Перед початком літургії, вранці в призначений час священнослужителі, підготувавшись напередодні до служіння Божественної літургії, приходять до храму і, ставши перед царською брамою, тричі осіняють себе хресним знаменням, здійснюючи три поклони, і читають вхідні, тобто підготовчі до вчинення літургії, молитви
Проскомидія (чин ІХ сторіччя)
Священик бере від диякона проскуру на дискосі та копієм наносить на проскуру хрест зі словами: Continue reading
Одна з наймеш досліджуваних сторінок історії Київського Православ’я є його літургійна традиція. Адже більшість дослідників стоїть на позиції відомого дослідника о. Олександра Шмемана: «Відзначимо відразу, що Русь прийняла «готове» Православ’я і в ту епоху, коли в самій Візантії були захисні настрої, прагнення все з вести до старовини, до готового зразка, вони боялися щось порушити в древніх «переказах»»[1, гл.7, ч.2, електронний варіант]. Це бачення літургійної традиції зосереджує нашу увагу тільки на трьох літургіях візантійської традиції. Continue reading
Сьогодні, дорогі брати і сестри, ми з вами чули євангельську розповідь про сотника, який, хоч і був поганин, але з повагою та острахом, зі страхом Божим промовляв до Ісуса. І слово Боже зцілило його слугу. Коли Ісус увійшов в Капернаум, приступив до нього сотник і благав його, кажучи: «Господи! Мій слуга лежить удома розслаблений і мучиться тяжко… Озвався сотник і сказав Йому; «Господи! Я не гідний, щоби ти увійшов під мою крівлю; скажи тільки слово, і одужає слуга мій» (Мт.8:5-8). Сучасна людина має дуже розвинений розум, вона обдарована різними Божими дарами; з яких перше місце посідає мова. Якби не мова, то людський розум не зміг би дійти до такого розквіту, до якого він дійшов. Тобто нам теж дано таке ж слово, яке може зціляти, а може й нищити, може навертати людину до Бога, а може привести до погибелі. Continue reading
В 2011 році ми святкували не тільки 90 років від дня утворення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) на чолі з митрополитом Василем Липківським, а й 70-ліття декрету Варшавського митрополита Діонисія (Валединського), який став першим кроком на шляху до організаційного оформлення УАПЦ як помісної церкви з канонічним єпископатом в період Другої світової війни. Ювілейні дати спонукають глибше проаналізувати історичні міфи і стереотипи про український автокефальний рух. Навколо нього сформувались як радянські пропагандистські кліше («УАПЦ — вірна прислужниця фашизму»), так і церковні міфи («УАПЦ — неканонічне, розкольницьке, самосвятське угрупування»), які й дотепер продовжують тиражувати некомпетентні автори. Continue reading
Кондак 1
До пречесного божественного пояса Твого, Богородиця, з благоговінням припадаючи, наповнюємось просвітлення і благопахощами миру всеосяжного, але знаючи Тебе, Діво як джерело благодаті премудре, що силою його нас переповнюєш, Непорочна, співаємо: Радуйся, пояс пречесний.
Ікос 1
Ангели невидимо пояс Твій святий, зі страхом оточили, Юначка, ми ж, на землі народжені, з вірою припадаємо до нього, освячення приймаючи, і в благоговійні співаємо: Continue reading
Якийсь авва з Геронтікону говорив: «Я – не монах, але бачив справжніх ченців». Ось чому я перебуваю сьогодні серед вас. На основі побаченого мною я спробую сказати кілька слів про те, хто він, православний монах, і про тісний зв’язок між нами, літургійним життям монастирів і особистим досвідом святих аскетів. Continue reading
Однією з найбільш цікавих сторінкою історії Київського Православ’я є історія канонізації і церковного шанування святої преподобної Єфросинії Полоцької. Хоча білоруські дослідники не раз писали про її канонізацію ще в XII ст. [1, ст. 10], деякі російські історики піддають сумнівам вшанування преподобної Єфросинії вже під час Київської Русі (і Полоцького князівства) і відносять його на більш пізній час – максимум до кінця XVI – початку XVII ст.ст. При цьому вони спираються на те, що на Московських Помісних соборах 1547 і 1549 років офіційного визнання канонізації преподобної Єфросинії не відбулося, а служба святий була затверджена РПЦ лише відносно недавно – в 1893 році [2, ст. 22]. Continue reading
«Найбільше й найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духа, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування» [1]. Мова визначає не лише національний характер людини, але й є своєрідним генетично кодом зв’язку поколінь. Стародавній Волховник застерігає: «Не цурайся Роду свого, його Звичаю та Мови; бо рідна Мова і Звичай зберігають енергію нації». Українська мова, — це найкоштовніше надбання українського народу, його найбільший духовний скарб, у якому народ виявляє себе творцем, передає нащадкам свій досвід і мудрість, перемоги і славу, культуру і традиції, думки і сподівання. Continue reading
Скрізь чуємо тривожливі запити: чому Українські Церкви не поєднаються? Скрізь бачимо ніби гаряче бажання: нехай наші Церкви поєднаються! Але ці запити чуємо головно серед вірних, — серед Духовенства підіймаються вони мало. І всі ці запити й побажання позостаються голосом вопіющого в пустині, — Церкви не єднаються, навпаки, церковний хаос усе побільшується. Які ж тому причини, які перешкоди поєднатися? Перешкод цих не мало. Continue reading
8 червня 2015 року в приміщенні залу засідань Київської православної богословської академії на території Михайлівського Золотоверхого монастиря відбулося спільне засідання Комісій для ведення діалогу Української Автокефальної Православної Церкви з УПЦ Київського Патріархату і Української Православної Церкви Київського Патріархату з УАПЦ. Continue reading