдикцій України. Предметний діалог між цими церквами відповідає і інтересам української влади, яка стоїть на позиції «духовної незалежності України. Саме тому був прийнятий закон № 8371 про заборону релігійних організацій, що мають адміністративно-канонічний зв’язок з країною-агресором. Continue reading

«ЛИПКІВСТВО» ЯК ДУХОВНА, КАНОНІЧНА ТА ЕКЛЕЗІОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА УКРАЇНСЬКИХ ЦЕРКОВ

«Липківство, — цебто церковна анархія, церковний революціонізм, — глибоко охопило українські маси, особливо соціялістичну інтелігенцію, охопило й наше духовенство. І хоч з Церкви Липківського на зовні фактично нічого й нікого вже не позосталося, але воно чорним вороном літає над нашою Церквою й до основ розкладає її з середини й донині… І це власне липківство сильно вдарило по чистоті українського православ’я й позбавило слави нашу Церкву», – застерігав ще в 1950 р. колишній архієпископ Холмський і Підляський, а згодом першоієрарх Української Греко-Православної Церкви в Канаді митрополит Іларіон (проф. І. Огієнко) [1]. Continue reading

ЩЕ РАЗ ПРО ТАК ЗВАНУ «УАПЦ ЛИПКІВСЬКОГО»

«Творець і батько «липківщини» Василь Липківський – це зарозумілий протестант, впертий єретик і відчайдушний церковний революціонер. Він був джерелом нової, так званої народної благодаті, потрібної свого часу більшовикам псевдо-автокефалії, богохульної висвяти єпископів, аморальних київських «канонів»»…

Це цитата професора Михайла Садиленка з його правці присвяченій автокефальному руху самосвятів 20-х років ХХ століття. Хочу тезисами описати важливі моменти вказані професором щодо антиправославного руху липківщини та його катастрофічний вплив на духовне життя Українського Православ’я. Адже, нажаль, і сьогодні в ПЦУ існують шанувальники Василя Липківського. Їх мало, але ними проводиться пропаганда руху який спотворює не просто церковну традицію, а суперечить основам церковного вчення. Continue reading

ІМПЕРСЬКА ІДЕНТИЧНІСТЬ РПЦ В ЕСТОНІЇ ТА ВІЙНА В УКРАЇНІ

Хоча повномасштабна війна в Україні принесла українському народу величезні жертви, вона мала й витверезний ефект. На Заході почали розуміти російські імперські амбіції та діяльність Російської православної церкви (РПЦ) як апологета та інструменту «м’якої сили «русского мира»» у виправданні дій російської влади. Continue reading

ЧИН ОДЯГАННЯ РЯСИ ТА КАМИЛАВКИ, АБО У ЯКІЙ МІРІ ЛЮДИНА, ЩО ПРИЙНЯЛА РЯСОФОРНИЙ ПОСТРИГ НАЛЕЖИТЬ ДО ЧЕРНЕЧОГО ЗВАННЯ

До нашого порталу звернувся один з ченців ПЦУ з питанням про статус людини, над якою здійснили чин одягання ряси та камилавки. Адже сьогодні, через певні модерністки погляди, існує думка, що така людина не вважається ченцем, тому може вільно, без жодних канонічних наслідків, покинути монастир, одружитися та жити звичайним життям мирянина. Дійсно, у деяких Православних Церквах до сьогодні ведуться дискусії щодо цього чину в світлі духовно-канонічних зобов’язань рясофорного члена чернечого братства. За порадою одного афонського ченця-богослова, ми переклали відомий твір, який підписаний «Святогірський Чернець», який найбільш повно відповідає на поставлене нам питання

Редакція «Київського Православ’я» Continue reading

АРХІЄРЕЙСЬКЕ СЛОВА В ДЕНЬ 35-РІЧЧЯ ПРОГОЛОШЕННЯ ТРЕТЬОГО У ХХ СТОЛІТТІ ВІДРОДЖЕННЯ АВТОКЕФАЛІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ

Нині виповнюється 35 років події, що стала провісником не тільки відродження самостійності Українського Православ’я від московитів, але й відродження Української Держави через 2 роки.

У світлі нинішніх подій можемо спостерегти певну провізоричність цього пам’ятного свята Преображення Господнього 1989 року у Петро-Павлівському храмі Львова, де православна громада на чолі з настоятелем митрофорним протоієреєм Володимиром Яремою – майбутнім Патріярхом Київським Димитрієм – проголосила про вихід із РПЦ та тимчасове підпорядкування Вселенському Константинопольському Патріарху Димитрію, котрий роком раніше відвідвував Львів з нагоди тисячоліття Хрещення Руси, – аж до пошуку ієрархів, що погодяться служити Богові і українському народові, а не імперським амбіціям москви. І через рік вірні УАПЦ обрали першого Патріярха Київського і всієї України Мстислава, котрий понад 100 років тому подібно до нинішніх Героїв здобував незалежність України. Певно тому Бог удостоїв його такої честі, та й, зрештою, випробування. Continue reading