Коли я вступила в жіночий монастир Російської Православної Церкви Закордоном (РПЦЗ) у Франції, мене ознайомили з обмеженнями, які накладаються на сестру у т.зв. «критичні дні». Хоча їй було дозволено ходити до церкви і молитися, не дозволялося ні причащатися, ні прикладатися до ікон або торкатися антидору, ні допомагати пекти проскури або роздавати їх, ні допомагати при прибиранні храму, навіть було неможна запалювати лампаду або світильник, що висить перед іконою у своїй власній келії – це останнє правило мені пояснили, коли я помітила незасвічену лампаду в іконному кутку іншої сестри. Я не пам’ятаю щоб хто-небудь з нас намагався піддати сумніву ці встановлення, або чим-небудь обґрунтувати їх – ми просто припускали, що менструація – це вид «нечистоти», і, отже, нам треба триматися подалі від освячених речей, щоб так чи інакше не осквернити їх. Continue reading →