Міжвоєнний період став важливим етапом еволюції волинського православного духовенства, коли соціальна група намагалася зберегти корпоративні ознаки, а нові суспільно-політичні обставини вплинули на джерела поповнення, освітній рівень, чисельність та національну ідентифікацію її представників.

На момент падіння імперії Романових вище духовенство Православної церкви в Україні було представлене винятково росіянами [1]. На Волині, крім правлячого архієрея, було іще тривікарних єпископи – у Крем’янці, Володимирі-Волинському та Острозі[2]. Усі вони також були росіянами за національністю. Continue reading →