Сутність християнського благочестя полягає в тому, щоб вірувати в Єдинородного Бога, Який є істина й істинне світло, і сила Божа, і життя, що Він істинно є все те, що про Нього говориться, як інше, так і раніше іншого те, що Він – Бог істинний, тобто Бог за істинною завжди сущий таким, яким думаємо про Нього і чим іменується; і ніколи не був не сущим, і ніколи не міг бути таким; Якого буття тим, що Він є за сутністю, недоступне ніякому способу осягнення і цікавості. Нас же, як говорить слово премудрості (Прем. 13:5), приводить до пізнання цього буття велич і краса творінь через деяку схожість з тим, що пізнається, тобто даруючи тільки віру (в це буття) через вказівку на його дії, а не знання. Отже коли ця думка твердо тримається всіма християнами, які достойні цього імені, які навчені законом не поклонятися нічому, що не є істинний Бог, а поклонятися Самому Єдинородному Богу, і які сповідують, що Він істинно, а не лжеіменно є Бог. Благочестиве сповідання вважає догматом віру в Єдинородного Бога – «нехай всі шанують Сина, як шанують Отця»(Ін.5:23). Continue reading →