ВІЗАНТІЙСЬКА ТРАДИЦІЯ У БІЛОРУСЬКОМУ МИСТЕЦТВІ ІКОНОПИСУ XV СТОЛІТТЯ

Успіння Пресвятої Богородиці.     XV ст.

Особлива роль Білорусі у становленні та розвитку іконопису в «Slavia Orthodoxa» (світі слов’янського православ’я) тільки зараз починає освоюватися вченими, що вивчають, а головне – що відкривають нові пам’ятники білоруської культури. [1]

Білорусь є берегинею пізньої візантійської художньої традиції 15 століття, представленої грецькою візантійською або італійсько-критською школою, за визначенням провідних представників російської візантиністки початку ХХ століття М.П. Кондакова і М.П. Лихачова. У XV сторіччі ця традиція була добре відома на білоруських землях і зробила вплив на формування місцевої школи іконопису. Паралельно схожий процес взаємовпливу візантійської традиції і російського іконопису спостерігався в Московії. Для сучасників «критська манера» була вищою оцінкою іконописного твору. Про це йшлося в одному з найзначніших підручників з техніки іконопису Діонісія з Фурньє. А диякон Павло Алепський, син сирійського патріарха, що здійснював разом з батьком подорож по слов’янських землях в XVІІ столітті, по старій пам’яті використовував це поняття, коли треба було похвалити ікони. Continue reading