Старець Йосип Ісихаст був тим рідкісним ченцем, який з самого початку свого зречення від світу отримав повноту Божественної Благодаті, Благодать скоєних. Найбільш примітне тут те, що він не тільки зберіг даровану йому благодать, що саме по собі безмірно важко, але і примножив її, а це вже майже неможливо.

У перші місяці після приходу на Святу Гору, коли він перебував у скиту, у відокремленій місцевості неподалік від монастиря Велика Лавра, він знайшов безцінний небесний дар – відвідування Божественного Світла і, у той же час, обдарування безперестанною розумною молитвою [1]. Ця подія стала найважливішою підставою і відправною точкою всього його подальшого чернечого життя.

Його життя цілком порівнювалася з випробувальним пізнанням Благодаті і було спрямовано на її наживання. У безперестанній аскетичній боротьбі своїм ворогом номер один він вважав лінь – за святоотцівською термінологією – недбальство, а зовсім не гордість. Бо, як казав він, недбальство не дозволяє тобі навіть зібрати духовний плід і побачити його (тобто – Божественну Благодать), у той час як гордість краде її після того, як ти її отримаєш. Тобто, в такому випадку, ти на самому початку вкушаєш від цього плоду і, володіючи з досвіду пам’яттю про нього, можеш, якщо забажаєш, через покаяння і самодокір, знову його повернути. Якщо ж ти зовсім не знаєш, що це за плід, то навіть і не будеш намагатися його придбати.

Пріснопам’ятний старець був великим ісихастом і подвижником. Заведений їм порядок аскетичного життя складався на прикладі життя старця Данила з келії св. Петра у Кріа Нера і старця Каллиніка Ісихаста, що жив на Катунаках [2]. Статут цьому житті, по суті, був побудований на строгому посту, мовчанні, досконалому покладанні на волю Божу, щоденну сповідь помислів, повсякденне неспання протягом всієї ночі та невпинну розумну молитву.

Неухильність в розумному дотриманні цього статуту та самодокір, принесли йому прилучення до дії Божественної Благодаті, приватне дослідне спілкування з Богом. Цей особистий благодатний досвід дозволяв йому по праву писати: «Божественна ж Благодать, яку можна опанувати, з мого досвіду, духовного почуття і засвідчена знаючими її, є відблиск Божественного сяйва, який пізнається при спогляданні ясним розумом і є як тонка думка, як запашний і найсолодше подих. Молитва, вільна від будь-яких мрій, позбавлена від помислів або життя, чистісінька. Благодать буває завжди абсолютно мирною, а також смиренною, безмовною, очисною, такою, яка просвіщає, радіснотворчою та позбавленою будь-якого мріяння. Немає місця ніякому сумніву в благословенний мить пришестя Благодаті в тому, що це справді Божественна Благодать, бо вона не викликає у приймаючого її ніякого страху або недовіри» [3].

Він досягyнув не тільки стану сповненої Божественної Благодаті, але і здатності передавати її своїм учням. Так, старця Йосипа Ватопедського Благодать відвідувала у найперші дні послуху старця [4], старець Єфрем Катунакський зізнавався, що «не міг насититися Благодаттю, яку давав старець» [5]. Це було щось зовсім незвичайне, якісне, недосяжне навіть для багатьох пюреподібних старців, що виявляло велику відвагу до Бога і справжнє старецтво в усій його величі. Старець, який має духовне багатство, передає його учневі, а учень зі страхом Божим приймає цей Божественний дар, щоб дбайливо зберегти його і передати, у свою чергу, наступникам. У цьому полягає суть Святогірського переказу.

Для збереження ченцем Благодаті потрібно, з одного боку, досвідчений наставник, освічений старець, а з іншого, уважне проживання, добра совість, велике самовідданість. Тому вікопомний старець вважав духовний досвід надійнішим, ніж передчасно знайдена Благодать [6]. Подвижницька праця з набуття Божественної Благодаті, її багаторазове відвідування та залишення без неї створюють аскетичний досвід і думку. Чернець затверджується на шляху Господньому, бо відчуває вже якусь упевненість і спокій навіть під час відчутного збідніння Благодаті, що часом допускається  Богом у виховних цілях.

Форми аскези, яким слідував старець, безпосередньо вплинули на його наступників і учнів, так що багато хто з них були узаконив їх у своїх братствах. Нічне невсипуще чування, яке він вважав найбільшим подвигом, бо воно приборкує тіло [7], було введено ними у своїх братствах, коли вони перебували ще у Новому Скиту, а потім перейшло у Провато, у Буразери, почасти й у сучасних великих монастирях, що ведуть своє духовне спадкоємство від старця Йосипа Ісихаста.

Щоденне сповідування помислів, встановлене старцем Йосифом для своїх учнів, було перейнято не тільки в братствах келій і скитів, а й в великих монастирях як необхідна умова успіху у боротьбі з пристрастями і надійне скеровування до шляхів здобуття Божественної Благодаті. Пріснопам’ятний старець Йосип Ісихаст, навчивши належним чином своїх учнів, удостоїв і їх самих статусу старців. Старця він бачив носієм Благодаті «під образ Христа» [8]. Він розумів, що союз старця і послушника – це не плід чуттєвої прихильності, єднання на людських підставах, але на виключно містичних, таємничих, що сходять до Самого Бога [9].

У братстві старця Йосипа подвиг безперестанної Ісусової молитви «Господи Ісусе Христе, помилуй мене» міг замінювати собою повсякденне богослужіння. Двадцять пересувань чіткий по триста вузлів могли відбуватися замість вечерні-повечір’я-північна-утрені-годин. Але і в що здійснюється монахами богослужінні чотки грали основну роль. Старець радив, щоб чернець слухав те, що читають або співають в церкві, з молитвою. Особливо у монастирях спільного життя, де служби тривалі і довгі, монах може вільно займатися на них розумною молитвою, бо місце Богошанування є найкращим середовищем для молитви. Участь ченця у богослужінні за допомогою розумної молитви, яким би парадоксальним це не здавалося, має велике значення, бо так зберігається постійна пам’ять про Бога і чування.

Він не стільки робив наголос на душевно-тілесному методі розумної молитви, хоча сам знав та застосовував її на практиці, скільки на те, що стосувалося особистого благодатного переживання молитви [10]. Розумну молитву у серці кожного ченця Святий Дух робить особливим і неповторним чином: у одного молитва може відбуватися тихо, повільно і м’яко, у іншого – швидко, сильно, чисто і голосно.

На Святій Горі щоденне звершення Божественної Літургії є для уважного ченця великою і непорушною умовою духовного зростання. Пріснопам’ятний старець дуже любив Божественну Літургію. Коли у братстві удостоїлися стати священиками його учні – отець Харлампий і отець Єфрем, Божественна Літургія стала там звершуватися щодня, і все регулярно причащалися. Відбувалося це чотири рази на тиждень: у вівторок, у четвер, у суботу і у неділю, але бувало і частіше, якщо траплявся велике свято [11]. Хтось навіть засуджував старця за те, що він мав намір відродити регулярне часте причащання. Але чи не піддавалися за це нападкам і великі отці минулого, такі як преподобний Никодим Святогорець? Святогірські братства, безпосередньо пов’язані зі старцем Йосифом, а також і всі, що засвоїли його вчення, слідують щодо Божественного Причастя цьому філокалійному переказу.

Незважаючи на те, що старець був справжнім ісихастом, йому подобалися служби, церковний спів. Сам він, хоча і не знав музики, за усним святогірськими переказами, дуже добре співав. Навіть в день свого успіння він співав Трисвяте [12]. Однією черниці він радив співати тихо-тихо і з насолодою оспівувати Владику Христа і Його Пречисту Матір [13]. Щоб надихнути на повернення одного одержувача його лист, він пише: «Ми будемо співати першим плагальним гласом, який самий радісний» [14]. Він не був проти статутів, але вважав, що вони повинні містити у собі зміст, наповнений духовним сенсом, як листя дерев приховують у собі плоди [15].

Старець Йосип Ісихаст, завдяки своєму вченню і сприйняття цього вчення його послідовниками, в значній мірі сприяв укоріненню статуту спільного життя та ісихастського статуту у великих монастирях Святої Гори, а також в її келіях і скитах. Виконання послуху на необхідних роботах, таких, як прийом гостей і інших, у поєднанні з перебуванням у постійному мовчанні і розумної молитви, дотримуються кордону підпорядкування і безмовності, і розум послушника, безтурботний і чистий, вільно рухається у пам’яті про Бога і єднання з Ним. Навіть у великих монастирях спільного життя на Святої Горі, де сьогодні ведуться інтенсивні будівельні роботи, зберігається ісихастський дух пріснопам’ятного старця Йосипа, якщо чернець не переступає правила, даного йому старцем, і строго тримає чистою свою совість.

На завершення ми можемо сказати, що як в аскетичній, так і в літургійній своїй діяльності, старець Йосип керувався писаннями древніх Святих Отців, будучи вигодуваний їх навчаннями, ісихастською атмосферою XIV століття і філокалійним відродженням XVIII століття. Він був новим ісихастом, що явив у своєму власному досвіді ісихастський та філокалійний переказ і прагнув передати його своїм учням і послідовникам. Здебільшого вони продовжили своє чернече життя у монастирях спільного життя на Святої Горі, і вплив, який зробило на них істинно традиційно подвижницьке життя старця, був безумовним та визначальним. І ми вважаємо, що все це чимало посприяло не тільки наповненню Святої Гори чернецтвом, але і загальному духовному відродженню сучасного афонського чернецтва

1. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, ἔκδ. Ἱερᾶς Μεγίστης Μονῆς Βατοπαιδίου, Ἅγιον Ὄρος 72005, σ. 45.

2. Βλ. Ἰωσήφ Μ.Δ., Ὁ Γέρων Ἀρσένιος ὁ Σπηλαιώτης, Θεσσαλονίκη 22002, σ. 63-64.

3. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, σ. 270.

4. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, σ. 121-124.

5. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ χαρισματοῦχος ὑποτακτικός, Γέροντας Ἐφραίμ ὁ Κατουνακιώτης, ἔκδ. Ἱερᾶς Μεγίστης Μονῆς Βατοπαιδίου, Ἅγιον Ὄρος 22002, σ. 88. Ср. Γέροντας Ἐφραίμ Κατουνακιώτης, ἔκδ. Ἱεροῦ Ἡσυχαστηρίου «Ἅγιος Ἐφραίμ» Κατουνάκια, Ἅγιον Ὄρος 2000, σ. 42, 44.

6. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, σ. 240.

7. Γέροντος Ἰωσήφ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, σ. 63.

8. Γέροντος Ἰωσήφ, Ἔκφρασις μοναχικῆς ἐμπειρίας, ἔκδ. Ἱερᾶς Μονῆς Φιλοθέου, Ἅγιον Ὄρος 62003, Ἐπιστολή 14, σ. 102.

9. «Ἡ ὑπακοή κατά τόν Γέροντα Ἰωσήφ τόν Ἡσυχαστή» στόν τόμο, Σύναξις Εὐχαριστίας, Χαριστήρια εἰς τιμήν τοῦ Γέροντος Αἰμιλιανοῦ, ἐκδ. Ἴνδικτος, Ἀθῆναι 2003, σ. 247-268.

10. Γέροντος Ἰωσήφ, Ἔκφρασις μοναχικῆς ἐμπειρίας, Ἐπιστολή 35, σ. 206. Рус. пер.: Цит. соч. 140–142.

11. Γέροντας Ἐφραίμ Κατουνακιώτης, ἔκδ. Ἱεροῦ Ἡσυχαστηρίου «Ἅγιος Ἐφραίμ» Κατουνάκια, Ἅγιον Ὄρος 2000, σ. 39.

12. Γέροντος Ἰωσήφ Βατοπαιδινοῦ, Ὁ Γέροντας Ἰωσήφ ὁ Ἡσυχαστής, σ. 159.

13. Γέροντος Ἰωσήφ, Ἔκφρασις μοναχικῆς ἐμπειρίας, Ἐπιστολή 26, σ. 159.

14. Γέροντος Ἰωσήφ, Ἔκφρασις μοναχικῆς ἐμπειρίας, Ἐπιστολή 59, σ. 321.

15. Βλ. Γέροντος Ἰωσήφ, Ἔκφρασις μοναχικῆς ἐμπειρίας, Ἐπιστολή 5, σ. 58

архімандрит Єфрем, ігумен священної обителі Ватопед, Свята Гора Афон

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».