Кожен християнин повинен дбати про свій духовний ріст, який забезпечує гармонію духовного і тілесного. Але коли наші душі й тіла кишать гріхами та пороками, як мертвечина червами, то цього досягти без постійного сповідування своїх гріхів неможливо. І тому в людини, яка живе внутрішнім духовним життям, тема сповіді стоїть на першому плані, адже тільки в боротьбі з пристрастями і гріхами можна постійно вдосконалюватись і, як сказав апостол Павло, переходити від силу в силу, тобто, спасатись у життя вічне. Але як принести Богу сповідь, аби вона була і очищувальною, і зцілюючою, і спасительною? Слово „сповідь”, як духовна дія, яка означає словесне визнання перед Богом своїх гріхів, має той же корінь, що й слово „сповідувати”, отже, визнавати догмати віри. Тобто, ці два поняття настільки тотожні, що й означаються однокорінними словами. Християнин, котрий не сповідується, або сповідується формально, лиш би бути допущеним до причастя Тіла та Крові Христових, уже є неправдомовцем, який із допомогою лукавства намагається заволодіти Христом. Continue reading →