Сьогодні хотів я сповістити вам решту з того, про що недавно говорив з вами, і ясніше показати, наскільки неосяжним є Бог. Про це ми багато і довго говорили минулої неділі, коли подавали свідчення і з Ісаї, і з Давида, і з Павла. Перший волав: «Рід же Його хто вияснить?» (Іс. 53, 8). Другий дякував Богові за Його неосяжність, говорячи: «Прославлю Тебе за те, що Ти так дивно створив мене. Дивні діла Твої» (Пс. 138, 14); і ще: «Дивне для мене всевідання Твоє; високе воно для мене, і я не можу збагнути його» (Пс. 138, 6). Павло ж, не заглиблюючись у дослідження самої сутності (Бога), а вникнувши тільки в Його провидіння, чи краще — охопивши тільки незначну частку цього провидіння, яке відкрилася в покликанні язичників, і ніби побачивши велике і неосяжне море, викликнув: «О глибино багатства і премудрості, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його, і недослідимі путі Його» (Рим. 11, 33).
Звичайно, для доказу достатньо б і цих свідчень, але я не задовольнився пророками, не зупинився і на апостолах, а піднявся до неба і показав вам хор ангелів, які виголошують: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, у людях благовоління!» (Лк. 2, 14). Ви чули також серафимів, які зі страхом і трепетом промовляють: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф! Уся земля повна слави Його» (Іс. 6, 3). Додав я і херувимів, які волають: «Благословенна слава Господа від місця свого!» (Єзек. 3, 12). Три свідки на землі1, і три на небі2 вказують на неприступність слави Божої.
Нарешті доказ став безсумнівним. Було чимало оплесків, народ був у піднесенні, зібрання вирувало. А я радів не з того, що мене хвалили, а з того, що славили мого Владику; бо ці оплески і прославлення були доказом любові вашої душі до Бога. Як люблячі слуги, почувши, що хто-небудь хвалить їхнього господаря, запалюються любов’ю до того, хто хвалить, — бо люблять їхнього господаря; так потупили тоді і ви: голосними оплесками виразили велику любов до Господа.
Хотів би і я сьогодні зайнятися тими ж суперечками: якщо вже вороги істини не можуть насититися хулою на Благодійника, то тим більше ми повинні бути ненаситні прославленням Бога всіх. Але що мені робити? Інша, ще більш тяжка хвороба спонукає наш язик до її лікування, — хвороби, що поразила тіло Церкви. Її ж то і необхідно викорінити насамперед, а потім уже подбати і про зовнішнє; спочатку необхідно вилікувати своїх, а потім зайнятися чужими.
Що ж це за хвороба? У жалюгідних і нещасних юдеїв настає безперервний ряд свят: труби, кущі, пости. А багато з тих, котрі вважаються нашими і говорять про себе, начебто вірують по-нашому, одні ходять дивитися на ці свята, а інші навіть беруть участь у святах і постах (юдейських). Цей-то злий звичай я і хочу тепер вигнати з Церкви. Проти аномеїв можна поговорити й в інший час, від затримки в цьому не буде жодної шкоди. Але, якщо заражених юдейством не вилікуємо тепер, коли свята юдеїв уже близько перед дверима, то боюся, щоб деякі (із християн), через нестримну звичку та велике невігластво, не прийняли участі в цьому безчесті. Тоді даремними будуть і наші слова про це. Бо якщо вони, нічого не почувши від нас сьогодні, будуть постити разом з юдеями, то після того, як гріх уже буде звершений, даремно будемо давати ліки.
Тому я і поспішаю застерегти (від зла). Так роблять і лікарі: вони насамперед вживають засобів проти сильних і найбільш гострих хвороб. Водночас, це слово (проти юдеїв) співзвучне з попереднім (проти аномеїв). Як співзвучні безчестя аномеїв та юдеїв, так і ці наші намагання співзвучні з попередніми. Аномеї ставлять за провину (Ісусу Христу) те ж, за що звинуватили Його юдеї. За що ж звинуватили вони? За те, що (Ісус Христос) називав Бога Своїм Отцем, роблячи Себе рівним Богу (Ін. 5, 18). За це ж звинувачують Його и аномеї, чи вірніше сказати, не звинувачують, а зовсім спотворюють самі слова (Ісуса Христа) (Ін. 5, 17) та їхній зміст, якщо не руками, то думкою.
2. Не дивуйтеся, що юдеїв я назвав жалюгідними. Істинно жалюгідні і нещасні вони, бо свідомо відкинули і знехтували стільки благ, які прийшли до їхніх рук з неба. Засяяло їм ранішнє Сонце правди: вони знехтували Його світлом і сидять у пітьмі. А ми, що жили в пітьмі, прийняли світло і позбулися від мороку омани. Вони були віттям святого кореня, але відламалися; ми не належали до кореня і принесли плід благочестя. Вони з малолітства читали пророків, і розіп’яли Того, про Кого сповіщали пророки; ми не чули божественних слів і Тому, про Кого провіщено в них, віддали поклоніння.
Ось чому вони жалюгідні. Бо тоді, як інші захоплювали й брали для себе блага, які посилалися їм (юдеям), самі вони відкинули їх. Вони, будучи покликаними до усиновлення, опустилися до споріднення з псами; а ми, будучи раніше псами, завдяки благодаті Божій, змогли відкинути попереднє безумство і піднятися до почесті синів (Божих). З чого це видно? «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам» (Мф. 15, 26). Так сказав Христос хананейській жінці, називаючи дітьми юдеїв, а псами язичників. Але поглянь, як змінився порядок пізніше: ті (юдеї) стали псами, а ми дітьми. «Стережіться псів, — говорить про них Павло, — стережіться лихих працівників, стережіться обрізання, бо обрізання — ми» (Флп. 3, 2–3). Бачиш, як ті, що раніше були дітьми, зробилися псами? Хочеш знати, як ми, будучи раніше псами, стали дітьми? «А тим, які прийняли Його, — говорить євангеліст, — дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1, 12).
Немає нікого більш жалюгідного за юдеїв: вони завжди йдуть супроти власного спасіння. Коли необхідно було дотримуватися закону, вони зневажили його; а тепер, коли закон перестав діяти, вони намагаються вперто дотримуватися йог: Що може бути жалюгідніше тих людей, які противляться Богові не тільки порушенням закону, але і дотриманням його? Тому говорить (св. Стефан): «Жорстокосерді! Люди з необрізаним серцем і вухами, ви завжди противитеся Духові Святому(Діян. 7, 51), — не тільки порушенням закону, але і невчасним бажанням дотримуватися його».
І справедливо він назвав їх жорстокосердими, бо вони не понесли ярма Христового, хоч воно було благим і не мало нічого тяжкого і виснажливого. «Навчіться, — говорить (Ісус Христос), — від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем»; і ще: «… візьміть ярмо Моє на себе…, бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11, 29–30). Однак вони через свою жорстокосердість не понесли (цього ярма); і не тільки не понесли, але розтрощили і розірвали його. «Бо здавна, — сказано, — Я скрутив ярмо твоє, розірвав кайдани твої» (Єр. 2, 20; порівн.: 5, 5; Пс. 2, 3). Не Павло говорить це, а пророк волає, маючи на увазі під ярмом і кайданами символи влади (Христової). Бо (юдеї), коли говорили: «Не маємо царя, крім кесаря» (Ін. 19, 15), — відкинули владу Христа.
Ти (юдей) сокрушив ярмо, розірвав кайдани, відірвався від Царства Небесного і підкорився людській владі! А ти (слухачу) дивися, як пророк конкретно визначив неприборканість юдеїв. Він не сказав: «Ти відкинув ярмо, — але — сокрушив ярмо», а це вада тваринного завзяття, неприборканості тих, що не терплять влади.
Але від чого почалася ця жорстокосердість? Від пересичення і пияцтва. Хто говорить про це? Сам Мойсей: «І їв Яків, і розповнішав, і став упертим» (Втор. 32, 15). Як тварини, коли отримують щедрий корм, розжирівши, стають буйними і неприборканими, не допускають до себе ні ярма, ні вузди, ні руки візника; так і юдейський народ через сп’яніння і пересичення, впавши в крайнє безчестя, зноровився, не взяв на себе ярма Христового і не потягнув плуга (євангельського) вчення. И інший пророк, вказуючи на це, говорив: «Бо, як уперта телиця, впертим став Ізраїль» (Ос. 4, 16). Інший називає юдейський народ «тельцем неприборканим» (Єр. 31, 18). А такі тварини, будучи непридатними для роботи, стають придатними для заколення. Так сталося і з юдеями: ставши негідними для роботи, вони стали придатними тільки для заколення. Тому і Христос сказав: «Ворогів Моїх, які не хотіли, щоб Я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте переді Мною» (Лк. 19, 27).
Поститись тобі, юдею, необхідно було тоді, коли пияцтво завдавало тобі стільки прикрощів, коли пересичення породжувало безчестя, — тоді, а не тепер, бо тепер піст недоречний і мерзенний. Хто говорить це? Сам Ісая, який голосно благає: «Чи такий то піст, який Я обрав» (Іс. 58, 5). Чому? Тому що «ви поститеся для сварок і суперечок, і для того, щоб жорстокою рукою бити інших» (Іс. 58, 4). Якщо ж твій піст був мерзенним, коли ти бив подібних до себе рабів, то чи буде приємний він тоді, коли ти вбив Владику? Як же так? Той, хто поститься, має бути лагідним, покірним, смиренним і не сп’янілим від гніву. А ти б’єш подібних до себе рабів? Тоді юдеї постились «для сварок і суперечок», а тепер (постяться) у непомірності і крайній нестримності, танцюючи босими на площі. За своїм наміром вони посники, а на вид п’яниці! Послухай як велить постити пророк: «Оголосіть, — говорить, — піст». Не сказав: «Галасливо святкуйте піст. «Оголосіть урочисте зібрання, скличте старійшин» (Іоїл. 1, 14). А вони, зібравши юрби зніжених людей і збіговисько розпусних жінок — весь цей театр і акторів — ведуть до синагоги, бо між театром і синагогою немає жодної відмінності.
3. Знаю, що деякі будуть вважати мене зухвалим за те, що я сказав: немає жодної різниці між театром і синагогою. Однак зухвалими я вважаю їх, якщо вони думають інакше. Якщо я вирішую так сам від себе, тоді звинувачуй мене; але якщо говорю слова пророка, не протився. Знаю, що є чимало таких, які поважають юдеїв, і їхні нинішні обряди вважають священними. Тому спішу з корінням вирвати цю згубну думку.
Я сказав, що синагога нітрохи не краща за театр, і доведу це свідченням пророка. Юдеї, звичайно, не більше за пророків заслуговують правдивості. То що ж говорить пророк? «У тебе було чоло блудниці, ти відкинула сором» (Єр. 3, 3). А де блудниця віддається блудодійству, те місце і є поганим будинком. А краще сказати, синагога є не тільки поганим будинком і театром, але й вертепом розбійників і лігвищем звірів. «Наділ Мій, — сказано, — зробився для Мене чи не вертепом гієни» (Єр. 12, 8; 7, 11), — вертеп не просто звіра, а звіра нечистого. І ще: «Я залишив дім Мій; покинув наділ Мій» (Єр. 12, 7). А коли Бог залишить, то яка ще може бути надія на спасіння? Коли залишить Бог, тоді те місце стає житлом демонів.
Звичайно, (юдеї) скажуть, що і вони поклоняються Богові. Однак сказати цього не можна. Ніхто з юдеїв не поклоняється Богові. Хто говорить це? Син Божий. «Якби ви знали Мене, — говорить Він, — то знали б і Отця Мого…, ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого» (Ін. 8, 19). Яке ще більш достовірне свідчення можу привести? Отже, якщо вони не знають Отця, розіп’яли Сина, відкинули допомогу Духа, тоді хто не може сміливо сказати, що те місце (синагога) є житлом демонів? Там не поклоняються Богу, ні; там місце ідолослужіння.
А тим часом деякі (із християн) звертаються до цих місць, як до священних. І це говорю не через здогадки, а із самого досвіду. Бо за три дні перед цим — повірте, не брешу, — я бачив, що якийсь негідник і безумець, який видає себе за християнина (не можу назвати щирим християнином того, хто відважився на такий вчинок), примушував одну поважну, шляхетну, скромну і вірну жінку ввійти до єврейської синагоги і там присягтися стосовно спірної між ними справи. А оскільки ця жінка волала про допомогу і просила припинити таке беззаконне насилля, кажучи, що їй, причасниці Божественних таїн, не личить іти до такого місця, то я, загорівшись і запалавшись ревністю, встав і не дозволив тягнути її на таке злочинне діло, і звільнив від цього нечестивого примусу. Потім я запитав того, хто тягнув її, чи він християнин. І коли він визнав себе таким, я суворо докоряв йому, викриваючи за черствість і крайнє безумство, і говорив, що він нічим не кращий за осла, коли говорить, що поклоняється Христові, і водночас тягне іншого до вертепу юдеїв, котрі розіп’яли Його. Довго говорив я йому, по-перше, на підставі Божественного Євангелія, що не можна зовсім ні самому клястися, ні іншого примушувати до клятви. Потім, що не можна заставляти до клятви не тільки вірну і посвячену (у християнські таїнства), але й будь-кого із непосвячених.
Коли ж після довготривалої розмови я вигнав з його душі помилкову думку (про важність синагоги), то запитав і про причину, з якої він, залишивши церкву, тягнув цю жінку до єврейського збіговиська. Він відповів, що багато хто казав йому, начебто клятви, які даються там, особливо страшні. При цих словах я засмутився, запалав гнівом, а потім засміявся. Бачачи підступність диявола і те, до чого встиг він схилити людей, я засмутився. Розмірковуючи про безпечність тих, що зваблюються, я запалав гнівом. А дивлячись знову на те, яким і наскільки великим є безумство спокушених, я сміявся.
Я розповів і сповістив про це вам тому, що ви черстві і безжалісні до тих (християн), які і самі роблять, й іншим дозволяють робити із собою такі речі. Бачачи, що хто-небудь з ваших братів впадає у подібне беззаконня, ви вважаєте це чужою бідою, а не вашою, і думаєте виправдатися перед тими, що викривають вас, словами: «А мені що до того? Що в мене спільного з ним?», — це слова, що засвідчують крайню нелюдяність і сатанинську жорстокосердість! Що ти говориш? Будучи людиною, маючи одну і ту ж природу, чи навіть, — якщо вже говорити про спільність природи, — маючи одну главу — Христа, ти насмілюєшся говорити, що в тебе немає нічого спільного з твоїми членами? Як же ти визнаєш, що Христос є Главою Церкви? Глава природно з’єднує всі члени, з точністю поєднує одне з одним і пов’язує між собою. Якщо (насправді) у тебе нічого немає спільного з твоїми членами, тоді немає в тебе нічого спільного і з твоїм братом, і Христос тобі не глава.
Юдеї лякають вас, як малих дітей, а ви не розумієте цього. Як негідні слуги, показуючи дітям страшні і смішні гримаси (самі по собі вони не страшні, але тільки видаються такими відповідно до дитячого розуму), збуджують неабиякий сміх, так і юдеї лякають своїми гримасами тільки слабких християн. Чи можуть насправді лякати їхні обряди; соромітні і ганебні, — обряди людей, які прогнівили Бога, які підпали безчестю й осуду?
4. Не такими є наші церкви, ні — вони справді страшні і жахливі. Бо, де є Бог, Який має владу над життям і смертю, де так багато говорять про вічні муки, про вогненні ріки, про отрутного хробака, про незламні кайдани, про пітьму кромішньої — те місце страшне. А юдеї нічого цього й уві сні не бачать, бо живуть заради черева, захопились сьогоденням і через свою хтивість і надмірну жадібність ніскільки не кращі за свиней і козлів; тільки і знають, що їсти та пити, битися через танцюристів, різатися через наїзників.
Скажи мені, чи заслуговує це поваги і страху? Хто може стверджувати це? То чому це видається нам страшним? Чи, може, хто скаже, що і слуги, які зганьбились, які не сміють вимовити слова і вигнані з господнього дому, є страшними для (слуг) чесних і вільних? Але це — не так, ні. Корчми аж ніяк не почесніші за царські палати, а синагога безчестніша за будь-яку корчму, тому що служить притулком не просто для розбійників і торгашів, а для демонів. А вірніше сказати, не тільки синагоги (є таким притулком), але й самі душі юдеїв, що і постараюся довести наприкінці слова.
Отже, прошу вас особливо пам’ятати цю розмову, бо ми говоримо тепер не для того, щоб показати себе і викликати оплески, а щоб вилікувати ваші душі. Бо яке ще може бути для нас вибачення, коли при такій безлічі лікарів між нами є хворі? Апостолів було (тільки) дванадцять, і вони залучили весь всесвіт, а в нас більша частина міста складається з християн, однак є ще хворі юдейством. Яке ж виправдання нам, здоровим? Звичайно, що і вони, хворі, гідні осуду, але і ми не звільнені від нього, коли проявляємо байдужість до них у їхній хворобі. Вони не залишались би довго в недузі, якби з нашого боку отримували особливе піклування. Тому застерігаю вас тепер, щоб кожний залучив брата, хоч би для цього необхідно було зробити приневолення, вжити силу, заподіяти неприємність чи вступити в суперечку, — все зробити, тільки б вирвати його із сіті диявола і вивергнути із суспільства христовбивць.
Якщо б ти побачив на площі, що кого-небудь, засудженого справедливим вироком, ведуть (на смерть), і мав би владу вирвати його з рук ката, скажи мені, чи не вжив би ти всіх засобів ради його звільнення? А тепер бачиш свого брата, якого беззаконно і неправедно веде у прірву погибелі не кат, а диявол, і не хочеш вступити в боротьбу, щоб врятувати його від такого лиходійства? Чи отримаєш будь-яке вибачення? Але він, скажеш, сильніше і могутніший за тебе. Покажи його мені: якщо він буде упиратися і залишатися на своєму, скоріше зважуся скласти свою голову, ніж дозволю йому вступити в цей священний вхід. Що в тебе (скажу йому) спільного зі свобідною, з вишнім Єрусалимом?3 Ти обрав нижній (Єрусалим), з ним і трудися, бо він, за словом Апостола, «зі своїми дітьми перебуває в рабстві» (Гал. 4, 25).
Ти постишся з юдеями? Тоді разом з ними зніми взуття, ходи босим по площі і будь їхнім спільником у ганьбі та соромі. Але ти на це не можеш зважитися: для тебе це соромно і ганебно. То бути з ними однакової зовнішності ти соромишся, а брати участь у їхньому безчесті не соромишся? Якої ж тоді можеш очікувати для себе поблажливості, коли ти є християнином тільки наполовину?
Повірте, скоріше складу свою голову, ніж залишу без уваги кого-небудь з таких хворих, якщо тільки їх побачу. Якщо ж знати не буду, то Бог, звичайно, простить. Над цим нехай задумається і кожний з вас, і нехай ніхто не вважає цієї справи маловажною. Хіба ви не знаєте, що диякон під час здійснення таїнств постійно виголошує: «Пізнавайте один одного?»4 Як він цим зобов’язує вас строго спостерігати за вашими братами!
Так поступай і стосовно цих людей: коли довідаєшся, що хто-небудь юдействує, зупини, викрий його, щоб і тобі самому не зазнати небезпеки разом з ним. І у військових таборах, якщо хтось серед воїнів буде викритий у відданості варварам і однодумності з персами, то не тільки сам він опиниться в небезпеці, але й кожний, хто знав про це і не доповів вождеві. А оскільки і ви є військом Христовим, то ретельно розшукуйте і дізнавайтеся, чи немає між вами кого-небудь з іноплемінників, і повідомляйте про нього не для того, щоб ми, як ті (вожді), убили його, чи мучили і покарали, а для того, щоб і його врятувати від омани та безчестя і своє діло сповнити у всій досконалості. Якщо ж не захочете і, знаючи (винуватого), станете скривати, то будьте певні, що отримаєте кару однакову з ним. І Павло піддає покаранню не тільки тих, що «чинять» зло, але й тих, що «сприяють» їм (Рим. 1, 32). І пророк однаково засуджує як тих, які крадуть, так і тих, які біжать разом з ними (Пс. 49, 18); і це справедливо. Хто, знаючи про лиходія, прикриває його, той дає йому привід до більшого свавілля і спонукає чинити зло зі ще більшою безстрашністю.
5. Але треба знову повернутися до хворих. Отже, подумайте, з ким мають спілкування ті, що тепер постять? З тими, котрі кричали: «Розіпни, розіпни» (Лк. 23, 21); з тими, котрі говорили: «Кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27, 23). Чи насмілився б ти підійти до засуджених за замах на верховну владу і говорити з ними? Не думаю. То хіба це не дивно, — так уникати тих, що заподіяли зло людині, а з тими, що зневажили Бога, спілкуватися, — шанувальники Розп’ятого святкують разом з тими, котрі розіп’яли Його? Це не тільки нерозумно, але і вкрай безглуздо.
А оскільки деякі вважають синагогу місцем високоповажним, то необхідно сказати трохи і проти них. Чому ви поважаєте це місце, тоді як ним слід нехтувати, гребувати і тікати від нього? У ньому, скажете, лежить закон і пророчі книги. І що з того? Невже ж, де тільки будуть ці книги, то це місце буде святим? Зовсім ні. Тому-то я особливо і ненавиджу синагогу і гребую нею, що, маючи пророків, (юдеї) не вірять пророкам, читаючи Писання, не приймають його свідчень; а це властиве людям у найвищій мірі злим. Скажи мені: якби ти побачив, що якусь шановну, знамениту і славну людину завели до корчми чи до вертепа розбійників і там почали її паплюжити, бити і нагло зневажати, то невже б став поважати цю корчму чи вертеп за те, що там ображали цього славного і великого мужа? Не думаю. Навпаки, саме через це ти відчув би особливу ненависть і відразу (до цих місць).
Такою вважай і синагогу. Юдеї ввели туди з собою пророків і Мойсея не для того, щоб шанувати їх, а щоб ображати і безчестити. Бо коли вони говорять, начебто (пророки і Мойсей) не знали Христа і нічого не сказали про Його пришестя, то яка ж ще може бути більша образа для цих святих, як не звинувачення їх у тому, начебто вони не знають свого Владику і беруть участь у безчесті юдеїв? Отже, саме тому і варто особливо ненавидіти їх разом із синагогою за те, що вони ображають святих.
Але що сказати про книги і місця? Під час гонінь кати тримають у своїх руках тіла мучеників, мучать, катують бичами. То хіба їхні руки стали святими від того, що тримали тіла святих? Ніскільки. Якщо ж руки тих, що тримали тіла святих, є оскверненими через те, що тримали беззаконно; то невже ті, котрі мають у себе Писання святих і ображають їх так само, як і кати тіла мучеників, можуть заслуговувати поваги? Чи не було б це крайнім безумством? Якщо беззаконне тримання тіл (святих) не тільки не освячує, а робить ще більш негідними тих, що їх тримають, то тим більше читання без віри Писань (пророчих) не може принести користі тим, котрі читають. Тому і це завзяття, з яким юдеї тримають у себе (священні) книги, викриває їх у ще більшому безчесті. Не маючи пророків, вони не заслуговували б такого осуду; не читаючи книг, не були б так нечисті і мерзенні. Тепер же вони не заслуговують будь-якої поблажливості; бо, маючи проповідників істини, тримають ворожість і до самих проповідників, і до істини.
Тож саме тому, що, маючи пророків і використовуючи їх з ворожістю, вони стали особливо мерзенними і нечистими. Тому благаю вас тікати й уникати їхніх зборищ, бо інакше може бути чимала шкода для немічних братів і чималий привід для гордості юдеям. Коли вони побачать, що ви, шанувальники розіп’ятого ними Христа, сповняєте і вшановуєте їхні обряди, то як їм не подумати, що всі їхні обряди прекрасні, а наші нічого не вартують; бо ви, вшановуючи і сповняючи ці останні, водночас біжите до тих, що їх ганьблять? «Бо коли хто-небудь бачить, — говорить Апостол, — що ти, маючи знання, сидиш за столом у капищі, то совість його, як немічного, чи не наверне і його їсти ідоложертовне?» (1 Кор. 8, 10).
І я говорю: якщо хто побачить, що ти, маючи знання, йдеш до синагоги і дивишся на свято труб, то чи його немічна совість не прихилиться до шанування юдейських звичаїв? Падаючий карається не тільки за своє падіння, але і за те, що призводить до цього інших. Так само і той, хто вистояв, нагороджується не тільки за свою мужність, але заслуговує поваги і за те, що збуджує ревнощі до цього і в інших. Отже, уникайте зборів і місць, де бувають юдеї. І нехай ніхто не має поваги до синагоги через (священні) книги, але саме через них нехай ненавидять її і гребують нею, оскільки юдеї ображають святих, не вірячи їхнім словам і звинувачуючи їх у найгіршому безчесті.
6. Для того, щоб ви переконалися, що книги не освячують місце, зате стан душ тих, що збираються в ньому, оскверняє його, розкажу вам одну древню історію. Птоломей Філадельф, збираючи звідусіль книги і довідавшись, що в юдеїв є Писання, яке містить учення про Бога і про найкраще облаштування життя, викликав з Юдеї мужів, через них переклав це Писання і положив його у храмі Серапіса (він був язичником), де і досі знаходиться цей переклад пророчих книг. Що ж? Невже храм Серапіса завдяки цим книгам став святим? Ні. Самі вони святі, але через нечистоту тих, що в ньому збираються, місце не освячують.
Такою ж необхідно вважати і синагогу. Хоч там нема ідола, зате живуть демони. І це говорю не тільки про тутешню синагогу, але й про ту, котра в Дафні: там провалля, назване проваллям Матрони, ще більш пагубне. Чув я, що багато хто з віруючих ходять туди і сплять біля цього місця. Але я ніколи не назву таких людей віруючими, ні. Для мене однаково нечистим є будь-яке капище: як Матрони, так і Аполлона. Якщо ж хто звинуватить мене (за ці слова) у зухвалості, то і я, у свою чергу, звинувачу його в крайньому божевіллі. Бо скажи мені: хіба не є нечестивим те місце, де живуть демони, якщо навіть там і нема ідола? А місце, де збираються христовбивці, де переслідують хрест, де хулять Бога, не знають Отця, паплюжать Сина, відкидають благодать Духа, де перебувають і самі демони, — чи не є таке місце особливо пагубним? Бо там (у язичницькому капищі) безчестя явне й очевидне, і не так легко може залучити чи звабити людину розумну і розсудливу; а тут (в юдейській синагозі) ті, котрі говорять про себе, що вони поклоняються Богові, відвертаються від ідолів, дотримуються і шанують пророків, — цими словами влаштовують тільки більшу приманку і захоплюють у свої сіті через необережність людей простих і нерозумних.
Тож, безчестя як в юдеїв, так і в язичників, однакове, однак зваба в перших діє набагато сильніше, тому що в них є невидимий ложний жертовник, на якому вони заколюють не овець і тельців, а людські душі. Отже, якщо ти поважаєш все юдейське, то що в тебе спільного з нами? Якщо юдейське є важливим і достойним поваги, тоді виходить, що наше неправдиве. А якщо наше істинне, а воно справді істинне, тоді юдейське сповнене омани. Говорю не про Писання, ні, — воно привело мене до Христа, — а про безчестя і нинішнє божевілля юдеїв.
Але пора вже показати, що там (у синагогах) живуть і демони, і не тільки в них, але й у самих душах юдеїв. «Коли нечистий дух, — сказав Ісус Христос, — вийде з людини, ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернуся в дім мій, звідки вийшов; і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним. Тоді йде і бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, — і буває для людини тієї останнє гіршим за перше… Так буде і роду цьому лукавому» (Як. 11, 24–26; Мф. 12, 43–45). Бачиш, що демони живуть у їхніх душах, і нинішні ще лютіші за колишніх. І це надзвичайно справедливо: бо тоді юдеї ображали пророків, а тепер глумляться над самим Владикою пророків.
Тож, ви збираєтеся разом з людьми, які одержимі демонами і мають у собі безліч нечистих духів, які виховані на вбивствах, і не жахаєтеся? Чи варто з ними бодай вітатися і спілкуватися? Навпаки, чи не потрібно відвертатися від них, як загальної зарази і язви для всього світу? Якого тільки зла вони не вчинили? Хіба не всі пророки у безлічі довгих бесід викривали їх? Якого лиходійства, якого беззаконня не вчинили вони своїми мерзенними убивствами? Вони приносили в жертву демонам своїх синів і дочок, не усвідомлюючи самої природи, забули муки дітонародження, зневажили виховання дітей, абсолютно знехтували закони родинності, стали лютішими за всіх звірів. Бо навіть звірі часто жертвують життям і нехтують власною безпекою ради захисту своїх дитинчат. А ці без будь-якої необхідності власними руками заколювали тих, кого породили, щоб догодити ворогам нашого життя, — поганим демонам.
Чому тут ще дивуватися? Чи безчестю, чи жорстокості і нелюдяності? Чи тому, що вони заколювали своїх синів, чи тому, що заколювали їх у жертву демонам? А своєю похітливістю чи не перевершили вони найбільш похітливих тварин? Послухай, що говорить пророк про їхню нестримність: «Це відгодовані коні: кожен з них ірже на дружину іншого» (Єр. 5, 8). Не сказав: «Кожний плекав похіть до дружини ближнього», — ні. Але з особливою силою виразив їхню шалену похіть іржанням (певних) тварин.
7. Про що ще сказати вам? Про розкрадання, про хабарництво, про утиск бідних, про крадіжки, про корчмарство? Але щоб розповісти про це, не вистачить і цілого дня. Однак скажете: їхні свята, мають у собі щось важливе і величне! І їх вони зробили нечистими. Послухай пророків, чи краще, послухай самого Бога, яку велику відразу виражає Він до них: «Ненавиджу і відкидаю свята ваші» (Ам. 5, 21). Бог ненавидить їх, а ти береш у них участь? Не сказано, (що ненавидить) таке-то і таке-то свято, а взагалі всі. Хочеш знать, чи ненавидить Бог (юдейське) служіння Йому за допомогою тимпанів, цитр, псалтирів та інших інструментів? «Віддали від Мене, — сказав Він, — шум пісень твоїх, бо звуків гуслів твоїх Я не буду слухати» (Ам. 5, 23). Бог каже: «Віддали від Мене», — а ти йдеш слухати труби?
А чи не є огидними і самі їхні жертви та приношення? «Не носіть більше дарів марних: куріння огидне для Мене» (Іс. 1, 13). Їхнє куріння огидне, а місце не огидне? І відколи огидне? Ще до того, як вони звершили найголовніше злодіяння, — ще до Хреста, до христовбивства. То чи не набагато більшою огидністю є їхнє кадіння тепер? Що може бути більш ароматніше за кадило? Однак Бог судить про приношення, звертаючи увагу не на властивість дарів, а на душевний стан тих, що приносять. «І зглянувся Господь на Авеля», і вже потом «на дари його»; побачив Каїна, і після того відвернувся від його жертв. «На Каїна, — сказано, — і на жертву Його не зглянувся» (Бут. 4, 4–6).
Ной приніс у жертву Богу овець, тельців і птахів, і «відчув Господь, — говорить Писання, — приємні пахощі» (Бут. 8, 21), — тобто, прийняв принесене. У Бога, звичайно, нема ніздрів: Божество безтілесне. З жертовника підноситься вверх дим і запах від спалюваних тіл, а більш неприємного запаху за цей не може бути. Однак, щоб ти знав, що Бог то приймає жертви, то відвертається від них, дивлячись на душевний стан тих, що їх приносять. Писання називає цей запах і дим пахощами, а кадило огидою тому, що душа, яка приносить його, переповнена великим смородом.
Може, хочеш знать, що Бог разом з жертвами, сурмами, святами, фіміамом відвертається і від храму через людей, що збираються в ньому? Найкраще Він показав це на ділі, коли у певний час віддав юдейський храм до рук варварів, а потом і зовсім зруйнував його. Однак ще й до зруйнування Він закликав і говорив через пророка: «Не надійтеся на оманливі слова: «Храм Господній, храм Господній» (Єр. 7, 4). «Не храм, — говорить Він, — освячує тих, що збираються в ньому, а ті, що збираються, роблять його святим». Якщо ж храм не приносив користі тоді, коли в ньому знаходилися херувими і кивот, то тим менше він принесе користі тоді, коли все це знищено, коли Бог цілком відвернувся від нього і коли відкрилося ще більше причин для такого відвернення.
Як же нерозумно і безрозсудно святкувати разом з людьми, покритими безчестям, які зневажили Господа і яких покинув Бог. Скажи мені, якби хто убив твого сина, невже ти зміг би дивитися на таку людину, слухати її бесіду? Чи не уникав би ти її, як злого демона, як самого диявола? Юдеї вбили Сина твого Владики, а ти насмілюєшся разом сходитися з ними? Убитий (Ісус Христос) настільки підніс тебе, що зробив Своїм братом і співспадкоємцем, а ти так безчестиш Його, що поважаєш Його убивць і розпинателів, догоджаєш їм своєю участю в їхніх святах, ходиш у скверні місця їхніх зборищ, вступаєш у нечисті притвори і береш участь у бісівській трапезі? Я вимушений так називати піст юдеїв після того, як вони звершили боговбивство.
То хіба не демонам служать ті, котрі роблять противне Богу? А ти шукаєш зцілення у демонів? Якщо демони загнали в море свиней, коли Христос дозволив їм ввійти в них, то чи пощадять людське тіло? О, якби вони не вбивали людину, якби не чинили підступу (проти неї)! Вони вигнали її з раю, позбавили небесної слави. То чи будуть лікувати її тіло? Це — глузування і байки. Демони вміють тільки влаштовувати підступи і шкодити, а не лікувати. Якщо вони не щадять душі, то невже, скажи мені, пощадять тіло? Намагаються викинути (людину) з царства, то чи захочуть спасти її від хвороби? Хіба ти не чув, як пророк чи, вірніше, сам Бог через пророка говорить, що вони не можуть зробити ні добра, ні зла? Але якби вони навіть могли і хотіли лікувати, що однак неможливо, тобі, все ж таки, не випадає ради малої і скороминучої користі накликати на себе безконечну і вічну погибель.
Невже ти хочеш вилікувати тіло і погубити душу? Не добрий це здобуток для тебе: просиш свого неприятеля вилікувати (тіло) і гнівиш Бога, Який створив тіло! То чи важко тоді будь-якій нечестивій людині через своє лікарське мистецтво потягнути тебе до поклоніння язичницьким богам? І язичники своїм мистецтвом часто виліковували від багатьох хвороб і повертали здоров’я хворим. Що ж? Невже задля цього необхідно брати участь у їхньому безчесті? Ні. Послухай, що говорить Мойсей юдеям: «Якщо постане серед тебе пророк або сновидець і покаже тобі знамення або чудо, і збудеться те знамення або чудо, про яке він говорив тобі, і скаже тобі: «Ходімо услід богів інших, яких ти не знаєш, і будемо служити їм», — то не слухай слів пророка цього, або сновидця цього» (Втор. 13, 1–3). Ці слова означають ось що: якщо об’явиться який-небудь пророк і звершить чудо, наприклад, воскресить мертвого чи очистить прокаженого, чи зцілить розслабленого, і після звершення чуда буде схиляти тебе до безчестя, через звершені ним чуда не вір йому. Чому? «Тому що через це спокушає вас Господь, Бог ваш, щоб довідатися, чи любите Господа, Бога вашого, від усього серця вашого і від усієї душі вашої» (Втор. 13, 3). Звідси видно, що демони не зціляють. Якщо ж іноді по допущенню Божому і звершать вони якесь зцілення, як і люди, то таке допущення буває ради твого випробовування. Не тому, що Бог не знає (тебе), а щоб ти навчився навіть зцілення не приймати від демонів.
Але що говорити про лікування тіла? Якби хто-небудь погрожував тобі геєною, щоб примусити тебе відректися від Христа, не погоджуйся; якби обіцяв царство, тільки б відвернути тебе від Єдинородного Сина Божого, відвернися і зненавидь його. Будь учнем Павла, вникни в ті слова, які звучно проголосила ця блаженна і доблесна душа: «Я певний, — говорив він, — що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, що в Христі Ісусі Господі нашому» (Рим. 8, 38–39). Його не могли відлучити від любові Божої ні ангели, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні будь-яке інше творіння, а тебе відлучає лікування тіла? То яке ж нам може бути прощення? Христос має бути для нас і страшнішим геєни, і бажанішим царства. Нехай будемо ми хворі. Але краще залишитися хворим, ніж ради звільнення від хвороби впасти в безчестя.
Демон, хоч і зцілить, однак більше зашкодить, ніж принесе користі. Він подасть користь тілу, яке через короткий час неодмінно помре і згниє, зате зашкодить безсмертній душі. Як викрадачі людей, пропонуючи маленьким дітям ласощі, пиріжки, гральні кості та будь-що інше, подібне, і цим приманюючи до себе, позбавляють їх волі і самого життя; так і демони, обіцяючи людині зцілення тіла, повністю позбавляють спасіння душі.
Але ми, улюблені, не потерпимо цього. Навпаки, будемо всіляко намагатися уникати безчестя. Чи не міг Іов через наполягання дружини висловити хулу на Бога і звільнитися від нещастя, що його спіткало? «Похули Бога, — говорила вона, — і помри» (Іов. 2, 9). Але він зважився краще страждати і мучитися, і витерпіти той нестерпний удар, ніж промовити хулу на Бога і позбутися тих нещасть, що тяжіли над ним. Наслідуй його і ти. Нехай демон тисячу разів обіцяє спасти тебе від прикрощів, що спіткали тебе, не піддавайся, не уступай, як і той праведник не послухався дружини. Ні, зважся краще перенести хворобу, ніж утратити віру і спасіння своєї душі. Бог часто допускає до тебе хвороби не тому, що Він забув про тебе, а для того, щоб більш прославити тебе. Отже, будь терплячим, щоб і тобі почути: «Ти хочеш, відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе?»(Іов. 40, 3).
8. Можна б сказати і дещо більше, але щоб ви краще запам’ятали сказане, я на цьому завершу свою бесіду словами Мойсея: «У свідки перед вами прикликаю сьогодні небо і землю» (Втор. 30, 19), що, коли хто з вас, котрі чи тут присутні, чи відсутні, піде дивитися на труби (юдейські), чи піде до синагоги, чи ввійде до храму Матрони, чи буде брати участь у пості та суботах, чи звершувати будь-який інший малий чи великий юдейський обряд, я чистий від крові усіх вас. Ці бесіди стануть свідками і мені, і вам у день Господа нашого Ісуса Христа. Якщо ви послухаєтесь, вони дадуть вам велику відвагу; а якщо не послухаєтесь і приховаєте будь-кого з тих, що наважаться на такі діла, вони будуть для вас суворими викривачами. Я не ухилявся «сповіщати вам усю волю Божу» (Діян. 20, 27), навпаки, ще віддав «срібло купцям» (Мф. 25, 27). Вам же необхідно примножити отримане і плоди від слухання (бесіди) використати для спасіння ваших братів.
Але хто-небудь скаже: «Тяжко і неприємно повідомляти про таку провину (участь у юдейських обрядах)». Ні, тяжко і неприємно мовчати про це. Бо таке мовчання і для вас, які приховують, і для тих, котрих приховуєте, є смертоносним, бо цим налаштовуєте проти себе Бога. Аби отримати спасіння, чи не набагато краще досадити подібним до нас рабам, ніж ображати Господа? Ближній, хоч тепер і обуриться, однак не зможе заподіяти тобі жодної шкоди, а згодом буде ще й вдячний за ліки. Зате Бог, якщо ти змовчиш і приховаєш заради згубної догідливості своєму ближньому, піддасть тебе найтяжкому покаранню. Виходить, мовчанням ти і Бога налаштуєш проти себе, і брату зашкодиш; а виявленням і відкриттям (винуватого) і Бога умилостивиш до себе, і братові принесеш користь, а, коли він на досвіді переконається у твоєму благодіянні, зробиш його найщирішим другом.
Отже, не думайте, що ви догоджаєте вашим братам, коли, побачивши, що вони роблять що-небудь дурне, не викриваєте їх зі всією суворістю. Якщо в тебе пропаде одяг, чи не однаково вважаєш своїм ворогом як того, хто вкрав, так і того, хто знає злодія і не повідомляє про нього?
Загальна мати наша (Церква) втратила не одяг, а брата: украв його диявол, і тепер тримає в юдействі. Ти знаєш того, хто украв, знаєш і украденого. Бачиш, що я, запаливши слово повчання, наче світильник, з плачем скрізь шукаю (украденого). Чому стоїш мовчки і не повідомляєш? Якої ж поблажливості очікуєш? Чи не буде Церква вважати тебе своїм найбільшим ворогом, чи не визнає супостатом і зрадником? Але не дай Боже, щоб хто-небудь зі слухаючих це наставляння дійшов будь-коли до такого гріха, тобто зрадив брата, за якого помер Христос. Христос пролив за нього кров Свою, а ти не хочеш і слова сказати? Не робіть цього, прошу; а, вийшовши звідси, негайно поспішіть на цей лов, і кожний з вас нехай приведе до мене хоч одного з таких хворих.
Було б краще, якби не знайшлося стільки хворих. Але нехай двоє чи троє, чи навіть десятеро, чи двадцятеро з вас, приведуть до мене одного, щоб я, побачивши впійману в сіті здобич, запропонував вам у той день щедру трапезу. Бо, коли побачу, що нинішня моя порада буде задіяна, тоді з великою старанністю візьмуся за лікування хворих, і велика буде користь як вам, так і їм. Не полінуйтеся ж, і всі без винятку з усією ретельністю ловіть таких хворих: жінки жінок, чоловіки чоловіків, раби рабів, вільні вільних, діти дітей. І, впіймавши, приходьте на наступне зібрання, щоб і від нас ви тримали похвалу, а ще до наших похвал заслужили від Бога нагороду, велику і невимовну, яка набагато перевершує труди тих, що несуть подвиг у добрі. І щоб сподобитися цього всім нам, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава Отцю, разом зі Святим Духом, нині і повсякчас, і вовіки віків. Амінь.
Повне зібрання творінь святителя Іоана Золотоустого. — К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2009. — Том I. Книга 2.