З самого початку свого існування чернецтво відмовилося супроводжувати сучасного йому віку, являючи собою свідчення того, що крім поточного і минущого існує неминуча і вічне, пов’язане з глибокими потребами та сподіваннями людського існування.

Наставник пустелі Антоній Великий, який викривав марність мирського духу, вчить нас, що страждання сьогодення є несуттєвими і другорядними в порівнянні зі «славою, яка має відкритися нам у майбутньому»[1]. Жага проживання небесного і звільнення від приліплення до суєтного і мирського і від пожадань упереджених є головними передумовами для того, щоб чернець гідно йшов шляхом свого покликання, як він був покликаний, вступаючи в ангельське проживання: «Іди гідно покликання, позбудься пристрасті , зненавидь потяг, що тягне тебе донизу, все своє бажання направ на небесні» [2] Continue reading →