Мені вже все одно чи Папа має більш проросійську позицію як у бесіді з єзуїтами 16 травня 2022 р., чи більш проукраїнську як у бесіді з Мариновичем і Колядою днями. Проблема ось у чому. Папа відмовся від християнського соціального вчення, яке засуджує тероризм як абсолютне зло і засуджує феномен терористичних держав, називає обов’язком боротьбу з тероризмом.

Папа замість соціального вчення у питання війни і миру став спиратися на власні гадки, на власні переживання. Це було помітно мені ще в Енцикліці «Всі брати». Наголос на тому, що треба приймати будь кого Іншого, яким би не був Інший, став шляхом в нікуди, якщо ми не можемо зупинити Іншого, коли він став злочинцем. Повага до злочинця має бути в тому, що ми вважаємо його повнолітнім і відповідальним за свої вчинки, а тому за вчинене зло має бути покарання. Якщо ми вважаємо, що злочинець ще колись цивілізується, християнізується, олюдниться і тому тепер треба терпіти від нього будь які злочини – то це шлях, на якому ми не поважаємо ні його людську гідність, ні власну людську гідність. І це шлях, на якому ми в ніщо перетворюємо людську гідність жертв. Continue reading →