Дорогі православні брати і сестри у Христі, як би ви охарактеризували духовний стан людини, яка вважає себе особливим обранцем Божим у світі цьому – єдиною людиною в місті, якій усіма силами довірено охороняти християнську мораль? При цьому вона блудить, п’є і та навіть не ходить до церкви… Але потім згадує, що в дитинстві була хрещена і тому її обрали…

У суді запитують у цього самозваного «ізраїльтянина»: «Навіщо ти вбивав своїх сусідів?». А він відповідає: «Як чому?! Я перебуваю на нашій вулиці за особливим вибором Бога, тому що я останній оплот традиційних християнських цінностей, який протистоїть сатанинській змові, яка готує прихід антихриста! Сусідка знизу, наприклад, зареєструвала свій профіль на ЛГБТ-сайті. Скільки разів я переконував її, що це гидота перед Богом, але вона мене не слухала. Тож вона сама винна… Мені довелося піти на крайність і я її задушив… А сусіди навпроти до неї все частіше навідуються. А там повно блюзнірів і ненависників моралі! Сусіди явно були під їхнім впливом! Я відчував, що на мене хочуть напасти! Тож вони самі були винні – мені довелося вранці завчасно зайти до них додому і розстріляти…»

А в світі є ціла країна, яка, судячи з її пропаганди, так про себе думає!

Об’єктивно кажучи, вона не може похвалитися власною благочестивістю: у рейтингу корупції (здирство, злодійство, погане управління) вона стоїть поруч із країнами третього світу. За кількістю абортів в абсолютному вираженні та на тисячу осіб вона традиційно займає перше місце. З точки зору алкоголізму, це одна з найбільш п’яних країн у світі. За кількістю самогубств на сто тисяч населення вона традиційно входить до Топ-10 – цього року опинилася на дев’ятому місці між Сурінамом і ПАР… Щодо статевої розбещеності – блуд зробився вже давно звичним явищем. А в рейтингу PornHub вона міцно тримається в ТОП-20. Актуальних даних знайти не вдалося, але в 2005 році ООН оголосила цю країну найбільшим у світі постачальником секс-рабів…

Ця країна називає себе православною, бо більшість її громадян вважають себе православними, але лише тридцять шість відсотків з них вірять у життя після смерті. Насправді православних із них лише двадцять відсотків.

Тим не менш, пропагандисти цієї країни все частіше офіційно припускають, що це богообрана фортеця, оточена силами сатани. Що збройний конфлікт, який сьогодні триває, є майже космічною боротьбою між силами Бога і диявола…

«Це війна не тільки армій, людей – це також війна духу. Це дуже важливо. Можна сказати, що ми бачимо горизонтальне протистояння: наша армія, наші супротивники, ми проти НАТО. Звісно, не проти України – там нема про що говорити. Але ця війна має інший вимір – вертикальний. Це війна Неба проти Пекла. Це війна ангельських воїнств, війна воїнства архангела Михаїла проти диявола. І цей вертикальний вимір – це ідеологія, це сфера ідей, сфера духу, в якій розгортається протистояння» (Олександр Дугін).

«Є різні види зброї. У нас є можливість відправити всіх наших ворогів у пекельний вогонь, але це не наше завдання. Ми прислухаємося до слів Творця в наших серцях і виконуємо їх. Ці слова дають нам священну мету. Мета – зупинити верховного правителя пекла, незалежно від його імені – Сатана, Люцифер або Ібліс. Тому що його мета – знищення. Наша мета – життя. ого зброя — хитра брехня. І наша зброя – Істина. Тому наша справа правдива. Тому перемога буде за нами!». (Дмитро Медведєв)

Звідки ця зарозумілість бере свою ідейну силу, розповідає нам сам патріарх Кирило та інші церковні ораторі. Вони стверджують, що сьогодні Росія виконує роль того «фактору стримування» (грецькою: κατέχον), який, за думкою ап. Павла запобігає передчасному пришестю антихриста у світ (2 Фес. 2:7).

Подробиці в особистому богослов’і патріарха Кирила в цьому питанні справа складна. По суті, він вважає, що «катехон» — це добро, яке здійснюють люді. А Церква і держава є організуючими засадами цього добра і в цьому значенні, метонімічно, також є «стримувальними факторами».

««Росія перешкоджає приходу в світ антихриста і завершенню історії людства?» На це запитання не можна відповісти ні «так», ні «ні». «Стримуючий фактор» — це, звичайно, не країна під тією чи іншою назвою і навіть не народ. Протиотрутою від поширення зла є добро. Якщо добро більше, ніж зло, зло не може домінувати. Якщо добро в суспільстві постійно розвивається і сприймається кожним наступним поколінням, то простір добра розширюється і все добро від Бога. Тоді обсяг зла зменшується, сфера панування зла звужується, і воно не прив’язане до жодної країни чи географічного простору. Але коли ми говоримо про відродження Росії як духовне явище, то маємо на увазі насамперед результат цього відродження. І це має призвести до зміцнення добрих міжособистісних і соціальних стосунків. Якщо добро стане стверджуючим початком у житті нашого народу, то напевно Росія буде «стримуючим фактором», «катехоном»» (Патр. Кирило у «Слові пастиря», № 5, грудень 2015).

У «сухому залишку», однак, у застосуванні до сучасної політичної ідеології, Росія є катехоном у війні з силами Антихриста. Щоб аргументувати це з точки зору екзегетичного підходу патріарха, ми повинні виявити в росіян (або мешканців «триєдиної Святої Русі», якщо хочете) якусь особливу релігійність і побожність, порівняно з рештою світ. Насправді це саме те, що робить Святий: За словами патріарха, в Росії живе «благочестивий народ», який протистоїть князю темряви. Патріарх порівняв атаки Заходу зі «стрілами».

Однак такі твердження ґрунтуються лише на особистій уяві. Вище ми наводили статистику, згідно з якою реальне «православ’я» в Росії становить близько двадцяти відсотків. Проте за глибиною проникнення в різноманітні явища, які Церква пов’язує з поняттям «гріх», вона займає одне з перших місць у світі.

Для ілюстрації можна навести сучасні дані про алкоголізм у «Святій Русі». За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в рейтингу найбільш питущих країн світу, опублікованому в 2022 році, Білорусь посідає перше місце, а Росія – п’яте. З трьох країн «Святої Русі» лише Україна не входить до числа найбільш питущих країн світу. А головний розсадник антихристиянських сил, за словами пропаганди, США, лише на 25 місці.

У цьому контексті хочемо нагадати тим, хто виправдовує вторгнення в Україну боротьбою традиційних цінностей із розпустою ЛГБТ, що п’яниці засуджуються в Новому Завіті так само, як засуджуються содоміти: «Не обманюйте себе! Чи ви не знаєте, що неправедні Царства Божого не успадкують? Ані розпусники, ані ідоляни, ані перелюбники, ані Малахій, ані содомляни, ані злодії, ані користолюбці, ані п’яниці, ані наклепники, ані грабіжники Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 9-10).

Однак навіть у країнах, які найбільш активно борються з дискримінацією гомосексуалістів (мовою російської пропаганди – «підтримують нетрадиційні цінності»), частка гомосексуалістів коливається від менше одного до трьох відсотків. Мені невідомі такі компетентні дослідження в Росії. Проте в опитуванні 2014 року, проведеному Центром вивчення масової електронної свідомості (CSEMS), два відсотки респондентів відкрито назвали себе гомосексуалістами. А в опитуванні «Левада-центру» у травні 2019 року «три відсотки сказали, що позитивно ставляться до сексуальних меншин». Іншими словами, Росія нічим не відрізняється від решти світу за поширеністю гомосексуалізму, який оголошено ексклавом сатани.

Тому, якщо застосувати тлумачення патр. Кирила за об’єктивними даними, не можна зробити висновок, що Русь (або «триєдина Русь») є богообраним «катехоном»!

Залишається зробити кілька зауважень про те, чому Росія в принципі не може бути катехоном.

Розгляньмо докладніше текст Нового Завіту:

«Бо таємниця беззаконня вже діє, тільки вона не здійсниться, доки не відійде той, хто тепер її стримує» (2 Фес. 2:7).

У грецькому оригіналі: «μόνον ο κατέχων άρτι Αμος…» (2 Фес. 2:7). Дослівно: «…лише той, хто тримає її зараз (άρτι), поки [є]…».

Це означає, що «катехон» уже існував у той час, коли апостол писав ці слова.

Сучасні «свідки-катехони» користуються такою логікою: багато стародавніх тлумачів бачать у Римській імперії «катехона». А Москва – Третій Рим. Тому після Константинополя саме вона успадкувала від Риму титул «катехон».

Однак ця логіка не працює! Стародавнім богословам було легко припустити, що антихрист не міг отримати владу, поки імператори Римської імперії не передали її йому. Адже та імперія, про яку вони пишуть, існувала ще за часів апостола. Тому його вислів «тримати його зараз» легко стосується як Західної Римської імперії, так і її прямої наступниці — Візантійської імперії.

Але в той час, коли апостол Павло писав ці слова, Російської імперії та Російської Федерації не існувало! Отже, вони ніяк не могли бути «катехоном», який існував ще за часів Павла.

Є ще один нюанс. Рим часів апостола Павла був фортецею не традиційних православних цінностей, а традиційних язичницьких цінностей. Християнство переслідувалося владою, не підтримувалося. Тому, коли нинішні апологети «Катехону» бачать у Росії спадкоємицю Риму, вони повинні усвідомлювати, що призначення «Катехон» в такому трактуванні не полягає в тому, щоб бути останньою фортецею Православ’я на землі, яка потонула в змові антихрист. Ранні екзегети, які вважали «катехоном» Римську імперію, пояснювали механізм стримування антихриста, не посилаючись на велике богообрання та всесвітній захист православних цінностей.

«… Коли Римська держава перестане існувати, тоді він (антихрист – прим. ред.) прийде. І це справедливо. Бо поки вони бояться цього стану, ніхто скоро не підкориться (антихристу); але як тільки вона буде знищена, не буде сили, і він намагатиметься вкрасти всю — і людську, і божественну — силу» (св. Іоан Златоуст).

А щодо марновірства про те, що світ існуватиме доти, доки існуватиме Росія, а якщо вона зазнає краху, то прийде Антихрист, то насправді це перенесення інтерпретаційного припущення Тертуліана, але перенесене з Римської імперії до Росії:

«Бо таємниця беззаконня вже діє, тільки вона не здійсниться, доки не відійде той, хто зараз стримує її ». Що ж це таке, як не Римська держава, падіння і поділ якої між десятьма царями здійснить антихрист?» ( Про воскресіння у плоті 24).

Тим часом Римська імперія та Візантія впали, але пророцтво Павла про прихід антихриста не збулося. Тому під «катехоном» апостол не мав на увазі імперію та її імператорів.

Навіть о. Даниїл Сісоєв слушно запитує: «Як міг цар Константинополя в часи занепаду Візантії, коли його володіння обмежувалися містом і його околицями, приборкати зло, що було в світі?». А також: «Чому після вбивства останнього православного імператора минуло понад вісімдесят років, антихрист досі не прийшов?»

Висновки:

1. Росія не є катехоном і не може ним бути, оскільки катехон був уже за часів апостола Павла, а Росії тоді загалом не існувало.

2. Роль катехона, про яку пише Павло, полягає не в тому, щоб бути останньою державною формацією, яка захищає християнські цінності перед обличчям світової антихристиянської змови.

Не забуваймо, що апостол пише ці слова загалом до християн, яких переслідує Римська імперія. І на той момент православних країн ще не було!

3. Росія не має особливої ролі чи місії, яка підносить її над іншими колишніми, теперішніми чи майбутніми імперіями та державами світу. Як упав перший і другий «Рим», так і третій може впасти без есхатологічних наслідків.

4. Самозвеличення, гордість, зарозумілість, самоосвячення, жадоба влади… спроба «євангелізувати» не словами, а насильством – це ознаки демонічної темряви будь-якого масштабу (чи то окремої людини, чи то окремої людини). родина, колектив, нація).

Як попереджає історія, така ідеологія може закінчитися девізом «З нами Бог» на поясах солдатів, які відправляються здійснювати дійсно жахливі вчинки.

Олег Нагорний, богослов.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»