Дух християнської свободи – дар, який у пострадянському православ’ї сприйняли та оцінили, на жаль, не багато. Людина радянської формації, позбавлена досвіду внутрішньої свободи, здебільшого не змогла відкрити православ’я як звільнення. Скоріше навпаки, занурення у церковне життя стало зручною заміною радянської ідеології. Шлях формування пострадянської громадянської релігії, який набув тепер таких шокуючих форм, був поступовим і для багатьох далеко не очевидним. Для багатьох, але не для всіх… Continue reading
Category Archives: переклад
МИТРОПОЛИТ ПЕРГАМСЬКИЙ ІОАН (ЗІЗІУЛАС) І ЄДНІСТЬ ХРИСТИЯН
Митрополит Пергамський Іоан Зізіулас (1931-2023) протягом свого довгого богословсько плідного життя отримав безліч високих відзнак від Православних Церков та інославних, а також від академічних і світських організацій у Греції та за кордоном. Але, мабуть, жоден богослов Православ’я нашого часу не був об’єктом таких і стільки образ, як митрополит Іоанн. Я не маю на увазі добросовісну критику, яка, зрештою, становить честь і презумпцію якості грубої думки. Я маю на увазі потік неповаги та образ, які десятиліттями ллються на нього з крайніх фундаменталістських, антиекуменічних, «ультраортодоксальних» кіл. Найбільш відомий у світі православний богослов, піонер у відновленні християнської єдності, був систематично звинувачений противниками екуменізму як зрадник Православ’я саме через його ключовий внесок у діалог. Достатньо простого пошуку в Інтернеті, щоб підтвердити сумну правду цього вислову. Continue reading
ЗУСТРІЧ ХРИСТА З ЖІНКОЮ САМАРЯНКОЮ
Будь-яка зустріч із Христом дивує людей. Якщо ви не здивовані, запитайте себе, чи справді ви зустрічалися з Христом, чи ви відчували Його присутність. Це здивування не незрозуміло і не абсурдно, а цілком зрозуміло та раціонально. Це те, що відбувається, коли природне зустрічається з надприродним, відносне зустрічається з абсолютним, а минуще зустрічається з вічним.
Коли люди, охоплені страхом смерті, зустрічаються з Владикою Життя, коли творіння дивиться на свого Творцю, коли стосунки стають непорівнянні, трапляються несподівані сюрпризи. І ці несподіванки стають тим зворушливим, коли Господь упокорюється перед Своїм творінням, щоб служити йому. Справді, сюрпризи тут не обмежуються загальною природою речей, але поширюються і на окремі особливості, зокрема. Continue reading
СМИРЕННІСТЬ, ЗЛОВЖИВАННЯ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: РОЗДУМИ ЩОДО СИТУАЦІЇ НАВКОЛО РПЦВУ
Насамперед, я хотіла б сказати про дві речі. У 2009-2019 роках я брала найактивнішу участь у житті Української Православної Церкви Московського патріархату (сьогодні – РПЦвУ) – від співу на кліросі та допомоги священикові-монаху в місцевій парафії під Києвом до допомоги єпископу під час міжнародних поїздок та перекладу для міжнародних екуменічних делегацій у Лаврі, митрополії та Київської духовної академії. По-друге, я є одним із авторів нещодавньої заяви проти застосування насильства при врегулюванні конфліктів між церковними громадами в Україні, яка була складена невдовзі після конфлікту між ПЦУ та РПЦвУ навколо церковної будівлі в Івано-Франківську. Я проти насильства та протиправних дій у церквах і навколо них, де б вони не відбувалися. Continue reading
КОЛИ РІШЕННЯ СОБОРІВ ПОМІСНИХ ТА ВСЕПРАВОСЛАВНИХ Є ПРИЙНЯТНИМИ ТА Є ОБОВ’ЯЗКОВИМИ ДЛЯ ЦЕРКОВНОЇ ПОВНОТИ?
Інститут Соборності у свідомості Церкви є інституційним органом, який приймає рішення щодо управління Церквою та точного формулювання її доктрин. Іншими словами, Соборність є святим духовним способом, яким безперечно визначаються віра і життя Церкви. Таким чином, забезпечується інституційна єдність Церкви, але також і її всесвітність, універсальність. Інститут Соборності, таким чином, є вираженням єдності між Помісними Церквами, а й виразом єдиної Церкви по всьому світу. Continue reading
ПРО ВЕРБЛЮДІВ ТА КОМАРІВ
Я пишу цю статтю, коли розгортаються драматичні події, пов’язані з вигнанням ченців РПЦвУ (УПЦ МП) під керівництвом митрополита Онуфрія з Києво-Печерської Лаври. Драма одночасно сумна, цілком зрозуміла та скандальна. Continue reading
ПАСХАЛЬНЕ ПОСЛАННЯ ВСЕЛЕНСЬКОГО ПАТРІАРХА ВАРФОЛОМІЯ НА ПАСХУ 2023 РОКУ
+ Варфоломій
З Божого Милосердя,
Архієпископ Константинополя-Нового Риму і Вселенський Патріарх
До повноти Церкви:
Нехай Благодать, Мир і Милосердя Христа Воскреслого у Славі буде з усіма вами
Високочесні браття ієрархи,
Дорогі улюблені діти,
Дійшовши з Божою благодаттю до всеспасительного Воскресіння Господнього, через яке була знищена влада смерті і відкрилися райські браму для всього роду людського, звертаємося до всіх вас із пасхальними вітаннями та сердечними побажаннями, як ми проголошуємо клич «Христос Воскрес», який дарує радість світу. Continue reading
ТРАНСГУМАНІЗМ: КІНЕЦЬ ЕВОЛЮЦІЇ, АПОФЕОЗ ТІЛЕСНОЇ ЛЮДИНИ, ПІДГОТОВКА ТА ШЛЯХ ДО АНТИХРИСТА
«Той, хто не може повірити в Христа, повинен і віритиме в антихриста» (єромонах Серафим Роуз) [1]
І. Трансгуманізм: зміїне збочення
Трансгуманізм — це найновіший і, можливо, останній прояв спокуси і брехні сатани по відношенню до людини: стати Богом без Бога. «У день, коли ви скуштуєте їх, відкриються очі ваші, і ви будете, як боги» (Бут. 3:5). У своїй відмові від Боголюдини Христа заради створення зворотного, людинобога [2], ясно видно, що суть трансгуманізму є повністю сатанинською. Неозброєним оком видно зміїне збочення волі Божої та плану Бога — згідно з яким людина має стати «богом за благодаттю» — через хибну заяву про те, що вона стане Богом, змінивши людську природу. Саме це сповідують і пророки трансгуманізму. Continue reading
ПОСТ-ПАТРИСТИЧНЕ БОГОСЛОВ’Я, АБО ЗА МЕЖАМИ НЕОПАТРИСТИНОГО СИНТЕЗУ
Можливо, мені краще від початку прямо заявити наступне. На мою думку, не підлягає сумніву, що не може бути православного богослов’я, яке не звертається до отців Церкви. Що б не малося на увазі під «синтезом за межами неопатристики», не йдеться про те, щоб відійти від святих отців. Як мені здається, принципова підстава для такої заяви полягає в наступному: ми, православні, не збираємо нашу віру з підручних матеріалів, а отримуємо її і отримуємо її від апостолів саме через святих отців. Моя віра — не сума моїх уявлень про Бога, мир, Христа і так далі, вона — участь у чомусь більшому, ніж я сам, у тому, що мені було передано. Насправді мені здається, що ми, православні, згодні в цьому. Єдине, чому ми говоримо про «пост-патристичне богослов’я», — це незадоволеність, яка відчувається в багатьох колах, незадоволеність тим різновидом богослов’я, який домінував у минулому столітті. Це богослов’я іменувало само себе святоотцівським, «патристичним» або, використовуючи найпоширенішу назву, «неопатристичним». Тому слова в назві моєї доповіді «пост-патристичне православне богослов’я» слід розуміти в значенні «богослов’я за межами неопатристиного синтезу». Але є реальна небезпека того, що ми зрозуміємо, що ми прийняли неопатристичне бачення стану православного богослов’я навіть у нашому прагненні протистояти йому. Для о. Георгія Флоровського «неопатристичний синтез» був способом уникнути такого богослов’я, яке Микола Зернов назвав «російським релігійним відродженням». Флоровський дивився цього богослов’я як у кульмінацію «вавилонського полону російської церкви», яскравими прикладами якого були софіологія Соловйова, Флоренського і Булгакова. Ця позиція неявно припускає, що такі богослови, як Булгаков, не знали і не хотіли знати ні отців, ні Церкви. Як мені здається, є реальна небезпека того, що ми самі станемо так вважати і задовольняймось занадто спрощеним протиставленням, з одного боку, так званого ліберального богослов’я Бухарєва — Соловйова — Булгакова (принаймні, так його називає Поль Вальєр і під його впливом, автори), а з іншого боку, «неопатристиного синтезу». Захищаючи цей останній, ми можемо почати вважати його «постпатристичним». Проте зовсім не так, що богослови на кшталт Павла Флоренського і Сергія Булгакова не знали отців, вони зовсім не принижували їх значення для богослов’я. У своїй праці, присвяченій Євхаристії, Булгаков в такий спосіб характеризує свій метод: Continue reading
ФІЛОСОФІЯ, НАУКА, БОГОСЛОВ’Я
Питання про взаємини філософії, науки та богослов’я невичерпне і стосується різних періодів часу. Наприклад, у Стародавній Греції ці три реальності, тобто філософія, наука та богослов’я ототожнювалися, а часом їх відокремлювали один від одного.
Це питання буде коротко викладено, оскільки воно стосується не лише відносин між ними, а й відносин між людьми, які працюють у цих галузях. Continue reading