Дискусії про сучасне православне християнство часто зосереджувалися на багатьох способах, якими історична спадщина та політичний контекст сформували траєкторії інституційного розвитку Православ’я, соціальної присутності та богословських відповідей на важливі питання, такі як сучасність, секуляризація, глобалізація та релігійний плюралізм, серед інші. Важливо відзначити, що реакція Православ’я на несприятливі історичні обставини, особливо у Східній Європі, зазвичай домінувала ментальністю «обложеної фортеці» — ментальністю, яка призвела до інституційної та богословської стагнації, яку нав’язали самі собі, яку, на мій погляд, можна описати як самоколонізація. Continue reading →