Хто щиро усвідомлює ушкодження своєї природи, розлад душі, свою гріховність, провину перед Богом, той не може довго залишатися спокійним спостерігачем свого жалюгідного стану. Через небезпеку загибелі в такому стані, грішник робить все можливе, щоби вийти з гріховного стану, від темряви гріховної повернутися до світла Божого.

Найглибшу і найпотаємнішу скорботу породжує в людині думка, що людська взаємна любов у порівнянні з невичерпною любов’ю Господа, є нікчемною, що вона любить Господа занадто слабко. Любов, яка є спів розмірною до почуття нашої провини і милосердя Божого, є ідеєю істинного покаяння. Без неї покаяння не може ані очистити наших гріхів, ані виправити наше життя, ані примирити нас з Богом. Але, наприклад, архієпископ Антоній Храповицький стверджує, що в людському житті не все дихає любов’ю, але все закликається до любові Христом [Храповицкий А, архиеп. Полное собрание сочинений. Т.2. - СПб., 1911.  с.345].  Continue reading →